бота, 29 грудня 2018 15:07 Як відзначати 110-ту річницю з дня народження Бандери? Заява ОУН (б)

Відзначаючи 110-ту річницю з дня народження і 60-ту річницю з дня загибелі Провідника Організації Українських націоналістів Степана Бандери, Провід ОУН (б) заявляє, що боротьба за українську незалежність перейшла на новий етап.

Сьогодні ми потребуємо захисту і зміцнення Української Держави. Її існування ні в якому разі не може ставитися під сумнів діями, що фактично руйнують цю державу. Розмови про новий Майдан, "справжню" революцію, культ "боротьби з корупцією" не перекреслять факту зміцнення українського суспільства та інститутів влади. Це ще не та держава, яку ми хочемо мати, однак після Революції Гідності ми вже на правильному шляху.

Переможна Революція може швидко привести до влади нові політичні сили, але вона не може так само швидко змінити свідомість українців, яка знищувалася століттями різними окупаційними режимами. Всі недоліки нашого суспільного життя, включно з корупцією, пострадянською системою влади, старими структурами влади (часто ще не зміненими по суті, але перейменованими), пасивністю, низькою особистою і професійною культурою значної частини наших співгромадян, ми розуміємо, що на нас ще чекає велика праця і боротьба. Тому сьогодні, як ніколи, ми потребуємо згуртованості і впевненості у власних силах.

Степан Бандера віддав своє життя в боротьбі проти тоталітарних режимів ХХ століття: нацизму і комунізму. Тому немає ніяких підстав ототожнювати його ім’я з різними формами ненависті, у т.ч. класовою чи расовою, також з відповідними злочинними ідеологіями та символами. Революційна боротьба Степана Бандери була спрямована на створення демократичної України, що спиралася б на гармонійне суспільство, згуртоване почуттям національної єдності. 

Українська визвольна традиція ніколи не втрачає своєї актуальності. Український націоналізм в умовах незалежності носить державотворчий характер. Він спрямовує свою енергію проти всіх явищ, що стоять на заваді реалізації права української нації на самовизначення, на гідне життя у власній, ні від кого незалежній державі. 

Після Революції Гідності в Україні були створені українська політична нація і українське громадянське суспільство. Організація українських націоналістів (бандерівців) закликає всіх українців, не залежно від походження, політичних чи релігійних вподобань, до оборони Української Держави, яка одна лише зможе захистити права свої громадян. Показовим є згуртування української політичної нації навколо становлення Помісної Православної Церкви, що було підтримано представниками практично всіх релігій і християнських конфесій, окрім РПЦ.

Згідно з традицією українського націоналізму, відбитою в гаслі Антибольшевицького Блоку Народів: “Свобода народам! – Свобода людині!”, кожний громадянин, як і ціла українська нація мають всі можливості для самовираження. Так само, Україна, як член ООН, визнає універсальні людські права, зафіксовані у міжнародних хартіях.

Найкращим відзначенням пам’яті Степана Бандери буде відстоювання першочергових інтересів української нації, що сьогодні включають у себе наступні завдання:

1. Відбудова і зміцнення державних інститутів.
2. Українізація всіх сфер державного життя.
3. Боротьба проти російського шовінізму та імперіалізму, зовнішніх і внутрішніх ворогів, знищення Російської імперії зла, відновлення територіальної цілісності України.
4. Захист політичних прав і свобод, забезпечення соціальної справедливості, що їх потребує кожна вільна нація.
5. Забезпечення глобальної місії України в сенсі повернення сучасної Європи до культурних коренів європейської цивілізації.

В ім’я світлої пам’яті Степана Бандери, перед обличчям смертельної небезпеки, пов’язаної з російською агресією, на початку надзвичайно відповідального 2019 року, що несе із собою президентські і парламентські вибори, ОУН (б) закликає українців до єдності та державної мудрості. Це дозволить нам вистояти і перемогти.

