Черкаси заколядували

 

НА ШИБЗДИКА ЧЕКАЄ ГААГА

Святослав Караванський - український мовознавець, поет, журналіст, автор самвидаву. Багатолітній в'язень концтаборів СРСР 1944–1960, 1965–1979. Член ОУН. Народився в 1920 році. З 1979 року мешкає у США.     Коли він дізнався, що трапилося з однію з останніх груп звільнених українських полонених, то відреагував на це таким чином:                                                                 ШИБЗДИК ПЕРЕПЛЬОВУЄ ГІТЛЕРА

Звільнений з російського полону українець укоротив собі вік. Причина?

Його і ще ряд полонених кастровано. Безпрецедентний акт бузувірства скоєно в московському полоні. Хто несе відповідальність за акт геноциду? Не секрет, що терористичну банду ДНР підтримує своїм військом Шибздик – диктатор РФ. Прем’єр, він же й змінний диктатор Росії, був присутній при передачі полонених українців.

Сумніву нема. Відповідальність за бузувірство і геноцид несе керівництво Росії. Історія знає прецеденти такої відповідальности. А кого уповноважено від ООН судити винних за акти геноциду? Та міжнародній трибунал у Гаазі. Це його найсвятіша повинність.

Поспішив бідолаха-полонений. Його прямий обов’язок був подати позов до трибуналу в Гаазі на президента Росії. Але йому ніхто не підказав такого кроку. А мав би підказати не хто, а президент України. Це його свята обов’язь – боронити своїх підданих. Він би міг і сам та ще й разом з прем’єром та спікером ВР звернутися до Гаазького трибуналу з позовом на Шибздика. Був би розголос і сором на весь світ.

Але пезидент України цього не зробить: не буде псувати відносини з окупантом. Ануж, той не піде на мир з Україною, якого так жде гарант Конституції України. Не може гарант псувати стосунки з агресором.

Якщо президент з прем’єром не годні цього зробити, то міністру оборони України просто-таки нема як відхрещуватися від такого кроку: Шибздика під суд! За своїх бійців має піти на таку "публіку” міністр оборони.

А коли й він відмовиться: знайде “хитру причину”? Що тоді?

Тоді вся надія на комбатів-депутатів ВР: Семенченка, Яроша, Березу. Подбайте за своїх побратимів!, Покажіть приклад братерської вояцької дружби!.

А коли й вони не посміють лоскотати Шибздика?

Таж у Берховній Раді аж 450 депутатів. Хтось та знайдетьсяя. Хоч би й M. Джемілєв. Заразом згадає й упосліджених своїх кримських земляків.

Ох, і розголос був би у світі! Шибздика до ганебного стовпа!

Оповістку прислати йому явитися на суд. Не приїде – судити заочно!

І це буде доказ, що світ не байдужий до злочинів Шибздика, що світ стоїть зз людский порядок у світі і людські закони прикладає до всіх без винятку: перед законом усі рівні. Вдаєшся до геноциду? Дістанеш належний вирок.

Чи діждемось ми Вашинґтона – як питав Т. Шевчеко – з новим і праведним законом?

А діждемось таки колись!

Але нам треба не колись, а сьогодні: сьогодні треба запозвати Шибздика до Гаазького трибуналу.

Президенти, [а маємо їх живих – четверо], прем’єри, спікери, міністри, народні депутати!

Історія, Цивілізація, Божа Справедливість чекає від Вас підтвердження, що Ви Президенти, Прем’єри, Спікери, Міністри, Народні Депутати!

Не вдарте лицем у грязь!

