Іконою, яку передали з Москви терористам на Донбасі, під час Другої Світової освячували фашистське військо

Факт пердачі терористам на Донбасі Тихвинської “ополченної” ікони Божої матері, про  писалося тільки-но вчора, сколихнув громадськість, яка у особі дослідників історії повідала деякі приховані кремлівською пропагандою деталі.

Виявляється, легенда про те, як цей образ на літаку облітав за наказом Сталіна Москву, яку оточили німецькі війська під час  Другої Світової, дійсно не більше ніж історичний анекдот. І до спасіння від загарбників Першопрестольної ця святиня Російської православної церкви не має ані найменшого стосунку.

Навпаки, у “послужному списку” цього беззаперечного витвору іконописного мистецтва є сторінки, м’яко кажучи, протилежного значення.

Справа у тім, коли ранком 9 листопада 1941 року нацисти без єдиного пострілу взяли Тихвин, ікона знаходилася на збереженні не в евакуації у Москві, а там, де їй і належало бути … – у Тихвинськом Богородичному Успенському монастирі.

Через тиждень німці передали її Псковській духовній місії, і наступні два з половиною роки її регулярно використовували, у тому числі і в молебнях в здоров’я фюрера германської наці Адольфа Гітлера (на фото).

У 1944 році ікона разом із відступаючими німцями потрапила в Німеччину, а потім і геть до США – у Чикаго, і лише років 10 тому її нарешті передали в Тихвинський монастир.

70 років тому цією іконою благословляли германську зброю, а сьогодні послідовники Гітлера – Гиркіни-Бородаї, і Володимир Путін, що стоїть за ними, благословляють вже російських нацистів на нові злочини. Втім, не така вже ця ікона чудотворна – Гітлеру, он, не допомогло. І Гиркіна-Бородая чекає та ж доля, – Тихвинськая Божа мати гарантує.

Дивовижна історія, чи не так? – запитує Андрій Плахонін у матеріалі “Ікона нацизму”.

Мракобіси Московського патріархату благословили терористів на вбивство українських вояків

Дещо раніш вже був випадок, коли у Золотоноші піп т.з. “української” церкви Московського патріархату, а фактично – філіала гундяєвської РПЦ, відмовився відспівувати загиблого на Сході героя, який поклав своє життя за єдність України під час АТО.

Виявляється цей “служетель культа”, як донедавна московських попів називали їх теперішні подєльники-комуністи, лише виконував вказівку “згори”.

 А хто для них “згори”? Вірно. Зовсім не Господь, а КГБ-шний полковник Путін. Він же по сумісництву –  Х*йло, він же - Хутін-пуй.

Для тих, хто вважатиме мої слова образливими нападками на споконвічну намолену твердиню Православної Церкви, пропоную фото зроблене під час передачі терористам від ДНР (Стрелкова-Гіркина впізнати не важко!)… Тихвинської “Ополченної” ікони Божої матері, яка була дарована у Білокам’яній її ставленику на Донеччині Олександру Бородаю.

Про це повідомило видання групи “ІС”.

Таким чином настоятель Тихвинського Богородичного Успенського монастиря архімандрит Євфимій (Шашорин) за згоди патріарха Московського Кіріла (Гундяєва) відкрито підтримав російських терористів, що заливають кров’ю Донбас.

“Найманці Путіна на Донбасі вірять, що гундяєвский подаруноку вкупі з танками, що поставляються кремлівським фюрером, і “Градами” допоможе їм узяти якомога більше гріхів на душу! – підсумувало видання.

 Від себе ж підсумуємо... запитанням…. Чи й досі вам, українцям, все одно у який храм ходити молитися?

Влад Брова

Три роки, як Руслан не з нами..

Сьогодні 11 липня. Три роки, як відійшов від нас наш побратим, соратник, Патріот, воїн, Козак. Ім'я йому Руслан Зайченко.
   Пом'янули, згадали добрим і тихим словом. Вшанували.
   Вічна пам'яіть тобі, друже Руслане...

http://youtu.be/1p198rpwIt4
Довідка
Руслан Зайченко жив у Черкасах з 1973 року.
У 1980 році закінчив Черкаську СШ №5.
Восени 1989 року став одним із фундаторів Черкаської обласної організації СНУМ. У червні 1990–го обраний головою Черкаської обласної організації Української Міжпартійної Асамблеї (з вересня 1991–го — Українська Національна Асамблея – УНА).
1990 – брав участь в акції реєстрації громадян України, відродження козацтва на Черкащині, "ланцюзі злуки", студентському голодуванні. 1992 – брав участь у "поїзді дружби" до Криму.
1992 – брав участь у молдавсько–придністровському конфлікті на боці Придністров’я, стрілець УНСО ПМР.
18 липня 1995 року – учасник поховання Патріарха України–Руси Володимира Романюка.
Учасник протестного голодування проти незаконної заборони УНА–УНСО.
Багаторічний голова Черкаської обласної організації УНА (УНА–УНСО), останні роки — глава виконкому партії УНА.
Один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, координатор охорони наметового містечка в Києві. Відбував покарання за сфабрикованою справою "9 березня". Рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи у вересні 2003 року визнаний політв’язнем.
2004 — координатор походу сумських студентів на Київ, один із організаторів громадянської компанії "Пора!". Керівник охоронних підрозділів Помаранчевої революції.
Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Урядом Придністровської Молдавської Республіки нагороджений медаллю "Захисник Придністров’я" (рос. "Защитник Приднестровья").