Степан Бандера в світлі сучасної української політики

Для порівняння того, що робили Степан Бандера і ОУН загалом, зі сучасними політичними чи громадськими діячами, варто згадати одну з його ранніх акцій, де він, як ми можемо здогадуватися з кола його обов’язків у Крайовому Проводі ОУН, був організатором і координатором. Йдеться про акцію під час виконання страти членів ОУН Біласа і Данилишина. Тоді в багатьох церквах Галичини в час виконання страти дзвонили дзвони і правилися панахиди. Організувати таку синхронну акцію в суспільстві, де не було мобільних телефонів, фейсбука, було непростим завданням, але не про це йдеться. Як би виглядала така акція в сучасній Україні, у виконанні сучасних політичних керівників і громадських діячів?

Вона могла б бути масштабнішою, її висвітлювали б телеканали, все залежало б від того, скільки б виділили коштів на пропаганду. Однак вся відмінність в тому, що акція Бандери не потребувала коштів. Станичний приходив до пароха і казав: «Отче, завтра пів сьомої ранку вішають наших хлопців, я прошу Вас відслужити панахиду, ось три хлібини». І парох служив, бо поминальна служба – це його обов’язок. Зараз теж обов’язок, але нема ні в партіях, ні в громадських організаціях станичних, які складали присягу для ідеї боротися за відновлення Української Держави. Тому зараз акція мала би кошторис, з розрахунку, приміром, 200 гривень на умовного «станичного», і не виключено, що виконавці здали би в касу чеки на хліб, щоб їм повернули кошти. В станичних ОУН було інакше, вони не раз самі приносили в касу гроші від селян, «бо ви, хлопці, наражаєте власне життя за Україну, то ось вам гріш, щоб в суді було на адвоката».

Жертовність. Це риса, яка відрізняє Бандеру і товаришів від загалу сучасних політичних і громадських діячів. Держава, за яку боровся Бандера, в головній своїй ознаці – «Київ проти Москви» – відбулася, і це дає можливість робити з політики бізнес тим, хто навіть і не думає щось пожертвувати задля цієї держави. Бандера і бандерівці жертвували життя, тут же стоїть питання навіть не матеріальної пожертви, а навпаки, взяти щось від держави собі, і для цього ідуть в політику. «Громадська діяльність» за кошти грантодавця стала трампліном до політичного бізнесу, і тут, хоч навіть як не цитуй Степана Бандеру з політичних трибун, нема ідейного націоналізму, але є ідейна боротьба за грошові знаки.

Джерелом жертовності Бандери і товаришів була віра. Віра в Українську Державу, якої ніхто не міг відчути ні кишенею, ні людськими чи національними правами, всім тим, про що ми зараз чуємо від популістів «мені цього держава не дала або дала замало». Вони вірили, що державу для українського народу можна здобути, і що це їх місія – змінити суспільство так, щоб створення держави стало невідворотне. Чи багато в сучасній українській політиці людей, які б вірили в свою місію, не пов’язану зі своїм місцем поблизу матеріальних потоків у державі? На жаль, більше, ніж треба було би. Але це знову ж доказ того, що держава відбулася. Вона цілком матеріальна. І це підказка, якими мали б бути політики, які живуть з такою ж мотивацією, що й Степан Бандера. Вони б мали змінювати суспільство. Через зміну правил гри, з феодально-совкових, де посада дарується для «кормління» себе, прекрасного, на економічно ефективні, прийняті в провідних країнах. Змінимо – перестанемо говорити, що «це не та держава, за яку боровся Бандера».

Завдяки своїй вірі та жертовності Степан Бандера належав до людей, які знали про речі, які важливіші від життя. Під час Львівського процесу над ОУН, відповідаючи на звинувачення у нехтуванні цінністю людського життя, він казав: «...міг би хтось думати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які ввесь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить, але – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати».

Він знав, про що говорить, у нього на очах відбувалося вбивство терористичною державою мільйонів українців, і воно відбувалося тому, що боягузи з Центральної Ради побоялися вчасно створити армію і послати її на війну з ворогом. Вони боялись відповідальності за життя сотень тисяч солдатів, і в результаті нація заплатила мільйонами. Степан Бандера знав, що історія має лише одну валюту, якою нація може заплатити за свою свободу і процвітання – це кров кращих синів і дочок народу, і хто боїться заплатити цією порівняно невеликою кров’ю, платитиме великою, усього народу. Навіть тих, хто міг би й не воювати.

