Навколо мовно-літературної освіти як вагомого чинника формування світогляду та духовності школярів точаться тривалі дискусії. Вибраний 2016 р. курс МОН України на оновлення змісту освіти переконливо свідчить про необхідність перегляду окремих підходів до викладання предметів у школі. У пошуку рішень на нагальні проблеми вкотре виникла ідея інтеграції. Про можливість інтеграції української та зарубіжної літератури дискутують давно, напевно, із моменту появи нового предмета зарубіжна література. Віднедавна до цього переліку додано й українську мову. З огляду на це виникає низка питань: чи можливий такий процес? чи доцільний він? чи сприятиме він тому, що учні врешті-решт почнуть говорити українською мовою?
Одним із аргументів на користь інтеграції називають відсутність предмета зарубіжна література в навчальних планах інших країн. Проголошення незалежності України стало поштовхом до створення нової освітньої системи, що проявилася зокрема у виникненні цього унікального предмета, важливого складника синтетичної гуманітарної освіти. Вочевидь його поява тісно пов’язана, з одного боку, із національним відродженням, національною самоідентифікацією, з іншого – зі свідомим вибором європейського вектора української освіти. Тож уже на етапі свого становлення чітко вияскравився характер предмета – українського за духом та європейського за спрямуванням, що задекларовано і в епіграфові до чинної Програми – «Оді до радості» Ф. Шиллера, гімну Євросоюзу.
Зарубіжна література не має аналогів у світовій шкільній практиці. На жаль, саме той чинник, що, здавалося, має стати підставою гордості вітчизняної освіти, натомість виявився приводом для появи сумнівів щодо доцільності існування предмета.
Інші аргументи, як-от: необхідність модернізування освіти, надмірна перевантаженість учнів, доцільність профільної освіти, низький рівень володіння українською мовою після закінчення школи тощо – видаються логічнішими. Але чи можливо розв’язати ці проблеми за допомогою інтеграції предметів?
Насамперед щодо модернізації школи. Однією з ключових компетентностей «Нової української школи» є спілкування державною мовою, уміння усно й письмово висловлювати й тлумачити поняття, думки, почуття, факти.
Чи не формуємо цю компетентність на уроках української мови, української літератури, зарубіжної літератури? Щодо української мови й літератури – то в цьому, певно, немає жодних сумнівів. А щодо зарубіжної літератури, то інколи складається таке враження, що чиновники взагалі не розуміють, що це за предмет. На сайті освіта.ua від 15 травня 2015 року було розміщено провокаційну статтю «У школах скоротять вивчення російської літератури», де зазначено, що у програмі із зарубіжної літератури 60-75 % російських творів (яких насправді не більше 11%), і всі художні твори потрібно вивчати мовою оригіналу. Що абсолютно спотворює реальну картину. Власне відповідь на це дає чинна програма із зарубіжної літератури. «Викладання зарубіжної літератури в загальноосвітніх навчальних закладах України здійснюється українською мовою. Твори зарубіжних письменників у курсі зарубіжної літератури вивчаються в українських перекладах». Можливе використання оригінальних творів чи їхніх фрагментів, але за умови, якщо учні володіють мовою оригіналу.
До речі, можливість ознайомлення з творами на мові оригіналу сприяє формуванню ще однієї з 10 компетентностей, виокремлених Лілією Гриневич: спілкування іноземною мовою, уміння належно розуміти висловлене іноземною мовою. Цю компетентність під час вивчення зарубіжних художніх творів за умови існування самостійного предмета можна розвивати, за умови інтеграції – ні.
Математична компетентність і компетентності в природничих науках і технологіях – це вузькоспеціалізовані компетентності. Формування інформацйно-цифрової компетентності передбачено на всіх предметах. Екологічна грамотність і здорове життя, соціальні і громадянські компетентності, підприємливість, уміння навчатися протягом життя – компетентності, які формуються незалежно від того, чи буде здійснена інтеграція чи ні.
І нарешті загальнокультурна грамотність: здатність розуміти твори мистецтва, формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке розуміння власної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення до поваги та розмаїття культурного вираження інших. Це є одним із завдань шкільних предметів українська мова, українська література й зарубіжна література. Абсолютно таке формулювання цієї компетентності ми знаходимо і в методичних працях 2008, 20011, 2014 рр.
Чи заважають окремі предмети українська мова, українська література й зарубіжна література реалізації концепції «Нова школа»? Очевидна відповідь: жодним чином. Звідки ж така переконаність у тому, що без пропонованої інтеграції учителеві буде складно застосувати інноваційні методи компетентнісного підходу.
Логічним є запитання: чому має бути три предмети, а не один? Насамперед тому, що об’єкт і предмет вивчення різні. Нам, скажімо, важко уявити, інтегрований предмет українська й іноземна мова: хоча там і там досліджується лексичний склад, граматична структура тощо, але методика вивчення інша. Так і для літератури: на уроках зарубіжної літератури мають справу з перекладними творами, на уроках української – із неперекладними, оригінальними. А це, звісно, передбачає різні підходи до вивчення, різні методи. Існує конкретна різниця в завданнях предметів. Українська література є потужним носієм ідентичності нації, її генетичного коду, зарубіжна література сприяє прилученню учнів до здобутків зарубіжної літератури та культури, формуванню планетарного мислення. Українська мова покликала формувати правильне мовлення, а це неможливе без засвоєння фонетичних, лексичних, граматичних норм.
Отже, підтримуючи курс МОНУ на оновлення змісту освіти, ми категорично виступаємо проти інтегрування предметів «українська мова», «українська література» та «зарубіжна література».
Людмила Юлдашева, учитель української мови, української літератури
та зарубіжної літератури Тальнівського економіко-математичного ліцею
Немає коментарів:
Дописати коментар