Диктат мови затемнення

                                

За своєю природою люди усіх народів майже однакові. У цьому сенсі нема ні гірших, ні ліпших, ні вдаліших, ні неоковирніших, ні добріших, ні зліших. Єдиною суттєвою відмінністю у цьому сенсі може бути лише темперамент, швидкість реакцій.

Натомість доля народів залежить від духовного складника. Від так званої ментальності, яка більше чи менше керує людською натурою. І ця ментальність облаштовує умови, в яких може по-різному проявляти себе натура.

За добрих умов значно легше бути людяним у всіх розуміннях. Значно сприятливіше вибудовувати на своїй натуральній основі ті всі конструкції, які роблять з людини суспільну тварину, які забезпечують співіснування і співпрацю кожного для усіх, а усіх для кожного. Прийнято вважати, що первинною запорукою таких добрих умов є ситість. Але це – одна з найбільших помилок. Від різного рівня ситості справді багато залежить, але вона все ж таки є похідною від чогось ґрунтовнішого. Ментального. Мовного.

Фундаментальною умовою доброго функціонування кожного співтовариства є домовленість, договір. Умови життя певного суспільства творять дві складові цієї домовленості. По-перше, повнота проговореності. Чим більше потреби, інтереси, бажання, примхи усіх учасників договору є висловлені наперед, чим щиріше вони названі, чим уважніше вислухані, чим після цього чесніше визначені амплітуди компромісу – те, чим згоден поступитися і з чим не погодишся ніколи – тим більше шансів для того, щоби зона конфліктів не була несподіванкою.

По-друге, необхідна віра у владність промовленого-домовленого. Тобто слівність, як казали колись у Галичині. Чиста обов'язковість  дотримання свого параграфу у загальному договорі. Без сподівань на ошуканство, після якого мусить бути сповідь, каяття, покута і всілякі інші приємні речі, що якимось чином ремонтують честь.

Якщо говорити про українське суспільство, то наш особливий шлях виражається саме у двозначності понять, які використовувалися під час домовленостей, і надзвичайно розширеному – аж якомусь дитинному – потрактуванні того додатку до умови, яка іноді називається форс-мажором і звільняє від дотримання зобов'язань.

Тотальний форс-мажор, виплеканий неспроможністю утримувати натуру збруєю проголошених слів, є надійною запорукою того, що ми називаємо волею, свободою. І є також головною первинною умовою, від якої не може відірватися наше суспільне життя. Дискомфорт, який за таких умов здається більш-менш комфортним.

Звичайно, що цей особливий шлях є набагато кращий від іншого ментального шляху, який нам пропонують, як аркан – російського. Але багатьом він здається сроднішим від старого європейського. Власне через це особливе відчуття індивідуальної свободи казаного і чиненого. Тому мусимо кричати, ображати, обдурювати, морозитися, оправдовуватися, вимагати, нарікати, обурюватися, зачаровуватися, розчаровуватися, викривати, насміхатися, плакати і проклинати.  Все не так, як би мало бути, бо все не так сказано, а зроблено ще інакше.

Бо користуємося не мовою прояснення, а мовою затемнення. Як якийсь Гайдеґґер.

Я теж більше не можу пояснити, що ж хотів сказати.

Але є шанс. Суспільство, як і людина, має можливість розвиватися. Український шлях має перспективу. Досить лиш надати ваги словам. Домовитися бути слівним.
                                                                                              Тарас Прохасько