Сень Ґорук - до своїх стрільців на горі Лисоня, 3 вересня 1916.*
Сень Ґорук (13 вересня 1873, Снятин — † 1920, Соловки) - журналіст, отаман Леґіону Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії.
Закінчив Коломийську гімназію, філософський факультет Львівського університету, військову старшинську школу. Був активним діячем сокільсько-січового руху, зокрема членом головної управи, засновником і комендантом стрілецького відділу товариства "Сокіл", членом проводів "Січі" та "Просвіти". Від 1905 – редактор тижневика "Руслан", 1913–14 – курінний отаман товариства "Січові Стрільці" у Львові. Під час Першої світової війни – командир сотні, згодом – куреня Леґіону УСС на російському фронті. Стрілецькі підрозділи під командуванням Горука відзначилися в боях на Маківці над Стрипою і на Лисоні. Поранений під Потуторами. 1916–17 разом із 37 усусами перебував у полоні в Симбірську. Від жовтня 1918 – член Центрального військового комітету, Перший начальник штабу Начальної Команди УГА, згодом – командир бригади, навесні 1919 – начальник персонального відділу Начальної команди УГА. Брав участь у боях із поляками, большевиками й денікінцями. У лютому 1920 разом із частинами УГА перейшов на бік совєтської армії. 24 квітня 1920 заарештований органами ВЧК, ув'язнений в совєтському таборі для військовополонених Кожухів (поблизу Москви). В червні 1920 разом з иншими галичанами був перевезений у табір особливого призначення на Соловках.
...На початку серпня 1920 від пірсу Архангельського порту вийшла у відкрите море баржа. Її величезний трюм був набитий людьми. Пролунали вибухи, і через проломи хлинула вода. Серед невинно убієнних був і Сень Ґорук...
Закінчив Коломийську гімназію, філософський факультет Львівського університету, військову старшинську школу. Був активним діячем сокільсько-січового руху, зокрема членом головної управи, засновником і комендантом стрілецького відділу товариства "Сокіл", членом проводів "Січі" та "Просвіти". Від 1905 – редактор тижневика "Руслан", 1913–14 – курінний отаман товариства "Січові Стрільці" у Львові. Під час Першої світової війни – командир сотні, згодом – куреня Леґіону УСС на російському фронті. Стрілецькі підрозділи під командуванням Горука відзначилися в боях на Маківці над Стрипою і на Лисоні. Поранений під Потуторами. 1916–17 разом із 37 усусами перебував у полоні в Симбірську. Від жовтня 1918 – член Центрального військового комітету, Перший начальник штабу Начальної Команди УГА, згодом – командир бригади, навесні 1919 – начальник персонального відділу Начальної команди УГА. Брав участь у боях із поляками, большевиками й денікінцями. У лютому 1920 разом із частинами УГА перейшов на бік совєтської армії. 24 квітня 1920 заарештований органами ВЧК, ув'язнений в совєтському таборі для військовополонених Кожухів (поблизу Москви). В червні 1920 разом з иншими галичанами був перевезений у табір особливого призначення на Соловках.
...На початку серпня 1920 від пірсу Архангельського порту вийшла у відкрите море баржа. Її величезний трюм був набитий людьми. Пролунали вибухи, і через проломи хлинула вода. Серед невинно убієнних був і Сень Ґорук...
* Він сказав тоді: "Ми йдемо, щоб умерти... Вірю, що виповните свій обов'язок супроти України й віддасьте незаслужений поличник! з Богом!"
06.05.1916
"Дїло"
Відзначеня Українських Сїчових Стрільцїв. Війсковий хрест заслуги третого степеня з воєнною декорацією одержали за хоробре поведенє супроти ворога: курінний отаман Сень Ґорук, старший четар кінноти УСС. Роман Камінський. Найвисше похвальне признанє (Signum laudis) одержали: старший четар Микола Стронський і четар Петро Франко.
"Дїло"
Відзначеня Українських Сїчових Стрільцїв. Війсковий хрест заслуги третого степеня з воєнною декорацією одержали за хоробре поведенє супроти ворога: курінний отаман Сень Ґорук, старший четар кінноти УСС. Роман Камінський. Найвисше похвальне признанє (Signum laudis) одержали: старший четар Микола Стронський і четар Петро Франко.
Немає коментарів:
Дописати коментар