З ламера не буде хакера

Як повідомлялось раніш, відучора був заблокований з невідомих причин сайт "Воля" (volya.ck.ua). Тож хочемо повідомити ламерам з кривими ручками: і сайт, і форум дублюються окрім сервера на кількох (!) локальних комп'ютерах, і в разі потреби, будуть відновлені з будь якої точки планети.
Нешановні, не напружуйтесь. Націоналіст сьогодні - це не сумуючий за Україною, сидячи на призьбі, дідусь з "Просвіти". Сьогодні - це успішний громадянин, освічена людина, яка не тільки ладна гордо йти на майдан з прапором боротьби, а й готова боротись за свої ідеали в будь-якому просторі - реальному, віртуальному, космічному, міжзоряному. Так що, вчіть, таваріщі, матеріальну частину. Вашу атаку на "Волю" ми на цей раз успішно відбили. З Божою поміччю цей напад, як і попередні, про що ми досі не вважали за потрібне повідомляти громадськості, вчергове відбито, а наслідки ліквідовані.

Дивні співпадіння

Від учрашнього ранку не працює сайт "Воля". Заблокований з невідомих нам причин. Хоча, одна така цікава обставина приходить на думку. Поштовхом для такої думки є події, що відбулись напередодні. А події ці описані у двох останніх на цьому блозі матеріалах. От і замислились ми: це така реакція відповідних структур на донос сталініста-лєнінця до СБУ на нашу організацію та сайт "Воля"?

З ХВОРОЇ ГОЛОВИ НА ЗДОРОВУ

У газеті "Прес-центр" та інтернет-виданні з одноіменною назвою за 27 липня розміщено матеріал під назвою "Черкаські комуністи "наябедничали" на націоналістів. Розбирається СБУ". Автор статті поспілкувався і з нами, і з заявником. Автор згаданої заяви Ігор Шургай говорить, що з наповненням сайту "Волі" знайомиться періодично. Обурення з приводу окремих статей накопичувалося, зрештою – набридло.

– Ви перегляньте публікації "Волі" – і зробіть висновки. Ось матеріал про події 9 травня у Львові, а в цій статті автор закликає брати приклад з арабських країн і підбурює до революції. А текст "До зброї, брати українці!"? Є ж якісь моральні рамки, – пояснює Ігор Васильович ініціативу поскаржитися на націоналістів в СБУ.
І хто це пише? Свідомий український громадянин-державник? Чи ліберальний демократ? Ні, нас запевняють, що автор цього протесту проти українських націоналістів - комуніст-лєнінець, нащадок звитяг єдиного вірного марксистького вчення. Оце так номер! Вже 100 років співають усіма можливими хорами "Вставай, праклятьєм заклєймьонний!", до влади в Росії у 1917 році прийшли шляхом збройного державного перевороту, на своїх багнетах принесли горе й смерть до України, Кавказу, Середньої Азії, Прибалтики, будучи при владі на теренах половини Євразії до 1991 року в результаті політики терору й геноциду винищили десятки мільйонів своїх громадян, 70 років займались експортом революції з СССР на усіх континентах - і тепер співають про моральні рамки?

Сьогодні вони входять до більшості у Верховній Раді, тобто, об"єднались з кримінально-олігархічною ПР і вже півтора роки спільно приймають закони, які "покращують наше життя вже сьогодні". Одним словом, продовжують штовхати Україну разом з народом, що її населяє, до прірви злиднів, економічного та суспільного колапсу.
Я міг би тут докладно й просторно розписати про яскраві діяння комуністів у світі, але це вже до мене зроблено й міститься тисячами терабайтів в гуглах-яндексах, тож "імєющій пальци да нагугліт".
Тому, як висновок цієї своєї репліки, наголошу на єдиному - і про це вже сказано у попередній заяві на цьому блозі - допоки не буде на державному рівні засуджено комуністичну ідеологію, прирівняно її до нацистської, заборонено її пропаганду та символіку, доти її представники будуть стояти на перешкоді побудови сувереної потужної Української Держави. Держави демократичної і сучасної. Держави, де кожен її громадянин з гордістю констатуватиме: "Я - українець!" А націоналісти завжди стояли й стоятимуть на позиціях державності, відстоюванні українських національних інтересів, на захисті національних, соціальних, економічних, ГРОМАДЯНСЬКИХ прав. Ми не закликаємо "разрушать то основанья" ні нашу державу, ні сусідні.
Чиє б мичало...

Адміністрацію сайту "Воля" викликають до СБУ

21 липня до Черкаського обласного управління СБУ було викликано голову Черкаської обласної ГО "Воля ХХІ", адміністратора сайту "Воля" Назара Обідзініського. 22 липня на 9-00 туди ж викликано і Ігоря Сичова, заступника ЧО ГО "Воля ХХІ" та адміністратора нашого сайту. Приводом до викликів послужила заява редактора газети "Черкаська правда" Черкаського обкому КПУ І.Шургая. У заяві комуніст звинувачує керівництво сайту "Воля" в закликах до повалення конституційного ладу в Україні та розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Доводимо до відома наших читачів та прихильників, що метою сайту, як і організації "Воля ХХІ" є ніщо інше, як: сприяння розвитку національно – культурного духу українського народу, сприяння піднесенню на відповідний рівень української національної їдеї, захист та реалізація членами громадської організації своїх законних прав і свобод, спільних соціальних, творчих інтересів, сприяння просвітницькій діяльності з метою утвердження принципів народовладдя, демократизації усіх сфер життя, соціальної солідарності громадян та соціальної справедливості, сприяння вихованню патріотизму у молоді , сприяння культурній освіті українців, сприяння захисту православ'я та унеможливлення підміни духовних цінностей. На цих позиціях ми стоїмо і будемо продовжувати працювати, вести свою діяльність у рамках Статуту та законодавства України.
Нам закидають викладання на нашому сайті статей з інших сайтів та електронних ресурсів. Але, викладаючи будь-який матеріал, ми намагаємось закликати читача до власної оцінки, аналізу прочитаного та до обговорення матеріалу на форумі. Якщо ми, українські патріоти, стоїмо не на державницькій позиції, то на яких же позиціях стоять апологети комунізму, цієї людиноненависницької ідеології? Вважаємо, що такі приводи комуністи будуть надавати лише доти, допоки у нас не буде, як в передових країнах світу, заборонена пропаганда комунізму, як і нацизму.

Жаль...

