Підступні акценти телеканалу „1+1”

Блог Вівчариків :

Світлана Усенко – досить відома українська тележурналістка, яка працює на телеканалі „1+1”. Це зів’яла і досить огрядна жіночка непевного віку зате з великою груддю. У неї невиразні очі і маленький, іронічно скривлений ротик з тонкими домальованими губками. Кажуть, що такі жіночки є справжніми стервами. Чи так це, чи ні, достеменно не знаю, та пані Світлана сама зізналася в інтерв’ю сайту „Вокруг ТВ”, що під час зйомок кричить на свого чоловіка – телеоператора того ж телеканалу „1+1” – Віталія Панасюка. Не дивно, що, знову за її ж зізнаннями, раніше у неї був секс із благовірним щодня, а тепер раз у місяць. Довелося придбати два вібратори…
   Напевне тому вона і вигадала проект „Секс-місія”, який реалізовує зі своїм терплячим чоловіком. Та, як уже знаємо, не все виходить і на знімальному майданчику. Тож Світлана Усенко затягує у своє ліжко інших чоловіків, розпитує у них про довжину члена і навіть залучає до рецензії сценаріїв неповнолітнього сина. Хтось би сказав, що це збочення, та пані Світлана вважає усе це просвітництвом і… творчими пошуками. Ці пошуки привели її аж до Москви. У столиці Расєї-матушки вона теж шукала сексуального щастя. І не тільки там, а й у східних монастирях. Цікавилася древніми практиками розвитку сексуальності, що з огляду на її зовнішність є, напевне, доволі актуальним, вивчала магічні ритуали, розробляла ідеальний сценарій сексу і навіть відкрила людству таємницю жіночого оргазму. Зрозуміло, що такі досягнення в царині злягання не залишили байдужими росіян, котрі готові залюбити всю Україну до смерті. Тож вони й фільм про пошуки дивної підстаркуватої жіночки з Києва (яка чи то недобрала любові, чи перебрала чогось іншого) продають тепер за чималі гроші.Дехто скаже, що я розставив якісь не ті акценти, розповідаючи про таку відому журналістку. Але я рішуче заперечу подібним закидам, бо насправді лише наслідую цю сексуально стурбовану особу. Може б я і не звернув на її збочення уваги, якби після них вона не взялася за українських світочів, котрі є нашими надихаючими символами. Чи то „лаври” Бузини не дають пані Світлані спокою, чи то замовлення від сивого й, схоже, теж стурбованого генерального директора каналу „1+1” Олександра Ткаченка, або і його погоничів, надійшло (адже ми пам’ятаємо як улесливо він Януковичу в рота зазирав). Не знаю, що конкретно вплинуло (Бузина теж після написання порнографічних творів узявся розвінчувати Шевченка), але спеціаліст з довжини чоловічих пенісів і жіночого оргазму Світлана Усенко раптом зрозуміла, що їй треба пізнати Шевченка і Бандеру, як людей, дізнатися про всі їхні слабкості. За звичкою вона почала шукати у них якісь збочення. Тому і я спробував пізнати пані Світлану, як людину, бо ж прославилася!…На відміну від неї мені не потрібно було на це майже рік „титанічної” праці в кав’ярнях Росії, Польщі і Німеччини, де вона шукала компромат на Шевченка і Бандеру. Варто було лише зазирнути в Інтернет, почитати те, про що розповідає сама пані Світлана, і все стало на своє місце. Ця дрібна, але амбітна людина, замахнулася ще й на славу Герострата, несамовитого Віссаріона Бєлінського та ідеологів радянських спецслужб. Щоб збагнути це не потрібно тверджень сумнівних істориків, графологів, психіатрів. Хоча з останніми щодо психіки Усенко можна було б і порадитися. Однак, думаю, що з психікою в неї усе ж більш-менш. Проблеми з совістю і мораллю. І без проблем з чиїмось заступництвом і уседозволеністю. Усе як завжди з нашими обпльовувачами.А щодо Шевченка… Образливо звісно. Але нічого нового новітній інквізитор не сказала. На початку 80-х років минулого століття я навчався в Черкаському педагогічному інституті імені 300-річчя возз’єднання України з Росією. Звичайно ж, нас возили по шевченківських місцях. У Моринцях я, як це зазвичай роблю, постарався розговорити місцевих жителів. Чогось дуже цікавого не почув, але слова одного літнього дядька запам’ятав. Він зауважив, що Шевченко був позашлюбним сином царя. Версія здалася мені настільки дикою, що я навіть розсміявся. „Ага, – відповів дядькові, – не мав бідний цар, де собі коханку вибрати, аж у Моринцях кріпачку знайшов”…Дядько трохи образився. „То чого ж він такий талановитий був? – відповів з викликом. – Ти думаєш, що з грязі можна отак легко стати художником і поетом? Е ні, тут гени потрібні”…– Оце ви такої думки про своїх земляків?! – здивувався я. – Отак низько їх цінити. Розписалися за всіх у нікчемності і бездарності.Дядько трохи знітився і на цьому наша розмова закінчилася. Може б я про неї ніколи і не згадав, та в день смерті нашого Пророка, 10 березня цього року телеканал „1+1” показав, як було анонсовано, сенсаційний фільм „Таємниці генія Шевченка”. І в ньому, Світлана Усенко повторила, по суті, те саме. Ще й зобразила нашого Пророка гультяєм, зрадником друзів і взагалі якоюсь неврівноваженою особою, котра постійно гигикає. Хто мені доведе, що Пушкін чи Роберт Бернс не пили, не гуляли з жінками і не билися? Але про них не знімають фільми з образливими припущеннями, бо не трапилося в росіян чи шотландців Усенків, котрі хочуть пізнати світочів як звичайних людей, копирсаючись у їхній спідній білизні. Кожному своє. Кажуть є такі дебіли, котрі купують вживані жіночі трусики. А Усенко винюхує скандали дано минулих літ. А як їх нема, то вигадує.Та не пізнаєте ви наших геніїв і героїв, не шановна пані Усенко. Після пошуків сексуального щастя у Москві не вам до них лізти. Генії тому й генії, що незбагненні, особливо для людей далеких від традицій і культури їхнього народу! Читайте „Кобзар”, там є усе, що робить українця українцем і гордою людиною. І тоді вам буде зовсім нецікаво, чи пив Шевченко горілку у пісках Мангишлаку чи ні. Читайте історію України і її культури і вам не треба буде шукати зерно геніальності українця в генах чужинців.
                                                                                 Олександр Вівчарик.