Натрапив в інтернеті на цікаву статтю під авторством Чук, для «Хвилі». Подаю у власному
перекладі українською.
Метушня навколо визначення Мін'юсту України терміну "жид", як такого, що не протирічить українському законодавству приголомшила. Представники усіляких єврейських організацій як в Україні, так і за її межами, вмить озлобилися: необхідно негайно заборонити українцям використовувати слово "жид", бо це - неповага до євреїв.
Мені, як українцеві, не зовсім зрозуміло, чому я не можу використовувати слово, яким мої пращури протягом століть називали євреїв. Мені незрозуміло, чому широке використання цього слова у тій чи іншій формі в багатьох мовах єдиного, яке означає представників цієї національності ( наприклад, нім. Jude, польск. Żyd) не викликає різких антипатій єврейства, і Ізраїль не розриває відносин з цими європейськими країнами. Якщо в Україні чи ще десь термін, що визначає національність, у якихось представників титульної нації викликає негативні асоціації, то, можливо, варто покопирсатись в історичних коренях такої антипатії, а потім вже підіймати гвалт?
Але у даному випадку нинішній скандал дуже "вдало" ліг на епопею з небувалим антисемітизмом (я б назвав - антисіонізмом - вже хоча б тому, що християнство, доречі, як і іслам, є семітською релігією нарівні з іудаїзмом). От, мовляв, і "Свобода" пройшла до українського Парламенту - це ж зародження нового ІІІ Рейху.
Так ось, мені, як громадянину держави Україна, геть не зрозуміло, чому це представники ізраїльського Кнесету мені вказують, за кого голосувати мені на українських виборах? Тобто, представники парламенту країни, яка від початку свого існування практикує неприкритий націоналізм, причому у доволі агресивній формі (утримаюсь від більш чітких термінів).
З приводу антисіонізму в Україні повірмо самим євреям - тільки не тим, що не стримуються у не зовсім зрозумілих емоціях, а тим, котрі оперують цифрами. Навесні 2012 року єврейське видання IzRus повідомило, що експерти Центра Кантора з вивчення сучасного європейського єврейства надали в Тель-Авівському університеті результати щорічного дослідження проявів антисемітизму у світі у 2011 році. Згідно цього звіту, у світі було зафіксовано 446 антисемітських акцій (напади, акти вандалізму, погрози на адресу євреїв). У документі відзначається, що загальна кількість акцій зменшилась порівняно з 2010 роком, однак акти антисемітизму стали більш жорстокими, особливо у Франції, Великій Британії та Канаді, де було зареєстровано відповідно 114, 105 та 68 подібних інцидентів. Усього на ці три країни припадає 63% антисемітських акцій.
А тепер увага! Згідно того ж звіту, на Україну припадає... аж 16 таких антисемітських акцій. Так кому повинні виказувати своє "фе" євреї - українцям, чи тим же французам, британцям та решті західноєвропейської "демократичної тусовки"?..
Але я про інше. В Україні існує негласне табу на єврейську тему, за рідким виключенням - у цьому просто переконатись, промоніторивши українські ЗМІ за всі роки незалежності. Між тим на фоні цієї обітниці мовчання і під прикриттям нападок на український націоналізм, у самій єврейській общині нашої країни кояться дивні речі.
Ось "потрафило" мені натикнутись на оголошення про прийом дітей на навчання до єврейської школи "Сімха-Хабад". Повна назва - Державний єврейський навчальний комплекс "Сімха-Хабад". Це навіть не просто школа, а повний набір: сюди входить школа-садок для дітей від 3-річного віку до 4 класу та спеціалізована школа для дітей з 5-го по 11 класи. Згідно офіційному релізу, комплекс "Сімха-Хабад" є однією з найбільших шкіл СНД та входить до п'ятірки кращих шкіл Києва.
Заклад, як випливає з офіційної назви, ДЕРЖАВНИЙ. І ось в цьому ж оголошенні держустанови натикаюсь на вражаючу фразу: "Державний єврейський навчальний комплекс "Сімха-Хабад" завжди відкритий для всіх єврейських дітей м. Києва" (виділене автором). Хто не вірить, може впенитись, перейшовши за посиланням тут..
Якщо ми когось називаємо "українцем", говорячи про Україну, це може означати як українця за національністю, так і громадянина України взагалі. Але погодимося, що називаючи єврея в Україні, ми можемо мати наувазі лише цю національність і більш нічого. І фраза "єврейські діти" у жодному випадку не може означати представників ніяких інших національностей.
Так ось, мені не зрозуміло, чому до державної школи в Україні можуть прийти навчатись лише діти-євреї? Ми можемо собі уявити оголошення, мовляв, до середньої школи м. Фастів проводиться набір учнів, чекаємо лише дітей етнічних українців? Уявити собі таке неможливо навіть стосовно приватної школи, не говорячи вже про державну. А стосовно "єврейської школи" таке - норма. Ну, не парадокс?
І це - не виключення. Зустрівши таке оголошення, поцікавився у людей досвідчених: це норма? Сверджують: ще й як! При зарахуванні до будь-якого єврейського освітнього закладу в Україні обов'язково вивчаються й досліджуються документи й "кандидатури" батьків. Головна умова - їхня національність.
Тож, націоналізм в Україні дійсно розквітає. Квітне буйним цвітом, нічого не боячись, виходячи за будь-які рамки і насаджує 100-відсоткову дискримінацю за національною відзнакою (що, доречі, заборонено Українською Конституцією). Тільки от націоналізм цей - не український.