Наприкінці минулого року до мене звернувся Руслан з пропозицією написати статтю до 95-ї річниці від дня народження Данила Нарбута. Я йому відповів, мовляв, Руслане, у тебе ж була надрукована у "Молоді Черкащини" чудова стаття про Діда (як ми його називали).
- Еге... Коли ж це було?
- Як коли? Років 10-12 тому!
- Та де ж я її знайду?
- Не треба шукати - вона у мене збереглася.
- Невже? То я тебе, Назаре, попрошу: надішли її мені.
Надіслав. По прочитанню Руслан попросив мене її трохи підкорегувати, адже за десяток років від написання вона не буде сприйматись так, як тоді. А з часом у нього тоді було сутужно (а коли у Рулі був час?)Надіслав трохи оброблену статтю, він її переглянув і схвально відгукнувся.
Ось, до 9-ї днини від часу, коли Руслан відійшов у вічність (ледве набрав ці слова), пропоную увазі товариства цей матеріал.






Руслан Зайченко

ЖАЛЬ...

Тільки десь через рік зрозумів, що його
вже немає. Після чого суттєво зменшилась
щоденна доза споживаного спиртного і
настало якесь незрозуміле тупе полегшення

Із смертю Діда в Черкасах закінчилась ера Нарбута. Після цього поняття „культура” для мене асоціюється із словами „заробітчанство” та „кар”єра”. На жаль, ті, кому не варто було і народжуватись, і досі живі, а ті, хто не повинен вмирати, вже не з нами. Нарбут стоїть в одному ряду з такими велетами духу, як Стус, Литвин, Тихий, Красівський, Патріарх Володимир, Чорновіл (хоча я його при житті недолюблював), Лупиніс. Тих, кого я знав – Святійшого, Чорновола, Лупиноса, Нарбута – вирізняла якась скажена енергія, жадоба життя і боротьби. Ось останній штрих до осмислення, що таке культура нині в Україні. Коли в Києві ховали нашого земляка, Дідового побратима, політв”язня з 23-річним стажем Анатолія Лупиноса, „Дядю Толю”, директор Будинку письменника, де повинна була стояти домовина із тілом для прощання, запитав: „А хто це? Я такого письменника не знаю”. Воістину, „коли тобі скажуть – це філософ, запитай, де він воював, коли скажуть – це поет, запитай, по якій статті він сидів...” Коли сиділи многії, то в мене виникає велика підозра, чи не за допомогою того директора Будинку письменника?
Ми познайомилися з Нарбутом завдяки журналістці Валентині Мозговій та художнику Миколі Теліженку. Обласна організація УНА-УНСО шукала подарунок до 50-річного ювілею Юрія Шухевича. Роки ув”язнення зробили його незрячим, і ми хотіли подарувати Теліженкову скульптуру незрячого кобзаря, але вона вже пішла до якогось музею. І тоді Микола Теліженко сказав: „Хлопці! У Нарбута є картина „Козак Мамай”, вона в кожній українській хаті висіла як ікона, щоправда, Нарбут малював її для якогось американського музею, але, можливо, Дід вас і послухає”. Виявилось, Нарбут був особисто знайомий із батьком пана Юрія – головнокомандувачем УПА генерал-хорунжим Романом Шухевичем – Тарасом Чупринкою. Картину ми довезли з ексцесами, бо забули про неї, коли у тамбурі електрички почали втихомирювати якогось п”яного урода, що нещадно бив свою дружину.
Але все закінчилось благополучно – поламаною об стоп-кран (вдруге в тому місці) рукою Бориса та допомогою лінійної міліції в придбанні квитка на львівський потяг.
Картина нам дісталась вдесятеро дешевше, ніж заокеанським буржуям і я досі пам”ятаю, як ми ніяково тицяли Дідові ті гроші, а він ніяково виправдовувся, мовляв, жити геть нема на що, а то б і не брав. Закінчилось все крутим могоричем, де 78-річний Дід перепив нас, молодих пацанів. Після того Нарбут заявив, що завжди радий нас бачити в себе вдома, а невдовзі написав заяву про вступ до організації. Мені дуже неподобається, коли з часом із живої людини роблять лубочну картинку. Як в анекдоті про „дєдушку Лєніна”: „Глазкі ласковиє, а мог би і брітвочкой по горлишку”.
Колись я працював у 15 бригаді швидкої допомоги і почув від одного лікаря: „Мат - первий признак интеллигента”. В цих словах є велика справедливість – тільки справжній інтелігент не фарисей.
Із Дідових вуст матюк злітав в тих місцях і так органічно, що вже не сприймався за такий. Якось Дід зробив закид нашому товаришеві, мовляв, занадто гуляєш, за дівками національну революцію пропустиш. Почув у відповідь: „Хто б говорив, згадайте себе молодшим”. Дід тільки закректав. Його це дуже нервувало – цигарка, чарка, спілкування нарівні з нами, а от до молодиць вже незрівняно рідше. Коли Дід бачив вродливу жінку, він раптово змінювався. Очі блищали, з вуст сипалися нечувані прекрасні слова, брав руку і цілував так, що здавалося, ця жінка зараз досягне оргазму. Здавалося, Дід летить. У ставленні до жінки для нас, у більшості звичайних міських босяків, він був Учителем. Як і багато в чому іншому.
Нарбут був справжнім нащадком своїх славних предків – вибуховою сумішшю шляхтича і козака. Він з енергією поринув в організаційні справи, запалював молодих. Не зрозуміло, де бралися сили. На третій день святкування свого 80-річчя Дід угадав одного дурня, і ми, роззявивши роти, спостерігали, як той котиться по східцях. А тоді мовив: „Хлопці, приберіть це стерво”.
Щодо нинішньої писанини про те, що всі звали Нарбута Дідом. З часу вступу в УНА-УНСО „Дід” – партійне псевдо. І тільки для небагатьох близьких по духу і по життю поза межами організації він був Дідом. Я пам”ятаю, коли рівненські товариші приїхали по картини Нарбута для виставки, після доброго столу він сказав одному з них – цигану: „Ну що, хлопче, можеш і ти називати мене Дідом”. Це було як нагорода.
Виставки Нарбута, які організація, віднайшовши кошти, провела в ряді міст України – Києві, Полтаві, Львові, Рівному, Тернополі – були таким йому дарунком! Як і всім мешканцям тих міст, де виставлялись картини. Дідові важко було пересуватись, незадовго до того йому ампутували пальця на нозі (Ми і зараз вдячні хірургу третьої лікарні Карасю Миколі Федоровичу за вдало проведену операцію). Але з яким натхненням він брався до роботи після кожної поїздки! Як його приймали наші хлопці! Як він був вдячний за відвідини Кременецької фортеці, Почаївської Лаври, своїх товаришів по тих місцях!.. Та не встигли провезти по всій Україні. Наші хлопці дзвонили і приїжджали з багатьох областей з проханням організувати виставку і в них. Але не судилось. На жаль.
Для тих, хто і школу бачили тільки на малюнках (жартую), спілкування з ним було прилученням до того, що зветься культурою. Прилученням до духу боротьби, поняття борця, спротиву. Щоправда, Дід аж ніяк не був подарунком і ніхто не витримував більше трьох місяців. Та й слава Богу – багато пройшли його школу. Такого заряду їм вистачить на все життя.
Ми, міські маргінали, майже зденаціоналізовані, ставали біля нього українцями. Вражало безмежжя Дідового гумору.
Пам”ятаю, як в Борисполі зустрічали його сестру Марину, досить відому у західному світі балерину. І як Дід хвилювався, адже 50 літ розлуки. І як Дід перемінився і сяяв, коли поверталися до Черкас, і мовив: „Ну, Руслане, налівай!” – „Скільки, Діду?” – „Я не зрозумів, звичайно, як завжди”. Ну, я, як завжди, плюхнув півсклянки. І Марина (і у 80 років і обличчям, і статурою ще така молодиця! Що ти хочеш – Захід!) – округлені очі, переляк на обличчі: „Даню! Хіба можна стільки за раз? Ти ж помреш!” Дід: „Марино, мене з дитинства од води тошніт!” Коли вони спілкувалися, були як діти, наче повернулися в своє дитинство.
Жаль, є в Діда гріх перед всіма нами, перед Україною. З його смертю закінчився український рід Нарбутів – гордих, гонорових людей, нащадків литовського шляхтича Нарбута, що прийшов в Україну в 15 ст. І покозачився. Жаль, що те, що є цінністю і надбанням нації, розходиться нині за копійки, а то й за пляшку. Напевно, правда, що природа відпочиває на дітях геніїв.
У часи занепаду та людської ницості, кока-коли та примітиву, культу грошей та суцільної зради знаходяться люди, для яких справжні цінності не стали порожнім звуком. Директор художнього музею Ніна Клименко, яка багато зробила для проведення виставок, голова черкаського відділення Міжнародного фонду культури Анатолій Волошин, Дідв хрещеник Андрій Ганноченко,художник Микола Теліженко та багато інших, завдяки яким Нарбут мав змогу творити.
Не хотілося б, щоб через нинішній політичний зоопарк не вдалося завершити справу увіковічнення пам”яті Нарбута. Зроблено багато, але абсолютно недостатньо. Немає вулиці Нарбута, немає йому гідного пам”ятника, немає музею Нарбута...
Ахматова колись писала: „Лица к лицу не увидать, большое видится на расстоянии”. Так, з часом стане остаточно зрозуміло, що Нарбут для Черкас – це як Святий Володимир для Києва, Шевченко для Канева, Дюк для Одеси, Пирогов для Вінниці.
Похорон Нарбута. Напевне років 200 не було в Черкасах такого. Колись так ховали якогось гонорового черкаського козака. Або, як Шевченка на Канівських горах. Або Святійшого Патріарха в Києві в 1995.
Колись, ще до знайомства з Дідом, мені було дуже сутужно і я сказав про це одному із тодішніх керівників організації. Він відповів: „Руслане, для остаточної перемоги нам, можливо, не вистачить однієї листівки, одного пострілу, однієї людини”. Щоправда, сам він відійшов і зара барижнічає, але ті слова я запам”ятав.
Нарбут прожив дуже яскраве життя. Напевне, щоб описати, то вийде декілька томів. А скільки анекдотів, бувальщин! А які академічні глибокі пізнання в царині мистецтва, народної творчості, історії, генеалогії! З якими людьми він був знайомий!.. Нам не вистачило одного диктофона та одного впертюха, який би записав хоч дещицю від почутого.
Та ще напишеться книга про Українця. Про Нарбута.