Загинув начальник Навчального центру Держприкордонслужби, полковник Ігор Момот

Страшна звістка розміщена на сторінці в соціальній мережі Фейсбук «Военного музею Военный туризм»: «Сьогодні вранці загинув мій друг, бойовий полковник, афганець, відмінний мужик…. МОМОТ ІГОР ФЕДОРОВИЧ…», – повідомляє “Нова доба”.

   Дізнавшись про це, я зателефонував до Оршанця (це - під Черкасами), де мені повідомили, що загинули ще двоє прикордонників з Оршанця. Це сталося під час обстрілу позицій наших вояків з установок “Град” під селом Олексіївське Амвросіївського району Донецької області.

   В прес-службі ОДА підтвердили загибель Момота, також додали, що військовий комісар Євген Курбет наразі дізнається подробиці загибелі.

Зрадливе Щастя для смілянина Войцехівського

Автор: Олександр ВІВЧАРИК, опубліковано на сайті "Прочерк".

       Євгена Войцехівського, який загинув у місті з бадьорою назвою Щастя, що на Луганщині, поховали 9 червня в Смілі. На похорон прийшли сотні смілян. На жаль, не тисячі. Та все одно Сміла таких похоронів ще не бачила. Відспівували Євгена в Будинку рад, а над труною Героя ридали, у прямому значенні цього слова, люди, які його особисто не знали. І не лише жінки…

Євген Войцехівський був справжнім воїном. Адже в армії служив десантником, а згодом виконував миротворчу місію в колишній Югославії. Тобто, він добре знав, що таке війна. На урочистій церемонії прощання хлопці з його загону розповідали, як він брав на себе найважчі завдання і часто виконував їх сам, жаліючи своїх молодих і необстріляних підлеглих.

Вороги знали його як Чеха. Це було козацьке назвисько Євгена. Знали і боялися. Лише за інформацію про нього пропонували чималі гроші. Не виключено, що провокація, внаслідок якої він загинув, була спрямована саме проти нього. Адже в російських ЗМІ вже радісно повідомили про загибель ще одного «бандита», який тероризував «білих» і «пухнастих» сепаратистів. Вороги радіють, отже ми втратили справжнього воїна.

А загинув він через нашу споконвічну довірливість. Її важко подолати навіть щирим козакам. Терористи приїхали о п’ятій ранку на машині під українським прапором. Войцехівський вийшов першим…

Його неозброєного було вбито на рідній українській землі. Войцехівський відбув весь Майдан у Києві, потім був активістом Черкаської самооборони, а тоді зібрався і поїхав на схід України, вважаючи, що там він потрібний більше. Він мріяв зайти у Чорне море по саме серце у звільненому Криму. Не судилося, напевне це здійснять його сини.

На похорони захисника Вітчизни прийшли навіть комуністи і члени Партії регіонів. Це в багатьох викликало нерозуміння. Адже усі наші нинішні втрати – наслідок їхнього колабораціонізму, їхньої політики. Може, вони вже прозріли? Але чому ж тоді не покаялися?!

З іншого боку, декого з адептів «Русского міра» роздратував виступ Митрополита Черкаського і Чигиринського І Іоана (УПЦ КП), який наголосив, що нелюди, які воюють проти нас не є православними-християнами, хай вони навіть мають при собі хрестики і образки. Вони порушили основні заповіді Божі і горіти їм за це в пеклі.

Люди з Донбасу часто говорили про те, що в заходу і сходу України – різні герої. Тепер ми маємо героїв спільних. Адже й серед Небесної сотні і серед захисників України на Донбасі є западенці, східняки і люди з інших регіонів. Ми окропили свою свободу не одною краплею крові, у нас уже є спільні могили Героїв, до яких ми можемо нести квіти, хто б з якого регіону не був. «Слава Україні!» і «Герої не вмирають!» вигукують в Україні скрізь.

