Вхід Господній у Єрусалим

 

Виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 9 квітня 2017 року

Дорогі брати і сестри!

Скільки б ми не читали цей уривок із Євангелія, скільки б ми не переживали події останньої неділі перед воскресінням Христовим, завжди нас непокоїтиме питання: чому натовпи з ентузіазмом вітали Ісуса після того, як упереджено-підозріло ставилися до Нього (Ін 12:12-13), а потім, за кілька днів, так само дружньо волатимуть “Розіпни, розіпни” (Ін. 19:6)? Чи справді такою змінною і непевною є людська симпатія?

І тут ми помічаємо деталь, на яку зазвичай не звертаємо уваги, зосереджуючись на особі Самого Христа: люди висипали на вулицю, бо Він вчинив чудо й від Нього сподівалися нових чуд!  Люди вийшли Йому назустріч із суто прагматичних міркувань: взяти щось собі. Вони чекали від Ісуса, що Він зараз, прийшовши в Єрусалим, почне діяти так, як перед тим у Витанії, де воскресив Лазаря: як воскресив Він Лазаря, так воскрешатиме померлих, зцілюватиме хворих, роздаватиме хліби, буде давати, давати і давати… Ось такого Ісуса вони готові були зустріти й вітати.

А Він виявився зовсім іншим. Він уникнув усього цього. Замість того, щоб роздавати щось людям, Він кличе їх на авантюру: іде до храму і починає розганяти тих, хто  займався при храмі бізнесом. Не сказати, що це були якісь злочинці. Торгівці ж нібито допомагали людям, які приходили принести жертву або сплатити податок на храм. А податок треба було платити тільки традиційними юдейськими грішми – шекелями. Щоб їх обміняти, треба було принести з собою іншу валюту.  Тому там сиділи міняйли, які пропонували людям свої послуги. А поряд продавали жертовних тварин – ягнят, телят, голубів, бо ж їх потрібно було в дні свята сотні й тисячі. Так само сьогодні попід харківськими церквами сидять бабусі, які торгують вербою, і їх ніхто не розганяє.

А Христос узяв бича й почав вигонити торгівців із храму (Ін. 2:13-17)! Зрештою, й попереднього дня Він вчинив те, що на перший погляд суперечить уявленню про Нього: літри дорогоцінного бальзаму, вилиті на Нього, Юда хотів би продати, щоб дістати гроші й роздати бідним (Ін. 12:3-8). Не тільки в тому, напевне, була причина Юдиного обурення марнотратством, що він присвоював собі пожертви, які збирали на потреби апостолів. Юда був прагматиком і уявляв собі місію Церкви суто практично: роздавати гроші, надавати матеріяльну допомогу людям і тим здобувати собі авторитет.

Так у Юдиній особі ми несподівано зустрічаємося з одним поняттям, яке стало ключовим для суспільного життя цього року не тільки в Україні, а в цілому світі, – із поняттям популізму. Бо в чому полягає суть популізму? У здобутті собі дешевої популярности демонстративною роздачею продуктів, проголошенням своєю метою боротьби за суспільні пільги, захисту інтересів знедолених – саме те, до чого закликали Ісуса, чого чекали від Нього. А Він знов і знов нагадує: не це головне! Літри дорогоцінного мира, які вилила на Нього Марія, призначені Богові, а Він – єдиний справжній пріоритет для Церкви. Пріоритет служіння Богові, а не людині – це те, що несе в собі Церква, і те, що здається неприйнятним сучасному суспільству.

Ми часто дуже звужуємо розуміння християнського служіння до побудови церков, створення доброчинних закладів або інших учинків милосердя… А служіння Богові – це насамперед виконання Його заповідей, життя по правді. Жити ж по правді, не демонструвати свою чесність на показ, а плекати її в повсякденному житті набагато важче, ніж роздавати продукти перед виборами або перед трибуною волати про захист покривдженого народу чи проголошувати гасла «сильної держави, яка змусить тремтіти весь світ»…

Христос показує нам сьогодні пріоритетні вартості, які Він несе і відкриває світові: люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю і тільки після того – люби свого ближнього, як самого себе (Мт. 22:37-40). Христос іде, проголошуючи повернення до Бога,  тобто повернення до справжніх цінностей. Він іде, щоб демаскувати спокуси популізму, які існували і в той час, і продовжують виникати зараз. Бо з чим приступив до Ісуса диявол? “Скажи, щоб каміння це стало хлібами!” (Мт. 4:3), тобто нагодуй людей! А Христос відмовився, нагадуючи словами псалма про служіння Богові й уникаючи показових, демонстративних жестів, що мали прихилити до Нього людей.

Саме це викликало потім у жителів Єрусалиму обурення й відразу. Розчарування у несправджених очікуваннях змусило їх волати “Розіпни, розіпни” і підтримувати не Ісуса з Його незрозумілою для масової свідомости проповіддю, а старшин, зібраних у синедріоні, які готові були піти на поступки народові, готові були виправдати злочинця, аби тільки приректи на смерть Ісуса.

Саме тому сьогоднішній день, день зустрічі із швидкоминущим тріумфом Ісуса в Єрусалимі, є днем дуже серйозної призадуми для кожного з нас. Це день перегляду системи вартостей і системи оцінки вчинків іншої людини, яку ми несемо в собі. Це день, коли ми повинні спитати себе: чи завжди ми з належною відповідальністю ставимося до тих, кого зустрічаємо у своєму житті? Чи не буває так, що ми, помітивши в них Христову мудрість, відвертаємося від них задля того, щоб прихилитися до мудрости минущої, людської, популістської?

І коли ми чуємо слова “Осанна” (Ін 12:1-13),  замислімося над цим і поміркуймо, з чим іде до нас Христос? Він не збирається нас сьогодні обдаровувати зціленням, земними благами, а йде для того, аби відкрити нам щось набагато більше і цінніше: нашу власну вартість, образ і подобу Божі, які є в кожному з нас. Він іде покликати нас через гідне і радикальне служіння Богові в світі до майбутнього воскресіння. Амінь.