Він справді вірував, та не робив зі своєї віри показуху. Тому розумів сенс свого життя інакше, ніж багато сучасних політиків, зміст життя яких зводиться до вкладення роздерибанених фінансових потоків у нерухомість, автомобілі, коштовності.

«Істотною причиною невдачі большевицької інженерії в духовій ділянці є те, що вона натрапила на такі первні в душі людини й народу, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерті. Остаточним аргументом большевицької системи, теж у "перевихованні" людей, є смерть, загроза знищення, а далі й безоглядне нищення всіх непокірних і невигідних. Але й цей аргумент не є всесильний.

Проби смерті не витримує те, що є витвором самого життя. А оце мільйони людей, цілі народи в обличчі смерті захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя! Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя».

У цьому посланні – розуміння Степаном Бандерою світу. Це неодмінна умова виконання його місії життя. Це алгоритм дії для тих, хто називає себе бандерівцями. Це констатація факту, що нація завжди потребуватиме для свого існування жертовних людей. Таких, як Степан Бандера.

НЕБО І ЗЕМЛЯ НИНІ ТОРЖЕСТВУЮТЬ!

ДОРОГА УКРАЇНСЬКА РОДИНО!

Організація Українських Націоналістів (бандерівців) щиросердечно вітає із Різдвом Христовим та Новим 2019 роком!

Золотий гомін коляди лунає над Україною! Веселяться разом днесь українці на Батьківщині та на поселеннях, бо «весела світу новина нині»! Бо Христос родився, «щоб землю з небом в одно злучити», щоб підняти нас до високих Божих чеснот любові, правди, духовної краси.

Колядуємо, насамперед, із думкою про українського воїна, українського героя, який нині не з родиною, а в холодному шанці боронить нашу землю від одвічного ворога. Віншуємо, найперше, з думкою, щоб Світло Різдва осінило його та рідних, зміцнило віру у торжество добра над злом. Нехай «зірка та на небесах» буде для нього омофором!

Колядуємо ще й із думкою, аби долинув той відгомін до мільйонів наших краян, розкиданих по всьому світу. Нехай донесеться до них різдвяне привітання – «Христос ся раждає!». Дай, Боже, щоб радісною луною озвалася в їхніх серцях наша традиційна, віками освячена коляда – «Бог предвічний народився». А від них, що на чужій чужиниці, почуємо оте журавлино-лепківське:

Далекий світ, великий час,

Пливуть літа рікою,

Гей, краю мій, не знаєш ти,

Як тужу за тобою.

Дай, Боже, щоб різдвяна коляда звеселила кожну українську родину, нехай новонароджений Ісус, який «в яслах лежить», витягне ручку і поблагословить кожну українську душу, подарує всім нам надію і добрі сподівання!

За нами Правда! З нами Віра! Врешті, «З нами Бог»! Отже, за нами – перемога!

Веселого Різдва! Щасливого Нового року!

Велика втрата: з життя пішов відомий черкаський письменник Василь Захарченко

05.12.2018 | 13:25

Сьогодні спинив свою життєву дорогу великий українець, відомий письменник, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Василь Іванович Захарченко. Неймовірної української енергетики людина, воїн-захисник української мови, духу, історії народу. Репресований. Чудовий прозаїк, публіцист, один із укладачів «Реабілітованих історією», учасник усіх українських майданів… Повідомила на Фейсбуці письменниця Валентина Коваленко.

На жаль, втрачаємо кращих. І маю неперебутнє бажання у цей складний історичний час відчувати, що таким велетам духу є заміна. Глибоке співчуття дружині і доньці письменника. І всім нам.

Ось цитата із щоденника Василя Івановича від 22 червня 2005 року: «Ми, українці, найнещасніший народ у світі, бо жоден народ не має у себе під боком такого підступного, підлого, азіятськи жорстокого, татарськи бездушного сусіда, як дозволили, посприяли у нас. Ми й самі винні, що по дурості своїй рознахабніти Московії, добровільно піддавшись їй 1654 року в Переяславі. Цим ми надзвичайно употужнили цю дику імперію. Лігши під її ноги живим мостом у Європу…». Пророчо…