Тепер вони зустрілися. Вони там будуть разом, нерозлучні в спогадах, думках, переживаннях за нами, живими, за Україною. А нам тут їх вдесятеро ЖАЛЬ...

Я відучора не можу з собою нічого вдіяти. Пішов побратим, друг, однодумець. Я сам не свій.

ОБ”ЄДНАНА ОПОЗИЦІЯ ЧЕРКАЩИНИ. ПІДСУМКИ ПОЛІТИЧНОГО СЕЗОНУ.

11 липня у приміщенні Черкаської організації Всеукраїнського об”єднання ветеранів відбулась підсумкова прес-конференція Черкаської опозиційної ради, яка у лютому цього року об”єднала понад десять політичних та громадських організацій області.

Головними „спікерами” заходу стали координатор Опозиційної ради Леонід Даценко та депутат Черкаської міської ради, журналіст Володимир Мамалига. Починаючи прес-конференцію, Л.Даценко відзначив, що нині завершується „політичний сезон”, про що свідчить і нещодавня прес-конференція Президента В.Януковича, і звіт голови Черкаської ОДА С.Тулуба. А відтак, хотілось би підвести підсумки роботи Опозиційної ради, відзначити позитивні моменти цієї роботи, її недоліки та ознайомити наших громадян через ЗМІ з перспективами на майбутнє. Далі Леонід Миколайович акцентував, що, хотіли б ми цього, чи ні, приходиться визнати, що річна діяльність нинішньої обласної і міської влади виявилась провальною. Оголошена С.Тулубом програма „Будуємо нову Черкащину” практично не була виконана. Як і проголошені українською владою реформи виявилися антисоціальними, антинародними.
Об”єднана опозиція стала вагомим фактором в житті Черкащини. Якщо розрізнені, а від того дрібні, дії окремих політсил владою зовсім не помічались, то проведення масштабних акцій об”єднаних політичних та громадських організацій примушують владу рахуватися з такою дійсністю, розуміти, що опозиція у неї є, і вона реальна.
Наша Рада з самого початку її утворення неодноразово зверталась до місцевої влади з пропозицією розпочати діалог і обласний голова озвучував готовність до нього, але поки що це тільки на словах. Остання сесія обласної ради є показником небажання влади йти на діалог. Тож і зараз ми вже вкотре звертаємось: ми до діалогу готові.
Загалом ми вважаємо, що діяльність Опозиційної ради Черкащини повинна послугувати прикладом для дій опозиції в інших регіонах України та й на всеукраїнському рівні.
Про перспективи на майбутнє. По-перше, ми хочемо проанонсувати, що до 20-ї річниці Незалежності України будемо пропонувати владі провести урочисті заходи спільно. Адже ми не є якоюсь антидержавницькою структурою і нехай влада покаже, що вона стоїть на державницьких позиціях, на позиціях патріотизму.
По -друге, поступово наближаються чергові вибори. За час своєї діяльності між представникми політичних та громадських організацій не виникло жодних суперечок, а тому ми сподіваємось, що випрацювання спільних дій на виборах, висунення узгоджених кандидатур буде мати позитивний результат.
У виступі В.Мамалиги було сказано, що за його, як депутата міської ради висновком, і законодавча, і виконавча влада стартувала у виборчій кампанії. Про це говорять і дії влади зі звільнення одного із заступників міського голови Черкас, і те (а це – головне), що політична складова в її діяльності переважує господарчу складову.
Обласною владою досі так і не створено декларовану нею комісію з перегляду комунальних тарифів, обіцяного ремонту доріг дарма чекати. Щодо обіцяних дій влади стосовно незаконної забудови прибережної смуги Дніпра, то дії по знесенню розважального закладу „Робінзон” є лише відволіканням уваги населення від дійсного стану справ у цій царині, адже Царські села з їхніми палацами продовжують стояти, огороджені від пересічних мешканців високими парканами. А в таких закладах, як „Робінзон” доступ до пляжу, берега Дніпра був безперешкодним.
Влада продовжує перерозподіл власності. Так, за вини Голови ОДА Черкаському бюджету перестали приносити поповнення такі великі підприємства, як корпорація „Богдан”, є наміри перепідпорядкувати таку потужну компанію як „Нібулон”. Зараз є наміри аналогічних дій до Косарського спиртзаводу.
І на завершення виступаючими було зазначено, що так і продовжується тиск на місцеві ЗМІ. Починалось це з репресій по відношенню до городищенської районної газети, працівники якої були звільнені і досі не працевлаштовані. Продовжилось діями влади по знищенню телерадіокомпанії „Антена”. І це в той час, коли центральна влада на чолі з Президентом декларує неприпустимість тиску на засоби масової інформації.
Наприкінці прес-конференції її учасники відповіли на окремі запитання журналістів.
Загалом же хочеться відзначити, що ця прес-конференція зібрала чисельну групу працівників місцевих ЗМІ. Тож, можна очікувати відповідного висвітлення цієї події на каналах черкаських телекомпаній та в багатьох газетах області та міста.

Ось тобі, українцю, і тігіпків день... або Тягни лямку, поки не викопали ямку.

Сьогодні вночі Верховна Рада прийняла у другому читанні і в цілому нові пенсії. Ухвалили біля 100 присутніх депутатів у залі засідань 248 голосами. Коперфілд нервово курить в сторонці.
Ну, тепер є гарантія, що 20-30 тисяч пенсіонерів (бо більше навряд чи доживе) будуть мати гідну пенсію. Решта ж, не встигнувши забрати з останнього місця роботи трудову книжку, буде перевдягнута зі спецовки в більш-менш достойний костюмчик і відвезена до найближчого цвинтаря. Ну не живуть в Україні люди довше.
Ось така фігня, малятка...
