понеділок, 13 березня 2017 р.

Оксанина картопля


З Оксаною познайомилися понад 20 років тому. Я ніс мішок накошеної трави, а вона їхала велосипедом. Зупинилася й запропонувала підвезти. Відмовився, але дівчину запам'ятав. Ми почали зустрічатися.
У квітні наступного року Оксана попросила допомогти посадити картоплю. Це був перший рік, коли школа, де вона працювала, виділила їй город.
Я страшенно не люблю цієї роботи. Весною тішу себе тим, що садити легше, ніж вибирати. Восени — що сезон закінчився й півроку картопля про себе не нагадуватиме.
Однак дівчина подобається, і я погоджуюся. Призначеного дня ношу мішки, копаю ямки. Насолоджуюся роллю джентльмена. Увечері втомлений і щасливий засинаю.
Зранку дзвонить Оксана. Голос її тремтить:
— Юро, сталася величезна, просто неймовірна помилка. Випадково ми засадили сусідський город. Мені дуже прикро, але треба засадити свій.
Дівчина кладе слухавку. Новина довго подорожує моїм тілом, поки нарешті не доходить до голови.
— Що ж це виходить? — думаю. — Лише вчора я картоплю посадив, а вже сьогодні мушу її вибрати? Тобто обидва сезони мають укластися у два дні?
Руки й ноги болять від учорашнього. Стає шкода самого себе. Звідкілясь береться злість. Коли нарешті заспокоююся, ще одна думка вбиває мене.
— Чекай, — кажу собі. — Це ж після того, як виберу, треба буде знову садити? Тобто до весни й осені приєднається ще одна весна?
Зрештою картоплю ми якось вибрали. Земля була пухкою, копалося легко. А коли почали засаджувати Оксанин город, пішов мокрий сніг. Болото налипало на лопату. Надворі швидко темніло. Бажання жити зникало на очах.
З Оксаною більше не зустрічався. Чув, що згодом виїхала до Кривого Рогу, стала керівником будівельної фірми. Подробиць успіху не знаю: чи пробила дорогу своїм талантом, чи, може, хтось допоміг.

Немає коментарів:

Дописати коментар