Де жити не можна

А сьогодні, щоб не набридати лекціями і моралями - ще одна казка народів світу на ніч.

***

- Ндуді, твій старший син зовсім не поважає твоїх дружин, - сердито сказала Бебе.

Ндуді подумав, потім розплющив одне око і злегка повернув голову на підголівнику лежанки, збитої з дерев'яних ящиків від ПАРівскі консервованого соку, покритих зверху солом'яним циновкою.

- І яку ж саме з моїх дружин він не поважає? - Без інтересу запитав Ндуді.

- Ту, яка доводиться йому матір'ю! - Ще більш сердито сказала Бебе.

Ндуді закрив очей і повернув голову на місце.

- Ага, - з розумінням сказала Бебе. - З тих пір як ти взяв ще двох молодших дружин, стару Бебе перестав поважати не тільки її син, а й батько цього сина. Знаєш, що я тобі скажу? ..

Ндуді негативно похитав головою, не стільки в рамках діалогу, скільки відганяючи від імені гедзя.

- А треба б знати, а ще краще згадати, що батько матері твого первістка, а твій тесть - начальник митниці в Лутумбу, теж може якось перестати поважати тебе. Начальник митниці в Лутумбу, пам'ятаєш Ндуді?

Ндуді знову розплющив одне око.

- А коли він піде на пенсію, - розмірено продовжила Бебе, - начальником митниці в Лутумбу стане його старший син Бебо. Між іншим, люблячий брат матері твого старшого сина, який і раніше тебе особливо не поважав, і вважав голодранців з Нквайо, і бідній Бебе довелося дуже довго переконувати свого люблячого брата Бебо в зворотному. Як ти думаєш, якщо прямо зараз бідна Бебе сяде на свій велосипед ...

- Це мій велосипед! - Ндуді ривком скинувся на лежанці.

- Добре, - смиренно відповіла Бебе. - Тоді мати твого сина сяде на той велосипед, на якому одного разу приїхала до якогось голодранців з Нквайо, вирішивши, що з нього коли-небудь вийде хороший чоловік і батько, і привела в придане чотирьох корів. А ти сядеш на свій власний велосипед, якщо знайдеш такої, і приведеш чотирьох корів назад в Лутумбу. На тамтешній митниці тебе почнуть поважати ще більше!

- Ну, ось чого ти пристала! - З досадою сказав Ндуді, позіхаючи і обводячи поглядом двір, в червоній пилу якого греблися довгохвості кури. - Бачиш, я зайнятий. Геть! - Він переможно ткнув пальцем в дірку в тину. - Забір чиню!

Бебе потягнула носом повітря, схлипнула і заплакала на весь двір, голосно і безнадійно, розполохавши довгохвостих курей, який жбурнув у дірку огорожі. Вискочивши зі своєї будки їй так само гірко завторіл старий і чорний триногий Ожімбе, завиваючи і підвиваючи в особливо трагічних місцях. Ндуді стало тривожно.

- Та що трапилося? Можете пояснити нормально? Я ось зараз тебе палицею по хребту як витягну ... Бебе, та я не тобі, я Ожімбе, щоб він здох, крисоед блохастий!

- Син твоєї дружини хоче піти в армію! - Схлипуючи і заспокоюючись сказала Бебе. Ожімбе згідно подгавкнул і забрався в будку, позирківая звідти - чи не потрібні знову послуги плакальника?

- І що? - Здивовано запитав Ндуді. - Нехай іде, справа хороша. Я сам чотири рази в армії служив. Два рази у пана Савімбі в УНІТА, і два рази у товариша душ Сантуша в ФАПЛА. Я б і в п'ятий раз пішов, але після третього дезертирства і у тих, і у інших розстрілюють. А так - чому не піти? Головне, зі зброєю не тікати, тоді форма і черевики - твої. Черевики краще відразу продати, а форму ...

- Ндуді, - гірко сказала Бебе. - Син твоєї дружини не хоче служити ні імперіалістам, ні комуністам. Він хоче воювати з фашистами за кордоном. Скажи мені - як ти виростив такого сина твоєї дружини, абсолютно не поважає свою матір і навіть її чоловіка, який доводиться зятем самому начальнику митниці в Лутумбу?

Ндуді розгубився остаточно.

- Стривай, з якими фашистами?

Бебе тицьнула під ніс чоловікові вирізку з газети. Під незрозумілими словами, де букви R і N були намальовані не в ту сторону, красувалася фотографія чернолікіх рішучих хлопців в дивних касках з ліхтариками на лобі.

- Хм ... - спантеличено сказав Ндуді. Тутсі? Ні, не схожі. Масаї? - Немає. Північні якісь морди. Може, араби? Тоді чому такі чорні? Де це взагалі?