Україна на вістрі слова

Збірка з такою назвою побачила світ нині в Черкасах. Збірка містить в собі поетичні та прозові твори, народжені школярами та студентством Черкащини, переможцями конкурсу патріотичних творів, оголошеного Черкаською обласною радою. Видалась збірка за ініціативи Голови Черкаської обласної ради Валентини Коваленко, видавця, патріота Юлії Чабаненко та за сприяння Черкаського відділення Національної спілки письменників України. Автори - діти та молодь від 2-3 класу школи до 5 курсу університету.
   Частину цих книг передадуть у бібліотеки, решту відправлять у зону АТО для підняття бойового духу бійців.
  Сьогодні зайшов зустрітись з головою Черкаського відділення НСПУ Володимиром Ткаченком і на очі потрапила ця збірочка. Посидів, ознайомився зі збіркою.Одним словом, почитав.
  Відразу стало зрозуміло, що писали діти й молоді люди за покликом серця. Не за методичкою з піїтики.
  Усього не передрукуєш тут. Але один вірш мені просто прорізав мозок. Тим паче що самому почасти доводиться якщо не відслідковувати, то й самому брати участь в коментарях у соцмережах.  Тож, за відсутністю "техніки" просто переписав на аркушик паперу та пропоную вам ознайомитись з цим твором уманської студентки Софії Кримоваської.
  
     Коментаторові від "рускава міра"

Уміє читати - фейки,
писати - паскудні коменти,
пишатись уміє - деким,
ненавидіти - гоміків.

Сучасний - шаблони путінські,
відважний - горила з міною,
розкосий - кричить: "Ми рускіє!"
і знову набої змінює.

Герой, героїном згашений,
засіє країну трупами,
а Іри якісь з Наташами
за нього руками й дупами.

Так серце від горя стискує,
так боляче до безкраю...
Стуліте, паскуди, писки ви!
Людей через вас вбивають.

Що скажете? Особисто мені додати нічого.
 

Отакої! За вилучення з Різдвяного Вертепу персонажів Ірода, Жида та Жидівки, єпископ УГКЦ удостоївся масонського звання Великого Командора

Ось про що повідомляє "Острів.інфо":

Єпископ Української Греко-Католицької Церкви, громадський діяч та провідний науковець Українського Католицького Університету ві Львові Борис Гудзяк став кавалером Ордену Почесного Легіону.

За що церковного діяча, що представляє Церкву Галичини удостоїли такої нагороди ?

Більше того, відтепер владика Борис Гудзяк носитиме звання:
«Канцлера»
«Великого офіцера»
«Великого командора»

Виявляється такі нагороди просто так не видаються. Це тільки дояркам та свинаркам в СССР видавали медалі та ордена в честь чергової річниці КПСС.    Масонські ордени треба заслужити.    Так от Борис Гудзяк відзначився тим, що заборонив студентам УКУ у студентському різдвяному вертепі уживати персонажі Жида та Жидівки.

Свого часу сайт "Вголос" публікував таку інформацію: "Як духовне читання на Різдвяний піст УКУ поширило директивне звернення про необхідність знищити образ Жида у невинних галицьких вертепах, де Жид разом з Іродом, часом спираючись на Жидівку, уособлюють одвічну спокусу українського народу лихварством та корчмою. УКУ вбачає наклеп і дискредитацію цілої нації тим, що вертепні Жиди відволікають наївних селян від Пресвятої родини. Чим настільки не догодив маргінальний фольклорний елемент Гудзяку та Мариновичу, не зрозуміло, хіба би слугували Жиди знову цапом-відбувайлом за якісь інші прогрішення спільноти католицького тоталітаризму".   ВЕЛИКИЙ КОМАНДОР БОРИС ГУДЗЯК

ВІТІ ЄДИНОГО ДРЕВА. ДВА ПАТРІОТИ – ДВА ВЕЛЕТИ ДУХУ

Від самого початку зізнаюся – першу частину назви цього матеріалу поцупив. Запозичив із назви книги знаного черкаського  вченого, літератора, патріота, націоналіста за духом та способом життя, Василя Пахаренка. У цій книзі автор каменя на камені не залишив від постійно навішуваного нам твердження, що, буцім,  українці Центра та Сходу й українці-галичани – це два різних за ментальністю, історією, звичаями народи. Ось і я спробую на життєвих прикладах яскравих представників нашого народу  - центральної його частини та західної, розвінчати це псевдотвердження. На прикладі життя та вкладу у наше українське суспільство Провідника ОУН Степана Бандери та поета-патріота Василя Симоненка.

