пʼятниця, 23 серпня 2013 р.

Про любов до України




Сьогодні зранку на блозі виклав вірш Крищенка про наш державний прапор. Пізніш взяв участь у автопробігу, присвяченому Дню нашого прапора - Черкаси-Канів. Зібралося десь два десятка автівок і, прикрашені прапорами, рушили. Стартом і фінішем автопробігу була “історична” площа перед канівським автовокзалом, де восени минулого року під час парламентських виборів розміщувалась окружна комісія канівського виборчого округу і де двадцять днів канівчани відстоювали перемогу Леоніда Даценка, що виграв у олігарха Богдана Губського.У Каневі провели невеличкий мітинг на площі біля комплексу "Авто-ріка", затим об'їхали чи не усі вулиці та вулички Канева.
   Але, за великим рахунком, я хочу дещо про інше тут сказати.
  Моя життєва позиція, громадська діяльність звела мене з однією чудовою, як на мене, людиною. Це - депутат Черкаської обласної ради, полум'яна (без зайвих хвалебних епітетів) опозиціонерка Наталка Старікова. І от, після того, як вона (до речі прихворнувши) взяла участь у цьому автопробігу, виступила перед канічанами, повернулась додому і виклала у Фейсбуці своє зізнання в любові до України. Прочитавши його, я не стримався, зателефонував  їй і попросив дозволу опублікувати його на своєму блозі. Наталія Володимирівна погодилася і я пропоную вам її духовну та громадянську позицію.
  
Акцентую - Наталка є корінною росіянкою.

Виступ на мітингу у Каневі.

Автопробіг у русі.

Учасники автопробігу біля Канівської "Авто-ріки".

                                           Україна - моя друга матір.
У День Незалежності хочу зізнатися в любові до України, де живу, працюю, де мешкає моя родина і зростають внуки.
Я народилася і виросла в невеликому російському містечку. Там отримала освіту і вперше закохалася. Після 20 років доля покликала мене на Україну, де жили батьки мого чоловіка. В Черкасах я почала самостійне життя.
Жодного разу не пожалкувала про це. Україна стала для мене другою батьківщиною, без перебільшень – моєї другою матір'ю. Вона навчила мене багатьом речам: самостійності, працелюбству, іти вперед і досягати свої мети, постійно самовдосконалюватися. Саме в Україні я здобула другу й третю освіти, тут я реалізувалася як фахівець, зробила кар'єру. В цьому маю завдячувати людям, чию любов і підтримку я завжди відчувала. Але найголовніше, чому навчилася, – це боротися за справедливість, чесність, робити добро. Допомога людям, які гостро потребують її саме в цей момент, приносить мені радість і задоволення. Тоді я відчуваю, що живу на повну, в служінні людям розкриваюся як політик, депутат і як громадянка цієї країни.
Життя дало мені можливість допомогти Україні. Відчуваю, що в боргу перед нею. І мушу віддавати його – боротися разом зі своїми партнерами, колегами по партії, щоб змінити країну, подолати цей кримінально-олігархічний режим, провести соціально-економічні реформи, що їх потребують українці, зберегти освіту, медицину і культуру. Впевнена, зміни настануть і вікові прагнення України до свободи, незалежності і процвітання отримають достойне продовження.
    
Слава Україні!
          

Ми з пані Наталкою на одній з прес-конференцій Черкаської опозиції.

   І тепер подумав і вирішив: той, раніш викладений мною вірш Крищенка про прапор я видалю і залишу ось цей матеріал. Як на мене, він більш відповідає темі Державного прапора.

                                                                            Частина світлин - Тетяна Воронцова (сайт "Дзвін")




Немає коментарів:

Дописати коментар