P.S. В акціях проти прийняття більш м"якої пенсійної реформи у Франції взяли участь більше мільйона французів.

А в Чехії внаслідок протесту проти пенсійної реформи в червні ц.р. зупинився рух потягів та метро.

Ой рано на Йвана.

Ой на Івана, на Купалочка
Не виспалась Наталочка
Погнала бичка, дрімаючи,
На пеньки ніжки збиваючи.
Приточи, Боже, більше ночі
На Наталоччині гарні очі.

Тиск влади на Церкву

На початку цього матеріалу я хочу озирнутися на декілька років назад, коли В.Ющенко, який на той час обіймав посаду Президента України, невтомно декларував свої намагання посприяти об"єднанню української Церкви, наближенню утворення єдиної Помісної Української Церкви. І тоді ж опозиція, яка сьогодні є владою, так само невтомно звинувачувала тодішнього Президента у втручанні у справи Церкви, яка є у нас відокремленою від держави.
Нинішній Президент вже неодноразово наголошував та запевняв, що "роль держави – не втручатися у справи церкви, а створювати умови для її розвитку". І ось тут він на 50% має рацію - нинішня влада у справі будівництва нової країни таки створює умови для розвитку своєї церкви, а саме - для УПЦ (МП). Ця справа набула вже загальноукраїнської системності. Одним із підтверджень цьому є ситуація, що виникла у с. Хацьки Черкаського району.
Нещодавно до мене звернулися представники місцевої громади УАПЦ і розповіли про наступне.
В цьому селі з 1997 року діє громада Української автокефальної православної церкви храм Архистратига Божого Михаїла яка проводить свої богослужіння в пристосованому приміщенні .
В 2000 році громаді для будівництва Церкви надано земельну ділянку, яка розташована в центрі села, площею 2.0 га. На цій ділянці громада самотужки веде будівництво Храму.
В 2011 році в селі Хацьки була зареєстрована громада Української православної церкви (московського патріархату), засновниками якої є Заїка Г. К, 1954 р.н., Тищенко К. А., 1949 р. н., Ярошенко Г. М., 1949 р. н. та ін.( з десяти засновників троє - члени партії регіонів), які прагнуть заволодіти цією ділянкою. Пішовши по кабінетах влади різних рівнів вони шукають підтримки, як відібрати земельну ділянку в громади Української автокефальної православної церкви.
Громадою УПЦ (МП) була подана заява, яка з порушенням чинного законодавства була прийнята до розгляду. У заяві йшлося про виділення ділянки під будівництво Церкви. Цю заяву було передано на розгляд земельної комісії при Сільській раді. Запропоновані варіанти не влаштували прихильників Московського патріархату і вони вказали на ділянку яка межує з будівництвом громади УАПЦ ( пропонувалося розмістити церкви різних конфесій на одній території, відстань між якими приблизно сто метрів). Ця пропозиція не знайшла підтримки на сесії сільської ради.
Неодноразово були спроби влади тиснути на настоятеля храму Архистратига Божого Михаїла Української Автокефальної Православної Церкви о. Віталія та на прихожан храму з «поханням» не піднімати питання стосовно виділення земельної ділянки для громади УПЦ (МП). Також не беруться до уваги звернення настоятеля про можливе міжрелігійне протистояння, а навпаки висловлюються «рекомендації» не писати таких звернень.
В газеті «Сільські обрії» Черкаської райдержадміністрації за 3 червня 2011року в статті про село Хацьки надруковано статтю про те, що до Черкаської райдержадміністрації звернулася релігійна громада с. Хацьки за допомогою та як адміністрація допомагає в організації виділення земельної ділянки під будівництво Церкви, а також «організації» підприємців надати допомогу, а на знімках в статті члени громади УПЦ(МП) з депутатом Черкаської районної ради Підгорою Н. В. (член партії регіонів).
3 липня 2011 року на неодноразові звернення жителів села Хацьки Сільським Головою Чекаленко І. М. було проведено загальні збори жителів села Хацьки, на яких була присутня депутат районної ради Черкаського району Підгора Н. В. Серед інших ставилося питання про можливість будівництва поруч двох церков різних конфесій, що більшістю присутніх було проголосовано проти. Також було зачитано Указ Президента України від 17. 03. 2011 року № 3159-VI про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах. В статті 1 Закону написано «ввести мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок…». Ділянка землі яку хотіли взяти прихожани УПЦ (МП) підпадає під дію цього закону.
4 липня 2011 року відбулася сесія Хацьківської сільської ради, на яку завітали Кріт В. І. депутат Черкаської обласної ради (партія регіонів), Підгора Н.В. депутат Черкаської районної ради ( партія регіонів) та головний архітектор Черкаського району. Під час засідання сесії Підгорою Н.В. було запропоновано не брати до уваги рішення загальних зборів села, Кротом В.І. було запропоновано розділити земельну ділянку, на якій веде будівництво громада УАПЦ між двома конфесіями, а архітектор Черкаського району взагалі запропонував ділянку розділити на чотири рівних частини і надавати релігійним конфесіям, які будуть звертатися з таким проханням.
Депутатам які не підтримали такі пропозиції декілька разів пропонувалося переглянути свою позицію, а наприкінці сесії вони були названі зрадниками.
Виникає запитання чиї інтереси відстоюють представники влади? Запитання, звісно, риторичне. Та все ж, гадаю, ця інформація в черговий раз підтверджує правдивість другої половини цитати ВФЯ, яку я навів на початку цієї статті.

