«Пацифікація» українців, або каральні акції в Галичині

                     16 вересня 1930 р. польський уряд розпочав «пацифікацію» українців Галичини. Прем’єр Юзеф Пілсудський, дав наказ польським місцевим адміністраціям, поліції та війську виконати репресивну акцію «умиротворення» українців у ході передвиборчої кампанії до Сейму в 1930 році. Головним організатором був міністр внутрішніх справ Феліціян Славой–Складовський.

Юзеф Пілсудський

«Пацифікація» – це масові арешти, побиттям та вбивство українців; закриття і руйнування українських установ Галичини.

Каральні акції розпочалася 16 вересня 1930 року, тривали до 30 листопада 1930 року і охоплювали 450 населених пунктів у 16 повітах Галичини (котру поляки вже на той час перенайменували в Східну Малопольщу). До «пацифікації» було залучено 16 рот поліції, і військові підрозділи — полки уланів, полк кінних стрільців, з яких було виділено в сумі 10 ескадронів кавалерії.

Феліціян Славой–Складовський

Особлива увага каральних загонів була приділена місцевим активістам, вчителям, священикам й всім українським установам — школам, осередкам Просвіти, кооперативам.

«Пацифікація» українців Галичини

За попередньо складеними списками проводилися арешти та екзекуції – били нагайками, принижували морально (ставили на коліна, примушували лаяти та відрікатися від України, кричати “Хай живе Юзеф Пілсудський” (Зіг гайль – нічого не нагадує?), співати польський гімн.

Читальня Просвіти с. Княгиничі, Станіславівське воєводство (тепер Івано-Франківська область), 1930р.

Нарузі піддавалися всі прояви українства: написи українською мовою, цвинтарі Січових Стрільців, портрети Франка та Шевченка. З кожного села чи містечка, де проводилася пацифікація, примусово збирали контрибуцію польській поліції та армії продовольством, худобою та фуражем. На практиці побиття людей та руйнування майна супроводжувалося ще й відвертим пограбуванням населення.

Читальня і бібліотека товариства «Просвіта» після польського погрому. с. Чижиків

Каральна акція мала на меті залякування цивільного населення через терор, що мало стати карою за нелояльність до Польщі (і нібито попередження саботажу виборів).
Зазнали побоїв 1357 осіб, серед них 93 школярів (навіть з 8 років), понад 40 жінок було зґвалтовано, загинуло 13 осіб. Під час акції було арештовано 1739 осіб, переважно студентів та учнів шкіл. Вже на 17 березня 1931 року з 909 відданих під суд, переважну більшість (698) — було виправдано та звільнено.

Зруйнований магазин Союзу кооперативів

Крім суто поліційних та каральних акцій було арештовано провідних українських політиків, закриті осередки Просвіти, Сокола та заборонена діяльність Пласту. У кількох містах були розпущені українські школи та гімназії — на кінець 1930 року у цілій Галичині залишилося лише 4 державні школи з українською мовою навчання.

Військовий парад у Львові, 1930

Нагадаємо про зобов’язання Польщі перед Лігою Націй:
1. Дотримання прав української національної меншини (в Галичині українці складали тотальну більшість) на національну автономію;
2. Право на освіту рідною мовою;
3. Відкриття українського університету;
4. Свобода віросповідання;
5. Свобода політичних та культурних організацій.

Всупереч зобов’язанням польського уряду українці Галичини були піддані культурному, політичному та релігійному насильству і терору.

Англійський очевидець про жертви польських погромів

Внаслідок цих дій малоосвідчені галичани, дуже далекі від політики та з невизначеною національною ідентичністю (багато галичан на селах залишалися «русинами» чи просто «тутейшими») стали твердими українцями, національно-свідомі галичани масово вступали в ОУН.