           2014 рік був роком 105-ї річниці Степана Бандери. Рік 2015-й – рік 80-річчя Василя Симоненка.

                                                                                 * * *

       „Україна, мати героїв!.. Нехай в тобі відроджуся, славою твоєю опромінюся, бо ти – все життя моє!” – так починається Молитва українського націоналіста. Молитва патріота. Молитва наслідувача тих хто своє життя і помисли поклав на вівтар Вітчизни.

  Не одну сотню років наш народ боровся за право мати свою державу зі своєю, не спотвореною в угоду комусь, історією, культурою, мистецтвом, наукою. Зі своїми законами, в яких, як писав наш Пророк „своя правда і сила, і воля”. Протягом тисячі літ наша, поневолена зайдами зі Сходу й Заходу, Півдня й Півночі разом із народом, земля народжувала славних Лицарів, борців за незалежність, геніїв українського духу. Їх імена уславили Україну і нерозривно пов”язані з нею: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Петро Могила, славні звитяжці-гетьмани, Григорій Сковорода, Предвічний наш Пророк – Тарас Шевченко.

    ХХ століття не було виключенням. І в ці вирішальні для долі нашої Вітчизни часи українська земля подарувала своєму народові цілу плеяду видатних особистостей, серед яких яскравими зірками в національному пантеоні сяють імена Степана Бандери, Романа Шухевича, Олени Теліги, Олександра Довженка, Василя Стуса, Петра Григоренка, Василя Симоненка, Володимира Івасюка.

    У січні, під одним зоряним знаком із різницею в 26 років народилося двоє велетів духу, двоє геніїв, двоє славних українських патріотів. 1 січня 1909 року в с. Старий Угринів на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.) народився один із найвизначніщих провідників української нації, Степан Бандера, а 8 січня 1935 року в с. Біївці на Полтавщині побачив світ майбутній виразник совісті нашого народу Василь Симоненко. Двоє цих особистостей прожили недовге, але яскраве, як спалах, життя. Життя справжніх патріотів.

     Життєвий шлях Степана Бандери не йшов через яскраве, заможне дитинство, бо вже малолітнім хлопцем він втратив матір, підлітком був свідком знущань польських поліцаїв над рідним батьком, українським священником.

З юних років пішов до українського Пласту, який через спартанське виховання зробив із юнака Степана справжнього революціонера, ідейного пропагандиста, і, врешті-решт, провідника національно-визвольної боротьби українського опору ХХ століття.

     Коріння Василя Симоненка виростало з глибокого українського чорнозему. Василь із дитинства всіма нервами відчував прирослість до свого кореня, відчував радість і гіркоту синівського обов”язку перед рідним народом:

                                                 „ Я без тебе нічого не значу, ніби птиця без крил”.

За словами хрещеної матері Василя, тітки Оришки (Остапенко) „...дуже був наврічливий. Як ото поганими очима гляне хто на нього, так уже йому й не добре”. Поганими очима глянула нього радянська система – і вкоротила йому життя. Розквіт Василевої творчості співпав із часом такої-собі псевдовідлиги, яка, якщо й торкнулась України, то хіба що посиленим тиском на патріотичну еліту. Щоб утвердити право на таку творчість та думки треба було ще років 25-30. Рівно на стільки йшов попереду свого часу Василь Симоненко.

      Юність та молодші роки Степана Бандери пройшли на тій частині української землі, яка була окупована шовіністичною Польщею. В 1926 році сімнадцятирічним хлопцем він стає членом „Вищих класів українських гімназій” – молодіжної патріотичної організації, у 18 років – членом нелегального „Союзу української молоді” та „Української військової організації”. В 20-річному віці (1929 р.) стає членом тоді ж утвореної Організації Українських Націоналістів” (ОУН). І стає чи не найактивніщим її членом. А на початку 1933 р. стає Крайовим Провідником ОУН.