- Луганда, - схлипнула Бебе, - і Донбабве. На них напали фашисти, і син твоєї дружини, наш син, хоче їхати в луганда, щоб ...

- Луганда? - Ндуді насупився і задумався. - Може, Руанда? Та ні, пики НЕ тамтешні. Ось цей, крайній зліва, трохи на хуту схожий, але решта взагалі не зрозумій що.

Бебе знову відверто, по-жіночому заревіла. Триногий Ожімбе негайно приєднався до неї, про всяк випадок не вилазячи з будки. Ндуді досадою поцокали мовою і рішуче встав з лежанки.

- Бери велосипед, поїдемо до Чарлі Букві на пошту. Дізнаємося - що це за Луганда. Тут скайп вказано. Тільки не з порожніми руками поїдемо, ти нашого Букві знаєш - він за просто так навіть марки не поліжет.

Бебе миттєво перестала плакати, метнулася в пташник, винесла звідти десяток курячих яєць і заштовхала їх собі за пазуху. Потім викотила велосипед на вулицю, видерся на сидіння, дочекалася, поки Ндуді займе своє місце на багажнику, і покотила в напрямку пост-офісу. По дорозі Бебе невпинно ділінькала дзвіночком - не тому що заважали пішоходи, а щоб всі бачили - Бебе, дружина Ндуді, їде на своєму велосипеді на пошту.

***

Поштмейстер Чарльз Ф. Букві в одних формених шортах сидів на сходинках пост-офісу і їв з почтмейстерской кашкети горіхи, відсвічуючи мокрій чорній лисиною.

- Добрий день, Чарлі, - ввічливо сказав Ндуді. - А ми до тебе на пошту.

- Обід, - ліниво відповів Букві.

- Нам інтернет потрібен.

- Тока немає, - Букві сплюнув лушпиння і знову запустив руку в кашкет.

Ндуді клацнув мовою, і підбігли Бебе обережно опустила в синю кашкет зі схрещеними поштовими ріжками курячі яйця, витягнуті з-за пазухи. Букві одним оком, як птах, перерахував яйця, зітхнув і піднявся на ноги, витираючи від лушпиння руку про шорти. Не обертаючись, штовхнув двері поштового офісу ногою.

- Йдемо. Тільки жінка нехай на вулиці чекає. Наврочить ще казенний комп'ютер. У жінок очей злий, а про Бебе давно вже чутки ходять.

Бебе покірно відійшла до велосипеда, а Ндуді рушив слідом за Букві в напівтемрява офісу, пройшов через порожній зал прийому видачі кореспонденції, минув бар'єр і ввійшов слідом за поштмейстером в службову кімнату, в якій млявий вентилятор над стелею безглуздо місив гаряче повітря в клітках без вікон.

Букві смів зі столу порожні бляшанки від коли, одноразові стаканчики і коробки від біг-маків, дбайливо примостив на нього кашкет з яйцями. Потім стягнув з древнього квадратного монітора величезний поліетиленовий кей-березневий пакет, поліз під стіл і клацнув на системному блоці кнопкою «power». Комп'ютер поспав, смикнув диск, з виттям почав його розкручувати, завантажуючись і тестуємо. Дочекавшись повного завантаження, поштмейстер поклацав пальцями, отримав від Ндуді газетну вирізку з адресою і надовго схилився над забрудненому і забитої останками біг-маків бежевій клавіатурою.

- Та чого ти там стільки вовтузишся, - нетерпляче сказав Ндуді. - Клацати вже швидше!

- «Вовтузишся»? - Обурився Букві. - На ось, подивися, як це набрати? Esaul_Khristophor_Aphanasievitch_Troitsyn-Nogovitsin. Це ж руки зламати можна! - І знову почав неспішно клює тонким чорним пальцем клавіатуру.

Нарешті програма прийняла адресу, десь далеко, в луганда пішов виклик, екран осяявся коннектом, і на ньому з'явився абонент.

У Ндуді і Букві відвисли щелепи і рефлекторно втягнулися животи. З екрану на них дивився не якийсь там сержант-вербувальник, а справжній Білий Фельдмаршал. Неймовірні вуса стирчали далеко за межі особи, заправлена ​​в портупею борода спускалася мало не до пояса з цілого іконостасу хрестів, орденів і медалей, полуднем сяяли золоті погони, а вінчала все це пишність кашкет з червоним околишем і триколірної червоно-біло-синьої кокардою.

Букві з гуркотом перекинув стілець і завмер струнко.

