Митці - найкраща компанія. Коли вони не керуться "державниками".

Коротка передісторія. Декілька років тому я проводив декілька поетичних вечорів. Запрошував наших місцевих (і не лише) поетів, бардів, авторів-виконавців. А це був час, коли  підара президентом став Чівокуня. Так ось цей чівокуня в Черкаській області смотрящім призначив свого подєльнічка Тулуба. А Тулуб у свою чергу призвав у наші краї ще одного свого саратніка з дивним прізвищем (нічого особистого!) Влізло. І буквально на перших-ліпших виборах міського голови  черкащани дізнаються, що один з кандидатів на цю посаду є той самий Влізло.
   І от, на одній з поетичних зустрічей, виходить на наш міні-подіум місцевий поет Олекса Юрін і починає декламувати:
                Розбиті ущент дороги,
                В оселях живе остуда,
                Стежиною однорога
                Зникає бюджет внікуди.
                З білбордів хриплять химери,
                Обшарпані вкрай під’їзди,
                Щось на посаду мера... влізло.
   Аби ви, друзі, лише глянули, що тут в залі, почалось! Регіт не стихав декілька хвилин.
  Пізніш я вже ближче познайомився з Олексою. Вважаю, що за цей час він став не лише ближче, як знайомий, товариш, чи не побратим. А ще й не місцевим, черкаським, а українським поетом, Насправді, відомим в Україні.
   На днях Олекса повернувся з зони АТО, де він брав участь у творчих зустрічах з воїнами, що стоять на захисті нашої територіальної цілісності. Наші митці такі відвідини АТО назвали одним з елементів гуманітарної допомоги. І це насправді так і було.
   Але...
Далі викладую рядки, які написав по приїзді з тих місць сам пан Олекса.
Олекса Юрін.
Не хотілося писати про нашу останню подорож в зону АТО, але, мабуть, треба.

Зібралися нашою дружньою компанією артистів (Наталка Мамалига, Юрко Прокопчук, гурт «Спів братів» і Ваш покірний слуга). Домовилися з ГО «Блокпост» про транспорт і три концерти (у Слов'янську - Артемівську - Волновасі).

Нас попросили зібратися на Соборній площі о 21:30, де мав чекати автобус. О 21:45 під'їхав автобус і кілька джипів. Виявилося, що поїздку очолює облдержадміністрація. Це було сюрпризом як для артистів, так і для представників «Блокпосту», які домовлялися з облрадою про автобус. Всі артисти не поміщалися у салоні, адже туди вже підсіли люди від адміністрації. Довелося розрулювати ситуацію і вмовляти артистів таки їхати. Розрулили.

Водій не хотів завантажувати апаратуру, що стояла на морозі, до команди командира. Прийшлося йти до полковника, який дозволив. Ми одразу зрозуміли, що нічого хорошого з поїздки не вийде.

Їхали колоною. На Донеччині на багатьох деревах вздовж дороги на Маріуполь видно сліди від бойових дій.

Приїхали. З журналістами одразу провели інструктаж: що можна показувати, а що - ні. Чекали на губернатора. Коли він приїхав, почали урочисту частину і концерт. Вручили гуманітарку і дитячі листи та малюнки. Потім хлопцям-артистам запропонували пообідати на вулиці разом з солдатами. Було приємно. Солдати підходили, дякували за концерт. Принесли нам скалки від російських мін.

Ніхто не повідомив, коли збір. Думаю, збір мав бути тоді, коли вирішить губернатор. Ми з Юрком та Наталкою спокійно розмовляли з солдатами, коли за нами послали гінця. Коли я вийшов на двір, до мене кинувся якийсь офіцер: «Ви що собі думаєте?! На вас губернатор чекає!» – «Хай почекає», - спокійно відповів я. Від такої зухвалості в офіцера відібрало дар мови.

Виявилося, що ще немає представників «Громадського», які робили зйомку. Заступник начальника військомату обіцяв набити їм мордяки, але тільки покричав.

Поверталися також колоною. Водій не хотів зупинятися протягом 4,5 годин, тому що не було команди командира. Мстили вони нам, чи що? Зупинився аж за Запоріжжям, коли ми пригрозили влаштувати бунт і почали співати повстанських пісень.

Дорога додому була веселішою. Співали хором під акомпанемент гітари та контрабасу. Все-таки, митці - найкраща компанія.