СУБи роблять приватними! Опозиція звинувачує владу в шантажі працівників комунальних підприємств

Назарій ВІВЧАРИК

Про те, що в Черкасах розпочали процедуру штучного доведення до банкрутства комунальних підприємств – СУБів, заявляє Рада опозиційних сил Черкащини. Опозиціонери повідомляють: це робиться за вказівкою міського голови Черкас Сергія Одарича. Водночас міські комунальники підтверджують ініціативу черкаської влади про активне залучення приватних підприємств для надання послуг з утримання будинків. Але наголошують, що СУБи змінюватимуть свій профіль поступово.

Опозиція: «Влада веде СУБи до банкрутства»
– Один із методів безпідставного підвищення тарифів – штучне знищення діючих комунальних підприємств. Протягом останніх десяти днів екс-заступник міського голови Андрій Дзюба провів із працівниками СУБів збори, на яких шляхом погроз та шантажу примушував написати заяву слюсарів-сантехніків та електриків про розрахунок із СУБу та перехід у приватну компанію, – повідомив на прес-конференції член Ради опозиційних сил Черкащини, голова Черкаської міської асоціації органів самоорганізації населення Василь Миколенко. – Екс-заступник мера сказав людям, що, хто не перейде в приватні фірми, буде звільнений будь-якими методами. Така процедура веде до штучного банкрутства комунальних підприємств.
Із метою захисту своїх конституційних прав на працю працівники КП «Соснівський СУБ» створили 25 червня Черкаську міську незалежну профспілку «Комунальник-1».
– Як ви пам'ятаєте, два роки тому в Черкасах проводилися мітинги на захист колишніх РЕУ. Тоді ліквідовувалися сім РЕУ і створювалися три служби утримання будинків. Міська влада нам обіцяла, що це призведе до значної економії коштів і, як наслідок, зниження тарифів. Ми бачимо, що впродовж цих років тарифи на утримання будинків та прибудинкових територій тільки зросли. Апарат управління скорочений не був, матеріальна база колишніх РЕУ передана за безцінь в оренду, – зазначив депутат міськради Володимир Мамалига. – Та ситуація, що складається зараз, призводить до остаточної втрати майна комунальних підприємств. Якщо величину тарифа визначатиме якась управлінська компанія, керівництво якої розміщуватиметься за межами Черкас, то в суди черкащани змушені будуть їздити за місцем реєстрації компанії. А розміщуватись ця компанія може і на іншому континенті.
По коментар із приводу ситуації, що склалася, «Прочерк» звернувся і до самого екс-заступника мера Черкас Андрія Дзюби. Як запевнив Андрій Миколайович, який нині обіймає посаду директора ТОВ «Спецдревцентр», він нікого не примушує звільнятися з СУБів і переходити в приватну компанію.
– Я не примушую людей, я їм пропоную добровільно переходити до мене на роботу. Ми надаємо сантехнічні послуги з тепло- і водопостачання. Зараз працюємо в Придніпровському районі. Почали обслуговувати і Соснівський район. Комерційна структура робить це краще, ніж комунальна, – заявив Андрій Дзюба.

Мерія: «Всюди будуть створені ОСББ»
Як повідомив «Прочерку» директор КП «Соснівська служба утримання будинків» Анатолій Титаренко, він підтримує ініціативу влади про передачу функцій СУБів до 2013 року приватним фірмам. Каже, що приватні фірми працюють ефективніше. Стосовно ж робітників свого СУБу, яких нібито примушують писати заяви на звільнення, запевняє: ніхто за бортом не залишиться.
– Усіх наших 70 працівників підприємство «Спецдревцентр» готове взяти до себе на роботу, – зазначає Анатолій Титаренко. – Інша справа, що, можливо, хтось не захоче йти в приватну компанію, бо там треба буде інтенсивніше працювати.
– На сьогодні вигідніше найняти фірму, щоб вона обслуговувала будинок, – говорить директор департаменту житлово-комунального комплексу міськвиконкому, колишній керівник Соснівського СУБу Олександр Риджанич. – І спеціалізоване підприємство виконуватиме функцію дешевше, ніж СУБ. Тому що в СУБі ви будете утримувати, наприклад, того ж електрика. Але невідомо, наскільки ви його завантажите роботою. Людям не важливо, яка організація виконуватиме послуги, головне, щоб це було вчасно і якісно.
Що ж до питання, чому саме ТОВ «Спецдревцентр» зараз працює в Придніпровському районі і заходить зі своїми послугами в Соснівський район, то Олександр Васильович зазначив, що, очевидно, ця компанія пропонує якісніші послуги, ніж інші: “Але я не надавав поки що цьому значення. Із Соснівським СУБом, де я працював донедавна, ця компанія не співпрацювала. Зараз працюватиму над цим питанням”.