- Доброго бажаємо ваше високо-превосходительство! - Хором гаркнув Ндуді і Букві і за статутом шльопнули об підлогу босими ногами. Поштмейстер спробував непомітно прибрати кашкет з яйцями зі столу з поля зору веб-камери.

Бородатий Білий Фельдмаршал щось прокаркав на рикаючому і шиплячих мовою, і запитально дивився на абонентів.

- Він по-російськи говорить, - одними губами сказав Букві. - Я знаю, я на кубинській базі служив в їдальні. Там російські нас своєї мови вчили. «Хуй, пизда, таваріщ. Макака черножопая ».

- Так відповідай йому, - теж прошепотів Ндуді. - Запитай - де ця Луганда? Син, мовляв, бажає послужити. Хоче воювати з фашистами! Ну і про оплату теж.

Букві, зібравши лоб в чорні складки, запинаючись, теж закаркав і зашипів в мікрофон камери. «Тар-ріщщ ... пр-рібичь в р-ращ-щположьеніе ... ін-рущ-щьба ...» Ндуді заворожено дивився, як по ходу розмови особа Білого фельдмаршала почало змінюватися - очі округлилися, вуса настовбурчилися, а борода початку іскрити. Ндуді не розумів - радіє великий бвана або сердиться, в міміці білих, які, як відомо, все на одну особу, він не розумівся.

Раптово Білий Фельдмаршал ривком присунувся до камери, і в моніторі все закрутилося, тільки зрідка показувалися чорні начищені чоботи - наче лугандійскій воєначальник схопив свій ноутбук і кудись побіг з ним. Потім зображення відновилося, показуючи обличчя Білого фельдмаршала на тлі білого кахлю і з медичного виду білим бачком з ланцюжком розмістився над кашкетом з червоним околишем. Великий Бвана віддихався і знову заговорив російською, але на цей раз неголосно, і шипіння в його словах стало набагато більше, ніж каркання.

Чим довше він говорив, тим виразніше чорний поштмейстер Букві набував сірий відтінок, на вірніше губі чиновника з'явилася піт, а з лисини просто текло і капало на клавіатуру. В особливо важливому місці Білий Фельдмаршал якось зовсім вже не по-генеральському зойкнув і перехрестився справа наліво, Букві теж зойкнув, перехрестився і різко висмикнув мережевий шнур з розетки. Монітор комп'ютера погас. Букві тут же почав натягати на нього пакет кей-березня, немов побоюючись, що з монітора в світ вирвуться демони.

- Та що таке, заради святого серця Марії? - Вражено запитав у приятеля Ндуді. - Що ж сталося?

- Іди, - тремтячим голосом сказав Букві, - Будь ласка. На ось, яйця свої забери. Прямо так, з горіхами забирай. І з кашкетом. І йди. Тебе тут не було, мене теж.

Букві буквально силою втиснув в руки Ндуді поштову кашкет з яйцями, і на очах очманілого приятеля почав видирати з-під шпалер оптоволокно інтернету, потім відкрив сейф, вигріб звідти кілька паперів, утворених їх на клаптики, і почав тремтячими руками заштовхувати патрони в куций револьвер позаминулого століття. «Луганда, Луганда», - бурмотів Букві, - «О, Ісусе найсолодший, про, Марія благословенна ... Як так можна жити білим людям? А якщо, дійсно, приїдуть - що буде з чорними? »

Ндуді стояв нерухомо, соляним стовпом з кашкетом і яйцями.

***

Похитуючись, зі злощасної поштової кашкетом, в якій лежали горіхи кола і десять курячих яєць, Ндуді вийшов з поштового офісу на розпечену площа. Бебе товстої квочкою метнулася до нього.

- Ну що, вийшло? - З надією запитала Бебе, помітила кашкет, і тут же згасла. - Не вийшло?

Ндуді пхнув їй кашкет, випростався і заговорив. Голос його звучав урочисто, як на зборах предків навколо священного вогню.

- Слухай мене, жінка, мати мого сина! Ми продамо корову ... ні, дві корови! Ми продамо всіх корів, Бебе! І відправимо нашого телепня в Преторії вчитися на фармацевта.

- Так, я знаю, Бебе, що таким чином ми беремо на себе відповідальність за смерть багатьох людей. Але я ніколи не відправлю свого первістка в цю дику країну, в якій білий фельдмаршал з такими ось вусами і на повні груди хрестів і орденів готовий заплатити дві тисячі американських доларів, і написати розписку ще на вісімнадцять, за наш бугандійскій паспорт, громадянство, і можливість втекти звідти до нас в Буганда.

- У таких страшних місцях на Землі, Бебе, як ця Луганда, люди жити не повинні!

Бебе схлипнула і наразилася на чорне плече чоловіка.

                                                                                    Look Gorky