Блог Назара Обідзінського: Митці - найкраща компанія. Коли вони не керуться "державниками".

Коротка передісторія. Декілька років тому я проводив декілька поетичних вечорів. Запрошував наших місцевих (і не лише) поетів, бардів, авторів-виконавців. А це був час, коли ~~підара~~ президентом став Чівокуня. Так ось цей чівокуня в Черкаській області смотрящім призначив свого подєльнічка Тулуба. А Тулуб у свою чергу призвав у наші краї ще одного свого саратніка з дивним прізвищем (нічого особистого!) Влізло. І буквально на перших-ліпших виборах міського голови черкащани дізнаються, що один з кандидатів на цю посаду є той самий Влізло.
   І от, на одній з поетичних зустрічей, виходить на наш міні-подіум місцевий поет Олекса Юрін і починає декламувати:
                Розбиті ущент дороги,
                В оселях живе остуда,
                Стежиною однорога
                Зникає бюджет внікуди.
                З білбордів хриплять химери,
                Обшарпані вкрай під’їзди,
                Щось на посаду мера... влізло.
   Аби ви, друзі, лише глянули, що тут в залі, почалось! Регіт не стихав декілька хвилин.
Пізніш я вже ближче познайомився з Олексою. Вважаю, що за цей час він став не лише ближче, як знайомий, товариш, чи не побратим. А ще й не місцевим, черкаським, а українським поетом, Насправді, відомим в Україні.
   На днях Олекса повернувся з зони АТО, де він брав участь у творчих зустрічах з воїнами, що стоять на захисті нашої територіальної цілісності. Наші митці такі відвідини АТО назвали одним з елементів гуманітарної допомоги. І це насправді так і було.
   Але...
Далі викладую рядки, які написав по приїзді з тих місць сам пан Олекса.

Олекса Юрін.
Не хотілося писати про нашу останню подорож в зону АТО, але, мабуть, треба.

Зібралися нашою дружньою компанією артистів (Наталка Мамалига, Юрко Прокопчук, гурт «Спів братів» і Ваш покірний слуга). Домовилися з ГО «Блокпост» про транспорт і три концерти (у Слов'янську - Артемівську - Волновасі).

Нас попросили зібратися на Соборній площі о 21:30, де мав чекати автобус. О 21:45 під'їхав автобус і кілька джипів. Виявилося, що поїздку очолює облдержадміністрація. Це було сюрпризом як для артистів, так і для представників «Блокпосту», які домовлялися з облрадою про автобус. Всі артисти не поміщалися у салоні, адже туди вже підсіли люди від адміністрації. Довелося розрулювати ситуацію і вмовляти артистів таки їхати. Розрулили.

Водій не хотів завантажувати апаратуру, що стояла на морозі, до команди командира. Прийшлося йти до полковника, який дозволив. Ми одразу зрозуміли, що нічого хорошого з поїздки не вийде.

Їхали колоною. На Донеччині на багатьох деревах вздовж дороги на Маріуполь видно сліди від бойових дій.

Приїхали. З журналістами одразу провели інструктаж: що можна показувати, а що - ні. Чекали на губернатора. Коли він приїхав, почали урочисту частину і концерт. Вручили гуманітарку і дитячі листи та малюнки. Потім хлопцям-артистам запропонували пообідати на вулиці разом з солдатами. Було приємно. Солдати підходили, дякували за концерт. Принесли нам скалки від російських мін.

Ніхто не повідомив, коли збір. Думаю, збір мав бути тоді, коли вирішить губернатор. Ми з Юрком та Наталкою спокійно розмовляли з солдатами, коли за нами послали гінця. Коли я вийшов на двір, до мене кинувся якийсь офіцер: «Ви що собі думаєте?! На вас губернатор чекає!» – «Хай почекає», - спокійно відповів я. Від такої зухвалості в офіцера відібрало дар мови.

Виявилося, що ще немає представників «Громадського», які робили зйомку. Заступник начальника військомату обіцяв набити їм мордяки, але тільки покричав.

Поверталися також колоною. Водій не хотів зупинятися протягом 4,5 годин, тому що не було команди командира. Мстили вони нам, чи що? Зупинився аж за Запоріжжям, коли ми пригрозили влаштувати бунт і почали співати повстанських пісень.

Дорога додому була веселішою. Співали хором під акомпанемент гітари та контрабасу. Все-таки, митці - найкраща компанія.

Приїхали в Черкаси о 2:30 ночі. На десерт, водій відмовився розвозити артистів з інструментами, сказавши, що він не таксі. Ну, дякуємо, що взагалі довіз.

Ось така подорож, малята...