      Як і життя Степана Бандери, життя Василя Симоненка було з юних літ збурене бунтом душі проти гніту, а творчість до останньої миті просякнута відчайдушним спротивом несправедливості і любові до свого народу, своєї землі:                              

                                                              Не шукав я до тебе ні стежки, ні броду,

                                                              Бо від тебе узбіччям ніколи не не брів-

                                                              Я для тебе горів, український народе.

                                                              Тільки, мабуть, не дуже яскраво горів.

Тут ми бачимо всепопеляючу любов до свого народу. Симоненкова поезія – це вулканної сили динаміт, що завжди готовий вибухнути там, де око поета помічає кривду свого народу:

                                                              Народ мій є, народ мій завжди буде,

                                                              Ніхто не перекреслить наш народ!

                                                              Пощезнуть всі перевертні й приблуди

                                                              І орди завойовників-заброд!

   

    Ім”я С. Бандери стало загальновідомим в Україні і світі під час Варшавського судового процесу, що відбувся з 18 листопада 1935 р. до 13 січня 1936 р. Головним підсудним на цьому процесі був С. Бандера з 11-ма своїми друзями – членами ОУН. Цей процес був найголоснішим  в історії ОУН. Протягом всього судового процесу С.Бандера був під загрозою смертної кари, але він сміливо виступав і у Варшаві, і у Львові, показуючи положення українського народу і його визвольну боротьбу. А слухачами його була численна аудиторія кореспондентів з усього світу і процеси набули світового розголосу. С.Бандеру  було засуджено до смертної кари, яку замінили довічним ув”язненням, з якого він вийшов із розвалом Польщі у 1939 р. і відразу ж включився в революційну боротьбу. Від того часу ім’я С.Бандери з гордістю звучало в устах політв’язнів у тюрмах та концтаборах ГУЛАГу та Німецького Рейху.

       Треба знати, яким було життя свідомого українського патріота в тоталітарній імперії комунопартократів у 50-60-х роках ХХ століття, щоб зрозуміти ту сміливість і мужність, з якими виступав у своїх віршах і прозі В.Симоненко. Ось що нам розповідають його щоденникові записи: „Друзі мої принишкли, про них не чути ні слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. Ряд видань знущається із віршами...каструє мої статті. Інші журнали знімають мої вірші, зарізають, присилають „гарбузи””. І все ж, не зважаючи на всілякі перепони, неймовірний тиск, перекриття кисню , поет ще вище підіймає слово борця-патріота. Симоненко не просто констатує факти негараздів, які відбуваються в країні – він викриває суть діяного, звинувачує причетних до цього і закликає український народ до боротьби із несправедливістю:

                                                             Їх би за грати, їх би до суду,

                                                             Їх би до карцеру за розбій!

                                                             Доказів мало? Доказом будуть

                                                             Лантухи вкрадених мрій і надій.

                                                             Прокляття вам, лукаві лиходії,       

                                                             В яких би не ходили ви чинах!

А кожен, хто вдумливо читає гнівні рядки:

                                                            О курде, бережи свої набої,

                                                            Але життя убивці не щади!

                                                            На байстрюків савілля і розбою

                                                            Кривавим смерчем, бурею впади!  -

достеменно розуміє, що не тільки й не стільки до курдів звертається поет, а до кожного із поневолених Москвою народів і насамперед, до українського.

        30-40-і роки ХХ століття були роками збройних змагань нашого народу за незалежність і в ці роки повстали вожді збройної боротьби, такі як С.Бандера. У його політично-революційній діяльності чітко виділяються такі пероди:

                1. 1926-1934 – революційна діяльність проти польських окупантів.

                2. Вересень 1939-вересень 1941 – організація революційно-повстанської боротьби проти большевизму.

                3. Від звільнення з концтабору Заксенхаузен у вересні 1944 до загибелі  від рук московського найманця 

                    14 жовтня 1959 року – громадсько-політична й революційна діяльність за кордоном.

