39 років тому, 4 листопада 1977, в Торонто помер Олег Штуль-Жданович – уродженець Житомирщини, визначний український політичний діяч, Голова Проводу Українських Націоналістів, багатолітній головний редактор газети «Українське Слово» (Париж).
Закінчив Крем’янецьку духовну семінарію, навчався у Варшавському університеті. У студентські роки був активістом Української студентської громади, вступив до ОУН. Із середини 1930-х підтримував дружні стосунки з Оленою Телігою та Євгеном Маланюком. Переїхавши до Праги, починає працювати в культурній референтурі ОУН, яку тоді очолював Олег Ольжич. Одночасно дописує в часопис “Вістник”, що його редагував Дмитро Донцов. Під час Другої світової війни був одним з найближчих соратників О. Ольжича. Член похідних груп ОУН. В окупованому нацистами Києві в украй небезпечній атмосфері співпрацював з газетою «Українське слово». Брав активну участь у створенні партизанських загонів на Волині, представник Голови ОУН А. Мельника при штабі УПА «Поліська Січ». Став співредактором газети «Оборона України». Наприкінці 1943 потрапив у полон до гітлерівців, перебував у концтаборі Заксенгаузен. Після війни знову розпочав активну націоналістичну діяльність: їздив по репатріяційних таборах, допомагаючи українським військовополоненим та втікачам, писав статті, займався організаційною роботою. За рішенням ПУН через суд домігся повернення законному володарю захоплених комуністичними силами в Парижі приміщення редакції та друкарні «Українського Слова» і від 17 жовтня 1948 відновив видання тижневика як органу ОУН. У 1955—1964 — член ПУН. Після смерти А. Мельника в 1964 році виконував обов’язки Голови ПУН. У 1965, 1970 і 1974 роках, відповідно, на VI, VII і VIII Великих Зборах Українських Націоналістів був обраний Головою ПУН.
Він – автор численних наукових і публіцистичних статей з теорії та практики українського національно-визвольного руху, частину з яких зібрано в книжці «Ціною крові» (1997). Штуль належав до прихильників консолідації всіх українських національних сил на базі Української Національної Ради. Все життя він «стремів до знайдення синтези української дійсности, до реалізації здорової консолідації українського політичного, громадського і церковно-релігійного життя».
Закінчив Крем’янецьку духовну семінарію, навчався у Варшавському університеті. У студентські роки був активістом Української студентської громади, вступив до ОУН. Із середини 1930-х підтримував дружні стосунки з Оленою Телігою та Євгеном Маланюком. Переїхавши до Праги, починає працювати в культурній референтурі ОУН, яку тоді очолював Олег Ольжич. Одночасно дописує в часопис “Вістник”, що його редагував Дмитро Донцов. Під час Другої світової війни був одним з найближчих соратників О. Ольжича. Член похідних груп ОУН. В окупованому нацистами Києві в украй небезпечній атмосфері співпрацював з газетою «Українське слово». Брав активну участь у створенні партизанських загонів на Волині, представник Голови ОУН А. Мельника при штабі УПА «Поліська Січ». Став співредактором газети «Оборона України». Наприкінці 1943 потрапив у полон до гітлерівців, перебував у концтаборі Заксенгаузен. Після війни знову розпочав активну націоналістичну діяльність: їздив по репатріяційних таборах, допомагаючи українським військовополоненим та втікачам, писав статті, займався організаційною роботою. За рішенням ПУН через суд домігся повернення законному володарю захоплених комуністичними силами в Парижі приміщення редакції та друкарні «Українського Слова» і від 17 жовтня 1948 відновив видання тижневика як органу ОУН. У 1955—1964 — член ПУН. Після смерти А. Мельника в 1964 році виконував обов’язки Голови ПУН. У 1965, 1970 і 1974 роках, відповідно, на VI, VII і VIII Великих Зборах Українських Націоналістів був обраний Головою ПУН.
Він – автор численних наукових і публіцистичних статей з теорії та практики українського національно-визвольного руху, частину з яких зібрано в книжці «Ціною крові» (1997). Штуль належав до прихильників консолідації всіх українських національних сил на базі Української Національної Ради. Все життя він «стремів до знайдення синтези української дійсности, до реалізації здорової консолідації українського політичного, громадського і церковно-релігійного життя».
На знимці зліва направо: Улас Самчук, Євген Маланюк, Роман Бжеський, поет Чирський, Олег Штуль.
"Тлінні останки батька Олега, отця Данила, спочивають на Байковому цвинтарі в Києві, його мами Антоніни – на Поліссі, брата Василя – у невідомому місці великого лісу на Крем’янеччині, а Олега – у США. Вся історія української культурної еліти є дуже подібною до історії родини Штулів."
Більше - в нарисі Олександра Гуцуляка:
39 років тому помер голова Проводу Українських Націоналістів з житомирського Полісся Олег Штуль-Жданович
http://www.zhitomir.info/news_161090.html
39 років тому помер голова Проводу Українських Націоналістів з житомирського Полісся Олег Штуль-Жданович
http://www.zhitomir.info/news_161090.html
Немає коментарів:
Дописати коментар