Приїхали в Черкаси о 2:30 ночі. На десерт, водій відмовився розвозити артистів з інструментами, сказавши, що він не таксі. Ну, дякуємо, що взагалі довіз.

Ось така подорож, малята...
 

Спів Братів.

Наталка Мамалига.

Наталка з Юрком Прокопчуком.

Спів патріотів Наталки та Юрка.

Олекса Юрін читає...

Хто з Ростова-на-Дону їде "звільняти" Донбас

Олександр Білінський, блогер.

     Повернувся з відрядження. Залізничний вокзал в Ростові-на-Дону - скопище козаків з нашивками "Новоросія", п'яних демонів в камуфляжі і солдатів-строковиків, яких командири звозять з усіх регіонів в Ростовську область.

   Козаки переважно їдуть у Луганську область. Весь російський набрід з сіл - у Донецьку. З татуюваннями у вигляді автоматів Калашникова на голених наголо головах. Бухі в мотлох, в камуфляжі і з засмальцьованими торбами за плечима. Потребують жінок пропускати їх без черги в залізничну касу за квитками, тому що "ми ваши защітнікі".
   Безвусих солдатиків теж звозять в Ростов. За три дні став свідком побудови на вокзалі двох груп. Перша - з Астраханської області, друга - з Томської. Яка їх подальша доля, не знаю.           Липові козаки  ледве стоять на ногах. "Визволителі" їдуть на Донбас на заробітки: не стільки воювати, скільки мародерствувати і заробляти на бухло.
   Їм все одно, в кого стріляти, куди наводити установку "Град" і кого захоплювати в полон.
   Це для розуміння того, кому віддано на розграбування Донбас. Босоті і рядженим жебракам з  російських міст.
  

Про тих, хто нас захищає

Відбулась у мене нова зустріч.
   Максим Галушка - командир гранатометного відділення  128-ої окремої гірничо-піхотної бригади Збройних Сил України.Він прибув до Черкас, до своїх рідних у відпустку разом з Тарасом. Нині - останні деньки цієї недовгої відпустки.
   Від нього я дізнався, що такий самий нетривалий відпочинок має і син моєї однокласниці Надії, Сашко Кутній.
   Не хочу я тут переказувати про те, що почув від Максима. Які фото і відео побачив в його телефоні. Ми усі вже надивились цієї, далеко не співпадаючої з "Россія 1" чи там "Россія 24", інформації.
   Встиг домовитися й записати бесіду з цим хлопцем на обласному радіо. Сьогодні зходимо з ним на зустріч на одному з місцевих телевізійних каналів.
   Під час нашого спілкування Максим поскаржився на своє здоров'я: щось там з серцем непорядок та з хребтом проблеми. З цього приводу я вчора зідзвонився з медичними установами і сьогодні зранку Макс вже у дільничого лікаря, який ось-ось вже повинен йому виписати направлення на обстеження до місцевому госпіталі. Максим же на мене тепер тримає певну образу, мовляв, навіщо я це зробив. А моя відповідь була такою: а навіщо нам хворі бійці? Обстежишся, підлікуєшся, і - в бій!
   Ви згодні?

"Пливе кача" линула над Чикаго

Пошта з Чикаго. Повідомлення від Василя Стойки:

На днях в церкві святих Володимира та Ольги, що в Чикаго, українським земляцтвом було проведене  віче з молитвою. Так наша діаспора в США відзначила річницю Майдану та вшанувала загиблих Небесної сотні. Хор співав "Пливе кача". Усі присутні виконали гімн України.
   На віче виступили присутні на ньому консули генеральних консульств України, Польщі, Литви, Латвії, а також представники мерії Чикаго та місцевих українських організацій.

Кийки гуляли по хрупких плечах… 7.12.2013…

Шановні друзі. Повернімося в  07 грудня 2013 року і зробімо все можливе, щоб цього не повернулося на терени нашої держави.
  Нестор Мартинець, с.Космач.