Хто є хто у Черкаській політиці. Несвободна «Свобода».

Анонімний автор, із сайту ОРД



Черкащині ніколи не везло на опозицію. Її колишні вожді В. Олійник та О. Черевко, які претендували на це звання, були і лишаються владою. А «Батьківщинівці» В. Гресь та А. Бондаренко такі ж далекі від опозиції, як пересічний черкащанин від справжнього добробуту і статків. Ніколи нам не везло і з радикалами. Дураків завжди було багато, патріотів – катма. На жаль це стосується й місцевого представництва найрадикальнішої та найпартіотичнішої з усіх провідних українських партій, — у місцевої «Свободи». Найближче до статусу справжнього українського патріоту звісно стоїть керівник обласного осередку Тетяна Чорномаз. Її зв’язок з націоналізмом і незалежною українською державою очевидний. Це її чоловік – Богдан Чорномаз. Дисидент. В’язень совісті, який за любов до незалежної України відсидів у таборах та тюрмах СРСР. І, якби Богдан Данилович очолив Черкаську «Свободу», я сказала б, що це найкращий вибір. Проте, в українській родині завжди керує жінка. Тому, очільницею місцевої «Свободи» стала Тетяна. Як завжди, одягнувши міні спідницю та пофарбувавши волосся ще в більше радикальніший ядовито-яскравий колір, кинулася на барикади. Так, і запрацювала «Свобода» на Черкащині за Тетяни Олександрівни. Як? Та ні як! Ні нових підрозділів, ні нових членів. Мене дивує як під її керівництвом ще залишилися Смілянський та Канівський осередки партії. Та й тут зрозуміло: через власну самостійність і автономність. Звісно куди там до політичної діяльності, коли сам мер м. Умані Юрій Бодров поставив тебе керувати розподілом дорогоцінної уманської землі. Ну як же відмовити, коли це той самий Бодров, який дав Тетяні Олександрівні нову квартиру. У цих стосунках політики бути не може. Тут, як казав відомий муровець Жеглов «любов с интересом, здесь у него (ну у неї – у Чорномаз) лежбище.» Що стосується Черкаського міського осередку «Свободи», то його не було ніколи. І знову ж таки все через керівництво. Не знаю хто вирішив, що вуса Михайла Вакуленка є достатньою ознакою його патріотизму. Для того, щоб визначити ступінь останнього потрібно лише згадати його біографію. Політичну. Оскільки іншої Михайло Якович, або Михалко, як зверхньо його називають усі, хто знає тернистий шлях «патріота» в політиці, майже не має. На зорі своє політичної кар’єри Вакуленко працював звичайним робітником великого промислового гіганта. Прихід перебудови він зрозумів як те, що можна більше не працювати, а стати новітнім комісаром нової української держави. І Михайло Якович пішов у РУХ. Там таких як він було багато. Проте, ні в число розумних, ні в число палких він не потрапив. Посад не здобув. Тому, прибив його політичний вітер Демократичної партії. Патріотизм Вакуленка тут нікому не був потрібен. Проте, й Михайло Якович швидко забув про рухівське коріння. Головне посади і гроші. Останні також були головним, коли він зі своїм другом Олександром Котькаловим скуповував по 20 гривеників голоси виборців на користь «відомого» українського політика Нестора Шуфрича. Патріот!… Потім були Українська народна партія, партія «Третя сила» і нарешті «Свобода». Зверніть увагу, у жодній з названих політичних партій він не був рядовим партійцем. Скрізь посади і заробітна плата. Михалко з 90-х років минулого століття ніде не працює, і не хоче працювати. Він заробітчанин від політики. Хоча брешу. Коли в 2005 році «переможці «помаранчевої революції» розписували собі посади в новій владі, Михайло Якович також тремтячою рукою вписав – керівник обласного Управління СБУ. Звісно завжди хочеться керувати тими, хто так довго керував тобою. Оповідаючи про Черкаську «Свободу» не можна не згадати ще одного «героя бандерівського спротиву» — Юрія Ботнара. Цього молдавана Тетяна Чорномаз «підчепила» в одній з уманських пивничок, де тоді бешкетував студент Уманської сільськогосподарської академії. Тяга до молодих чоловіків велика сила, навіть коли і бальзаківський вік вже давно минув. Так, і знайшли одне одного студентський голод, вічна потреба коштів і одвічне питання «кому я на х… потрібен» з одного боку та заношене жіноче лібідо – з іншого. Ботнару то жіноча прихильність Тетяни Олександрівни по барабану. Ще досі в студентських гуртожитках його альма матер згадують, що любив він, вірніше його любили здебільшого хлопці. Але ця історія до політики не має жодного відношення. Головне тут те, що на захист українського націоналізму став справжній український молдаван, який про Україну та націоналізм почув лише, коли приїхав до Умані вчитись. Ну нічого колись побудує незалежну молдавську державу. Тим паче, що на сьогоднішній день як ніколи гостро стоїть питання її приєднання до Румунії. Хоча навряд чи. Згадайте моє слово. Тетяна, яка не здатна впоратись з роботою очільниці осередку, ще зробить Ботнара своїм наступником. Отак і мається черкаська «Свобода» в лабетах своїх керівників. Тому, й не має ні прихильників, ні партійців, ні соратників. Тому й стоїть обіч Ради об’єднаної опозиції Черкащини, очікуючи лише свої лаври, нагороди й посади.