9 липня ці слова вигукували в Смілі, коли несли труну Євгена Войцехівського. А несли його на руках до кладовища декілька кілометрів, хоч поруч їхав катафалк… 

Відспівували Героя представники трьох церков. На жаль, не було священика московського патріархату. Невже навіть смерті сотень наших героїв, які воюють за цілісну Україну, не об’єднають усі наші православні церкви? Невже московський патріархат не схаменеться і після смерті свого предстоятеля Володимира? Адже всі уже знають, що і його намагався зламати Янукович…

Голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко наголосила, що Євген і за духом, і за народженням – холодноярець

У день, коли ховали Євгена, у ЗМІ повідомили про те, що СБУ вирахувала і затримала зрадника з Волновахи, який передавав терористам інформацію про пересування колон наших військових, про їхню дислокацію. Цей чоловік лише на кілька років молодший за Євгена,практично одноліток. Та коли Войцехівський загинув за Україну, житель Волновахи поповнив досить чисельну когорту зрадників України. Навряд чи колись на його могилі  скандуватимуть: «Герої не вмирають!» А як оцінять його вчинок його ж діти? Невже ті іудині срібняки, які він отримав, були того варті?

Батьки Євгена Войцехівського

Можливо, і Євгена-Чеха вирахував якийсь зрадник. Та за великим рахунком його убив не цей ворог. Войцехівського убив «Русский мир». Бо саме він сприяв появі таких зрадників, для яких Батьківщину заступило казна що, породжене хворою уявою Путіна і патріарха Кіріла. Оця війна проти нас і є виявом «Русского міра» у його концентрованому вияві.

Євгена Войцехівського виховували патріоти України. Батьки не вчили його ненавидіти чуже, прагнути його, вони вчили його любити і захищати рідну землю. Давно знаю Віктора Войцехівського – батька Героя – який очолював СУМ в Україні. Через СУМ пройшов і його син. Тож доля Євгена була запрограмована всеперемагаючою любов’ю до України.

Бойовий побратим Войцехівського Олег Островський поклав до його труни прапор холодноярців

Та своїм життям і своєю смертю він намагався змінити на краще нашу долю. І ми повинні лише вклонитися йому за це і нести у своїх серцях вогонь, що палав у його серці. Це осилить не кожен. 

Салют полеглому і грудка землі в могилу

Слава Україні! Героям слава!

ЯК БІЖЕНЦІ ЗІ СХОДУ У ЧЕРКАСАХ ВПЕРШЕ "ПРАВИЙ СЕКТОР" ПОБАЧИЛИ

Мій побратим Влад Брова розповідає:







   

      Надумали ми з дружиною трохи звільнити своє помешкання від чималої купи громіздких речей, які ще зовсім нещодавно "використовувала" наша меньшенька доця.
Було серед цього краму, як годиться, і два дитячі візочки - зимовий "трансформер" та літній візок - "трость" (в кого є діти, терміни зрозуміє))
    Подавали об'яви на "Сландо" та "Від і до", але продавалися вони, як сире горить..
А осьо вчора здибав у черкаському сайті об'яву, що переселенцям зі Сходу терміново потрібні саме такі візки, бо народилася у однієї жінки дитинка, а в іншої для трохи більшої малечі теж візочку щоб гуляти можна було.
    Завантажую я зранку усе це у свою машину і під'їжджаю до пункту збору речей.
Під стінами кілька жінок. Судячи з насторожених поглядів та вимови їх російської - біженки.
Заходжу я до будівлі, розповідаю що привіз і йду з хлопцем-волонтером до машини віддавати коляски.
Одна з жінок, віком років з 50, чимчикує за нами. Мабуть бабуся.
А в мене у машині під лобовим склом, там де усі чіпляють український жовто-блакитний, висить червоно-чорний прапорець з білим тризубом і написом "Правий сектор". Викапана "візитка Яроша"))))
Збираємо ми з хлопцем візочки (там деталей ціла купа - самі не розберуться!), а жіночка цікаво зиркає то на коляски, то на мене, то на прапорець.
Я це помітив і кажу: "Що, шановна, ви від "Правого сектору" коляску візьмете? Не злякаєтесь за дитинку?"
- "А ви точно з "правого сектору?" - і дійсно злякано так з-під лоба роздивляється.
- "Правосек" 100-відсотковий" - із посмішкою кажу жінці.
І тут лунає фраза: "Ну, наконец то первого "правосека" аж в Черкассах увидела, а то все слышали и слышали про вас! Спаси вас Бог!"
Жінка посміхнулася і покотила дитячу коляску для маленького "східнячка" до дверей...
А може і не "східнячок" вже він маленький, а... черкащанин...
І дійсно, Слава Богу!

На Луганщині поліг у бою командир підрозділу “Холодний Яр”

Сьогоднi, 7 липня близько 5-ї години ранку бойовики-сепаратисти скоїли збройний напад на коменандатуру м.Щастя на Луганщині. Під час перестрiлки геройськи загинув Євген Войцехівський, командир підрозділу “Холодний Яр”. Про це повідомив головний редактор газети “Козацький край” Олег Островський, який нині перебуває у зоні АТО.
Загиблий – уродженець міста Кам’янка Черкаської області, проживав у Смілі на Черкащині. Через 9 днів Євгенові Войцехівському мало б виповнитися 40 років…
    Герої не вмирають...