Кийки гуляли по хрупких плечах,
Чи  випадкові ці були  удари.?
То попередження за європейський шлях,
Що вибраний для нашої держави…
Кийки гуляли,лиш юнацький крик
Цих нелюдів просив. щоб перестали…
А били всіх,і хто втекти не встиг,
Мов звірі. свою здобич  добивали…
Пролилась кров.пролилась рідна кров,
Й не думали вкраїнські батько й мати,
Що так проявлять до дітей “любов”
Ті, що повинні спокій захищати…
Бо били так, мов лютих ворогів,
Озброєні аж до зубів бандити,
За те вбивали  доньок і синів,
Що прагнули в Європі вільній жити.
Для нелюдів хтось просить нагород,
Бо , бачите,що ” Беркут” – то герої,
Та вже  піднявсь на боротьбу народ
Переконання захистити свої.
Не допоможуть ворогам кийки,
Щоб не в Європу йти. а до Росії,
Ото ж потрібно на майдани йти,
Щоб не втопили в крові наші мрії.
Щоб не кидались звірі та птахи,
На нашу волю щоб не зазіхали,
Інакше нас чекають Соловки,
Інакше нас чекають магадани…
Ти вже не спиш, народе рідний мій,
Ти вже прокинувсь від Карпат до Криму.
Ото ж постій.ти до кінця постій,
І будеш мати вільну Україну!

  

От де свято зі слізьми на очах...

6 грудня у цьому році - останній день святкування Дня Українського війська саме у таку дату.
    З наступного року Україна відзначатиме це свято, як і годиться, 14 жовтня - в день Покрови. Адже саме свята Покрова  була  Заступницею і Покровителькою нашого народу протягом більш як тисячолітньої історії нашої землі. Українські князі, королі, військо, козаки та гетьмани обирали Богородицю  своєю Покровителькою та Опікункою.
    Українська Повстанська Армія проголосила свято Покрови своїм офіційним святом.
     Що ж до сьогоднішнього відзначення нашого війська, то не було воно яскраво-веселим. А було вшануванням самовідданості та благородства, якими володіють оборонці нашої  землі.
  Сьогодні, коли після тривалого збройного конфлікту багато українських вояків полягло на полі бою, ми  віддаємо їм шану, складаємо подяку за те, що вони пожертвували своїми життями за наше вільне майбутнє.
   Учора Драбівщина попрощалася з героєм-добровольцем, який загинув під час бойових дій в зоні АТО, – 44-річним Олександром Потапенком.Олександр Потапенко, пише "Про головне", перша болюча втрата для Драбівщини.
   Черкаси сьогодні прощалися з 48-м загиблим воїном-героєм. Життя 23-річного черкащанина, легендарного "кіборга" Андрія Терещенка обірвалося 3 грудня. Під час обстрілу Донецького аеропорту 2 грудня Андрій отримав тяжке поранення , був доставлений вертольотом до госпіталю, однак не вижив.
  Порощатися з Андрієм прийшла понад тисяча черкащан...
  Світла  пам'ять!


      Фото: сайт "Про головне".
  

Олена Білозерська про "перемир'я"

О, клас. Вперше десь днів за п'ять тут на передку прорізався Інет. Зараз швиденько розкажу вам про наше перемир'я.
Ви ж знаєте, що у нас тут перемир'я, правда? Чули по телевізору? Так ось, згідно домовленостей воно почалося вчора о шостій. Останні хвилин сорок перед шостою супротивник, вочевидь, вирішив висипати нам на голови увесь наявний у них БК. (Сподіваючись, вочевидь, що протягом перемир'я з Росії новий підвезуть). А я була страшенно голодна і саме збиралася поїсти. Тільки ставлю на вогонь картоплю - прилітає міна. Я швиденько знімаю її з вогня, щоб не згоріла, і біжу в підвал. А жерти ж хочеться. Виходжу з підвалу, повертаю картоплю на вогонь - прилітає міна. І так разів із чотири.А потім настала шоста, і я спокійно доварила картоплю і поїла. Хвала перемир'ю.
Тривало воно десь аж цілих години дві. Потім все почалося по новій.

Повернулася щойно з чергування на посту. Температура десь мінус 12. В тепловізорі світиться буквально все. І - звуки перемир'я, а також спалахи перемир'я і тремтіння землі перемир'я у всій красі.
Сепари посипають мінами і градами усі наші позиції, до яких можуть дотягнутися. Наша артилерія, звісно, в боргу не залишається.
Ми жартуємо. "О, шматок перемир'я полетів. Послання миру калібром 152 мм". Ситуація ж у цілому зветься у нас "останнє китайське перемир'я".
Бійці займаються своїми військовими справами, як і займалися. Захищають Україну і готуються захищати її краще. На ігри політиків ніхто не звертає уваги.