“Юрій Горліс-Горський” знову у Львові

28 червня, на День Конституції, у Львівському палаці Мистецтв відбулася прем’єра документальної двосерійної кінострічки Романа Коваля та Олександра Домбровського “Юрій Горліс-Горський” – про боротьбу за Самостійну Україну поручника Армії УНР, осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, підпільника, письменника.
Презентував Роман Коваль і свою нову книгу – “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. В ній йдеться про забутого українського скульптора, художника і поета. В історію Михайло Гаврилко увійшов і як організатор війська – Українських січових стрільців, Сірої дивізії Армії УНР та повстансько-партизанського руху на Полтавщині.
Михайло Гаврилко та Юрій Горліс-Горський – уродженці Полтавщини. Життя обох пов’язане зі Львовом. Михайло жив у Львові в 1907 – 1918 роках (з перервами), Юрій – у 1932 – 1944 рр. (з перервами). Саме у Львові знайшла їх слава.
Життя обох митців-вояків завершилося трагічно – восени 1920 року на станції Полтава більшовики спалили в топці локомотива Михайла Гаврилка, а Юрія Горліса-Горського в Новому Ульмі задушили “свої”.
Хоч оголошень про презентації не було ні на радіо, ні на телебаченні, а в місті не було жодної афіші, великий зал Львівського палацу мистецтв було заповнено вщерть – люди, яким не вистачило місця, стояли попід стінами. Бурхливими оплесками вітали львів’яни автора фільму Романа Коваля. Не залишила нікого байдужим і розповідь Романа Коваля про Михайла Гаврилка – організатора Українських січових стрільців.
Ошатна книга про митця-вояка має 472 сторінки кольорового друку. У ній вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг. Формат книги – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий, палітурка – тверда, кольорова.
У залі зібрався цвіт української інтелігенції – Михайло та Ольга Горині, академік НАН України Микола Ільницький з дружиною Луїзою, доктор філології Мар’яна Комариця, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Любомир Сеник, доктор фізико-технічних наук Олександр Криськів, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка письменник Роман Лубківський, доктор Іван Головацький, заслужені журналісти України Ганна Стоцька та Василь Глинчак, полковник Українського козацтва Всеволод Іськів, голова Львівського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Ярослав Гірник і голова секретаріату Богдан Винниченко, дослідник козачини Тарас Каляндрук, художники Юрій Лесюк і Богдан Балицький, голова Львівського обласного відділення ВГО “Наша Україна” Юрко Антоняк, голова обласного проводу ОУН Олег Гринюк, власник “Лізінгового дому у Львові”, один з меценатів книжки Олег Ситюк, усе славне товариство “Пресвятої Покрови” на чолі з отаманом Грицьком Козієм та багато інших достойників.

Щиро вітали присутні онуків Михайла Гаврилка – доктора медичних наук професора Ореста Абрагамовича та доцента кафедри терапії та дерматології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Любомира Абрагамовича, а також праправнука митця – Ярему Вареса, учня однієї із львівських шкіл.
Висловлюємо подяку організаторам презентації – громадському рухові “Українська альтернатива” і особисто Галині Сеник.
Пізнаваймо історію Визвольного руху. Нехай досвід попередників збагатить нашу історичну пам’ять, допоможе утвердити національний характер нашої держави!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r@ukr.net

Владлен Лепський: потрібно ефективно долати виклики часу

Ось уже декілька років головним лікарем Комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» Головного управління охорони здоров’я та медицини катастроф Черкаської ОДА є Владлен Лепський. Він також є головним експертом служби медико-соціальної експертизи і посідає посаду головного позаштатного спеціаліста ГУОЗ та МК Черкаської обласної державної адміністрації з експертизи стійкої непрацездатності. В грудні 2009 р. Головною акредитаційною комісією Міністерства охорони здоров’я України очолюваний Владленом Володимировичем заклад було акредитовано на вищу акредитаційну категорію.
Адміністрація та колектив Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи співпрацюють з лікувально-профілактичними установами області, обласними і регіональними управліннями праці і соціального захисту населення, центрами зайнятості, Фондами соціального страхування, громадськими організаціями інвалідів, трудяться над реалізацією заходів по зниженню і профілактиці інвалідності, реабілітації інвалідів, удосконаленням структури закладу тощо.
«Час нам ставить нові виклики, на які маємо вчасно та ефективно реагувати», – формулює кредо діяльності колективу закладу його очільник Владлен Лепський.