І всі ці три періоди, тобто все свідоме життя було віддане єдиній меті – здобути бажану тисячу літ волю українському народові.

       50-60-і р.р. – роки тоталітарного імперського режиму, утиску на все національно-свідоме в житті України – часи, коли ні про яку збройну боротьбу не могло бути й мови. Але й тоді наша земля дала народові вождя-поета. Ще в 20-х роках минулого століття інший український поет Євген Маланюк писав: „Як в нації вождів нема, тоді вожді її – поети!” Хіба не цю священну місію виконував у своїй творчості В.Симоненко? Ми радіємо від того, що нарешті живемо у часи незалежної Української Держави і свято пам’ятаємо, що шлях до цієї днини торували своїми подвигами тисячі звитяжців, серед яких ніколи не згубиться і Шевченкове:

                                                                 Я так її, я так люблю

                                                                 Мою Україну убогу,

                                                                 Що проклену Святого Бога,

                                                                 За неї душу погублю...,

і Бандерине:

                     „Ми хочемо жити у згоді і шануванні з усіма народами доброї волі... Ми боремося за волю і правду       

                       передусім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є йти за волею

                       Божою”,

І Симоненкове:

                                                           Коли мечами злоба небо крає

                                                           І крушить твою вроду вікову,

                                                           Я тоді з твоїм ім”ям вмираю

                                                           І в твоєму імені живу.

   

   Степан Бандера і Василь Симоненко – дві могутні, сміливі й трагічні постаті, які з усіх сил прагнули розвернути Україну обличчям до світу. Блискавично, як вітер у степу, постали два українські генії, які заявили світові: ми – українці, є, ми маємо своє обличчя й душу! Обидва генії зродилися з генетичної любові до України, жаги собою, своїм серцем захистити націю, відродити її заповітну державність. Державність вічну. Назавжди.

   І от сьогодні, у важкі для України часи, у наших воїнів, що стоять на захисті, на озброєнні не лише вогнепальна зброя, а й зброя слова. Слова Шевченкового Бандериного, Стусового, Симоненкового. Ця зброя має ефект ураження не менший, ніж вогонь і залізо.

У Черкасах відзначать 80-річчя від дня народження Василя Симоненка

Повідомляє "ПресЦентр":

8 січня в Черкасах відбудуться урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження Василя Андрійовича Симоненка. У приміщенні Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка відбудуться урочистості та прем’єра автобіографічної п’єси "Серед тиші і грому" з нагоди відзначення 80-річчя від дня народження Василя Андрійовича Симоненка.
Організатори заходів запрошують всіх, хто любить і шанує творчість українського поета та журналіста, взяти участь в зазначених заходах.
Початок заходів о 16.00.

Сьогодні Україна відзначає 106 років з дня народження Степана Бандери

  1 січня – день народження Провідника Степана Бандери. Цьогоріч ми святкуємо 106 річницю.  Україна відзначає вже за традицією пам’ять цього Великого українця маршами та іншими заходами. Так, у Черкасах у цей день відбудеться пробіжка центром міста.  Патріотична молодь закликає побратимів провести новорічну ніч тверезо і 1 січня вийти до Театральної площі на цей захід.
Бандера – справжній герой, адже вороги України й подосі, через півстоліття від смерті його бояться до жаху.
Вічна пам’ять герою! Слава герою!
Слава нації! Смерть ворогам!
Бандера – наш герой!

Думали – вбили Бандеру?
Так не буває, кати,
Бо незалежності еру
Не закуєш у дроти.
*
Бо не здолати вам духу
Тих, кому воля свята.
Впали – земля для них пухом.
Парость нова пророста.
*
Замість одного – десятки
З боєм – плече до плеча.
Втримають, вірю, нащадки
Твого, Бандеро, меча.
*
Бо незалежності еру
Не закуєш у дроти
Ви помилились. Бандера
Вас розпинає, кати.
*
Думали – вбили Бандеру?
Ви поховали себе.
Ваша закінчилась ера,
Наймані пси кадебе!