перекладі українською.
Метушня навколо визначення Мін'юсту України терміну "жид", як такого, що не протирічить українському законодавству приголомшила. Представники усіляких єврейських організацій як в Україні, так і за її межами, вмить озлобилися: необхідно негайно заборонити українцям використовувати слово "жид", бо це - неповага до євреїв.
Мені, як українцеві, не зовсім зрозуміло, чому я не можу використовувати слово, яким мої пращури протягом століть називали євреїв. Мені незрозуміло, чому широке використання цього слова у тій чи іншій формі в багатьох мовах єдиного, яке означає представників цієї національності ( наприклад, нім. Jude, польск. Żyd) не викликає різких антипатій єврейства, і Ізраїль не розриває відносин з цими європейськими країнами. Якщо в Україні чи ще десь термін, що визначає національність, у якихось представників титульної нації викликає негативні асоціації, то, можливо, варто покопирсатись в історичних коренях такої антипатії, а потім вже підіймати гвалт?
Але у даному випадку нинішній скандал дуже "вдало" ліг на епопею з небувалим антисемітизмом (я б назвав - антисіонізмом - вже хоча б тому, що християнство, доречі, як і іслам, є семітською релігією нарівні з іудаїзмом). От, мовляв, і "Свобода" пройшла до українського Парламенту - це ж зародження нового ІІІ Рейху.
Так ось, мені, як громадянину держави Україна, геть не зрозуміло, чому це представники ізраїльського Кнесету мені вказують, за кого голосувати мені на українських виборах? Тобто, представники парламенту країни, яка від початку свого існування практикує неприкритий націоналізм, причому у доволі агресивній формі (утримаюсь від більш чітких термінів).
З приводу антисіонізму в Україні повірмо самим євреям - тільки не тим, що не стримуються у не зовсім зрозумілих емоціях, а тим, котрі оперують цифрами. Навесні 2012 року єврейське видання IzRus повідомило, що експерти Центра Кантора з вивчення сучасного європейського єврейства надали в Тель-Авівському університеті результати щорічного дослідження проявів антисемітизму у світі у 2011 році. Згідно цього звіту, у світі було зафіксовано 446 антисемітських акцій (напади, акти вандалізму, погрози на адресу євреїв). У документі відзначається, що загальна кількість акцій зменшилась порівняно з 2010 роком, однак акти антисемітизму стали більш жорстокими, особливо у Франції, Великій Британії та Канаді, де було зареєстровано відповідно 114, 105 та 68 подібних інцидентів. Усього на ці три країни припадає 63% антисемітських акцій.
А тепер увага! Згідно того ж звіту, на Україну припадає... аж 16 таких антисемітських акцій. Так кому повинні виказувати своє "фе" євреї - українцям, чи тим же французам, британцям та решті західноєвропейської "демократичної тусовки"?..
Але я про інше. В Україні існує негласне табу на єврейську тему, за рідким виключенням - у цьому просто переконатись, промоніторивши українські ЗМІ за всі роки незалежності. Між тим на фоні цієї обітниці мовчання і під прикриттям нападок на український націоналізм, у самій єврейській общині нашої країни кояться дивні речі.
Ось "потрафило" мені натикнутись на оголошення про прийом дітей на навчання до єврейської школи "Сімха-Хабад". Повна назва - Державний єврейський навчальний комплекс "Сімха-Хабад". Це навіть не просто школа, а повний набір: сюди входить школа-садок для дітей від 3-річного віку до 4 класу та спеціалізована школа для дітей з 5-го по 11 класи. Згідно офіційному релізу, комплекс "Сімха-Хабад" є однією з найбільших шкіл СНД та входить до п'ятірки кращих шкіл Києва.
Заклад, як випливає з офіційної назви, ДЕРЖАВНИЙ. І ось в цьому ж оголошенні держустанови натикаюсь на вражаючу фразу: "Державний єврейський навчальний комплекс "Сімха-Хабад" завжди відкритий для всіх єврейських дітей м. Києва" (виділене автором). Хто не вірить, може впенитись, перейшовши за посиланням тут..
Якщо ми когось називаємо "українцем", говорячи про Україну, це може означати як українця за національністю, так і громадянина України взагалі. Але погодимося, що називаючи єврея в Україні, ми можемо мати наувазі лише цю національність і більш нічого. І фраза "єврейські діти" у жодному випадку не може означати представників ніяких інших національностей.
Так ось, мені не зрозуміло, чому до державної школи в Україні можуть прийти навчатись лише діти-євреї? Ми можемо собі уявити оголошення, мовляв, до середньої школи м. Фастів проводиться набір учнів, чекаємо лише дітей етнічних українців? Уявити собі таке неможливо навіть стосовно приватної школи, не говорячи вже про державну. А стосовно "єврейської школи" таке - норма. Ну, не парадокс?
І це - не виключення. Зустрівши таке оголошення, поцікавився у людей досвідчених: це норма? Сверджують: ще й як! При зарахуванні до будь-якого єврейського освітнього закладу в Україні обов'язково вивчаються й досліджуються документи й "кандидатури" батьків. Головна умова - їхня національність.
Тож, націоналізм в Україні дійсно розквітає. Квітне буйним цвітом, нічого не боячись, виходячи за будь-які рамки і насаджує 100-відсоткову дискримінацю за національною відзнакою (що, доречі, заборонено Українською Конституцією). Тільки от націоналізм цей - не український.
Немає коментарів:
Дописати коментар