– Владлене Володимировичу, які останні «виклики часу» довелось долати Вам та очолюваному Вами колективу?
– Наприклад, щорічно стала зростати кількість хворих на туберкульоз та СНІД, тому наприкінці минулого року було проведено реорганізацію структури нашого закладу. Кількість міжрайонних МСЕК загального профілю з 4 зменшилась до 3, а за рахунок цього у відповідності до Концепції подолання епідемії туберкульозу в Україні створено спеціалізовану фтизіо-пульмонологічну МСЕК. На цю комісію покладено проведення і медико-соціальної експертизи хворим на СНІД.
– В загальних рисах познайомте, будь ласка, читачів зі структурою Черкаського обласного МСЕК.
– Сьогодні Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи у своїй структурі має 2 обласні медико-соціальні експертизи, у тому числі фтизіо-пульмонологічну, 6 спеціалізованих – кардіологічну, травматологічну, психіатричну, радіологічну, онкологічну, фтизіо-пульмонологічну, а також 4 МСЕК загального профілю. З них 1 міська і 3 міськрайонних. Відтак, всього 12 МСЕК. За минулий, 2010 рік комісіями МСЕ було проведено 1679 засідань, на яких оглянуто 21572 черкащан, за 2009 рік –1830 засідань, оглянуто 23655 громадян, з них вперше – відповідно 6219 осіб в 2010 р. і 5554 особи в 2009 р.
– Судячи зі статистики, кількість черкащан, оглянутих на МСЕК, щорічно зменшується, а кількість громадян, визнаних інвалідами серед первинно оглянутих осіб на Черкащині, збільшується. З чим це пов’язано?
– Останні роки Черкаська область посідає з поміж інших високі місця за показниками первинної інвалідності. Це передусім стосується дорослого населення і населення працездатного віку. Так, в 2008 р. Черкащина вийшла на 5 місце за показником інвалідності населення працездатного віку і 8 місце – дорослого населення, в 2009 р. ці показники становили відповідно 8 і 13 місця. За минулий рік показники первинної інвалідності дорослого населення Шевченкового краю зросли в порівнянні з попереднім, 2009 роком, з 45,8 на 10 тис. дорослого населення до 53,1 (або на 16,0%) і населення працездатного віку – з 48,9 до 54,0 (або на 10,4%). Це частково пов’язано з соціальним становищем хворих людей, труднощами при їх працевлаштуванні тощо, а також з тим, що з минулого, 2010 року, інваліди з дитинства, які вперше визнані інвалідами, з категорії дітей-інвалідів у віці до 18 років, віднесені до первинно інвалідизованих. В попередні роки ця категорія інвалідів відносилась до повторно оглянутих інвалідів.
Кількість оглянутих на МСЕК щорічно зменшується за рахунок зменшення числа переоглянутих інвалідів, чому сприяло більш широке застосування встановлення групи інвалідності безтерміново у осіб з анатомічними дефектами та стійкими, прогресуючими незворотними розладами стану здоров’я та порушень функцій життєдіяльності людини.
– Які здобутки та проблеми маєте на сьогодні?
– В минулому році на численні клопотання закладу та за наполегливої підтримки громадських організацій інвалідів, нам було передано додатково в оренду ще 70 м2 площ за юридичною адресою закладу: м. Черкаси, вул. Енгельса, 9, що відчутно поліпшило матеріально-технічну базу, але не розв’язало існуючої проблеми браку площ. Цього року така робота буде продовжена, тим більше, що маємо перспективи на передачу за цією ж адресою ряду кабінетів, зайнятих приватними підприємця.
Також нам вдалося поповнити всі комісії МСЕ комп’ютерною технікою. Так, цього року придбано 5 сучасних комп’ютерів.
Але маємо не вирішеною проблему забезпечення виїзних засідань автомобільним транспортом. Наявні в закладі 2 легкових автомобілі ВАЗ практично вичерпали технічний ресурс і для поїздок по області непридатні. А, наприклад, минулого року нами було проведено 1679 засідань, з них 327 виїзних, позаминулого – відповідно 1830 і 432 виїзних засідання. Сьогодні комісії МСЕ забезпечуються автотранспортом медичних закладів, що тягне за собою суттєві проблеми організаційного, технічного та фінансового характеру.
– Окрім встановлення інвалідності, очолюваний Вами заклад займається реабілітацією інвалідів?
– З цією метою ще в 2008 р. до складу кожної МСЕК введено посаду лікаря-спеціаліста з медико-соціальної реабілітації. В 2010 році в штатний розпис Центру введено посаду психолога та додатково дві посади для лікарів-інтернів з медичної психології. З метою реабілітації інвалідів ми співпрацюємо з центрами зайнятості, управліннями праці і соціального захисту населення, іншими службами і громадськими організаціями. Але тут є проблеми. Простежується недосконалість державної політики в сфері зайнятості та професійної реабілітації інвалідів, дефіцит вільних спеціально облаштованих робочих місць для людей з обмеженими можливостями. Не виконується положення законодавства щодо 4% інвалідів від загальної кількості працюючих, які повинні бути працевлаштовані підприємствами. Так, на семінарі-нараді з удосконалення роботи з реабілітації інвалідів, співпраці служби МСЕ, ЛКК медичних закладів, регіональних Управлінь праці і соціального захисту населення, центрів зайнятості, громадських організацій інвалідів, яка відбулася в Умані в жовтні минулого року, було озвучено наступні цифри. Наприклад, у Черкаському районі на обліку Центру зайнятості за 9 місяців 2010 року знаходилось 59 інвалідів, а працевлаштовані тільки 11 осіб. Професійне навчання за 9 місяців 2010 року отримали лише 2 інваліди, а за 2009 рік – жодного.
Для людей з обмеженими можливостями, які стоять в черзі на санаторно-курортне лікування, в першу чергу путівки надаються інвалідам війни та дітям-інвалідам, інваліди загального захворювання отримують путівки за залишковим принципом. На Черкащині за 9 міс. 2009 р. було оздоровлено 734 інваліди, за цей же період минулого року – 770 осіб. В цілому по Україні з 129 тис. інвалідів, які стояли в черзі на санаторно-курортне лікування, за 2009 р. було оздоровлено лише 12,3 тис. інвалідів. Також по області за 9 міс. минулого року було забезпечено технічними засобами реабілітації 2443 інваліди.
Загалом і в 2008, і в 2009, і в 2010 рр. досягнуто позитивних результатів щодо повної і часткової реабілітації хворих, яким комісіями МСЕ продовжувалось лікування за листком тимчасової непрацездатності. Так, минулого року з 445 осіб, яким продовжено листки тимчасової непрацездатності, закінчили лікування на кінець року 303 особи, серед яких 193 особи, або 63,7% інвалідами не визнано.
З метою проведення відновлювального лікування, здійснення інших заходів з реабілітації (працевлаштування, навчання, перенавчання), забезпечення інвалідів технічними засобами реабілітації в 2010 році лікарями МСЕК складено 13194 індивідуальних програм реабілітації інвалідів, в т.ч. первинно визнаним інвалідами – 4883 або 86% від всіх первинно визнаних інвалідами (в 2009 році відповідно – 17478 і 4014, в 2008 році – 10536 і 3241). Як бачимо, і ці виклики і проблеми ми намагаємося ефективно долати і вирішувати.
– І насамкінець, що б Ви хотіли побажати читачам, на чому зупинити увагу громадян?
– Особливо хочу загострити увагу на недостатній інформованості населення щодо порядку вирішення питань, які стосуються втрати працездатності. За виясненням цього порядку громадяни звертаються до місцевих і центральних органів виконавчої влади – аж до Президента України і Прем’єр-Міністра України, коли насправді таке вирішення знаходиться зовсім поруч. Це питання розглядається і вирішується на засіданнях ЛКК лікувально-профілактичних закладів, які є першим етапом медико-соціальної експертизи. Ніхто інший, крім ЛКК – ні головні спеціалісти, обласні консультанти, завідувачі відділень, вирішувати питання направлення на МСЕК повноважень не мають. Процес МСЕ розпочинається з ЛКК і саме до цієї, першої ланки експертизи, громадянам потрібно звертатись за роз`ясненням проблеми. Якщо б населення було достатньо про це поінформованим, половини, а то і більше звернень, можна було б уникнути, що полегшило б і роботу з цими зверненнями, і шлях громадян до вирішення своїх питань. А загалом хочу побажати жителям Шевченкового краю менше хворіти, мати більше бадьорості і оптимізму, вести соціально-активний, здоровий спосіб життя, не пасувати перед труднощами. Як то кажуть, ефективно долати виклики часу!

Наприкінці викладеного інтерв"ю хочеться додати головне для нас: крім своєї відповідальної і напруженої роботи, Владлен Володимирович сприяє вихованню здорової молоді - майбутньому нашої нації. Коли ми домолялися з ним про це інтерв"ю, Владлен Володимирович погодився зустрітися на території однієї з турбаз під Черкасами, де в ті дні відбувалися збори юнацьких збірних з різних видів єдиноборств. А це, вважаємо ми, також принципова відповідь на виклики нашого часу з його проблемами й негараздами.