Звернення пацієнтів діалізного центру "Фрезеніус"

 Шановні черкащани! Дорогі брати й сестри! Ми, люди хворі на гостру ниркову недостатність і отримуємо лікування у вигляді гемодіалізу у Центрі "Фрезеніус", просимо  підтримки  в  акції  непокори ,  яку ми ініціюємо  22 березня  2013 року  о 10-00  на  Соборній  площі міста Черкаси. Після нашої поїздки  в  Київ   положення  з діалізним  центром "Фрезеніус"  не  змінилося,  тобто   наша  влада  не йде  ні  на які  переговори.  Ми від влади почули вчергове  БРЕХНЮ. Просим  усіх, хто може,  нас  підтримати ,  бо  сьогодні  це  наше горе,  а  завтра  це  може  бути  з кожним. Дорогі працівники ЗМІ! Ми просимо, щоб ви також підтримати нас і висвітлити у ЗМІ наші дії.  Не будьте байдужими! Адже це справа життя і смерті.

У разі перевиборів Черкаський «УДАР» підтримає кандидатів від опозиції, які перемогли в округах області"

Л.Даценко з М. Булатецьким на одному з заходів у Черкасах

Позиція партії «УДАР» щодо підтримки єдиного опозиційного кандидата по 194-му виборчому округу Миколи Булатецького не змінилася.
Про це повідомляє прес-служба Черкаської обласної організації партії “Український демократичний альянс за реформи (УДАР) Віталія Кличка”.

Політична сила Віталія Кличка не планує висувати свого кандидата у разі перевиборів і гарантує підтримку кандидату від «Батьківщини», заявив голова Черкаської обласної організації партії «УДАР» Віталій Іляшенко ( на фото).
– У разі перевиборів на 194-му та 197-му виборчих округах, у Каневі й Черкасах, ми гарантовано підтримаємо єдиних опозиційних кандидатів, які перемогли – Миколу Булатецького та Леоніда Даценка, – наголосив очільник черкаського «УДАРу». – Свої наміри ми вже озвучували на форумі опозиційних сил, і ми їх не змінювали.

Вшанування холодноярських козаків і гайдамаків різних епох

20 – 21 квітня 2013 р. в Холодному Яру відбудуться вшанування борців за волю України різних епох – Гетьмана України Богдана Хмельницького, керівника гайдамацького повстання 1768 року Максима Залізняка та отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака. Вшанування відбудуться в Медведівці, Івківцях, Мельниках та на хуторі Буда

 

Свято розпочнеться о 9.00 в Медведівці біля пам’ятника Максимові Залізняку піснею кобзаря, виступом сільського голови Медведівки Олександра Дісканта та президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля (збір та реєстрація спортивних команд сіл Чигиринщини о 8.15).

О 9.15 розпочнуться спортивні змагання дітей та юнацтва: фінальний матч футбольного турніру ім. Василя Чучупака, теніс, крос, змагання з гирьового спорту на кубок Максима Залізняка, перетягування канату юнацьких та дівочих команд. Відбудуться показові виступи козацької школи бойових мистецтв “Спас” з Києво-Могилянської академії.

О 12.00 в Медведівці почнеться марш козацьких одностроїв та вишиванок, який завершиться покладанням квітів до пам’ятника Максимові Залізняку.

Після маршу козацьких одностроїв та вишиванок – мандрівка в родинне село Максима Залізняка Івківці та покладання квітів до його пам’ятника (скульптор Іван Макарович Гончар), а також підняття на гору Семидубова, де за однією з версій поховано Гетьмана України Богдана Хмельницького. На горі Семидубовій будуть висаджені сім дубів – на пам’ять про великого гетьмана, його старшин та козацтво.

Відбудеться екскурсія до старовинного млина (побудований в Івківцях 1907 року.

Пообідньої пори – демонстрація двосерійного документального фільму Валерія Тетерятника про Визвольну боротьбу в Холодному Яру “Вони боролись до загину” та прем’єра двосерійного документального фільму Романа Коваля “Стеком і шаблею” (оператор і режисер обох фільмів – Володимир Бондаренко).

У вечірній програмі – виступ кобзарів, показові виступи козацьких шкіл бойового мистецтва “Спас” і “Хорс”, козацький бій лава на лаву, конкурс на найкращу вишиванку, конкурс на найдовший козацький чуб, конкурс на найдовшу дівочу косу та вручення нагород.

Упродовж дня діти, юнаки та юначки зможуть безкоштовно проїхатися на конях Медведівкою.

Від 10.00 до 18.00 в Медведівці відбудеться книжковий ярмарок “Гайдамацький край”, під час якої відбудуться автограф-сесії Василя Шкляра, Романа Коваля та інших письменників.

О 19.00 розпочнеться концерт лідера гурту “Мандри” Сергія Фоменка (“Фоми”), лідера гурту “Тінь Сонця” Сергія Василюка та інших видатних українських виконавців. 

Завершить день Вогнедарове вогнище в Медведівці (кобзарський супровід Тараса Силенка).

Здавна в Україні всі люди, “від старого до малого”, могли долучитися до спільного свята, праці чи боротьби. Тож і на святі в Медведівці кожен козак та козачка зможуть проявити свою вправність, кмітливість, силу й обізнаність, беручи разом з іншими участь у козацьких змагах-забавах і марші козацьких одностроїв та вишиванок.

20 квітня Всеукраїнська молодіжна громадська організація “Батьківщина молода” проводитиме військово-патріотичну гру “Холодний Яр”, в якій візьмуть участь близько сотні учасників з більшості областей України.

У Холодному Яру в рамках вшанувань героїв минулого проводитиме таборування й організація “Сокіл” (18 – 21 квітня).

21 квітня 2013 р., у неділю, в Холодному Яру відбудуться традиційні вшанування Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, козаків та старшин полку гайдамаків Холодного Яру.

Меморіальний мітинг у центрі села Мельники, біля пам’ятників холодноярцям та Юрію Горлісу-Горському розпочнеться о 10.00, а освячення зброї – о 13.00 на хуторі Буда біля храму великомученика Калнишевського.

Після поминальної трапези відбудуться концерт за участю видатних митців, які виконають пісні Визвольної боротьби.

Від’їзд делегацій о 17.00.

Співорганізаторами меморіальних заходів у Холодному Яру можуть уважатися об’єднання, партії, товариства, організації, підприємства та фізичні особи, які здійснять благодійні внески на організацію урочистостей.

Назви організацій та прізвища благодійників і суми пожертв будуть оприлюднені в газеті “Незборима нація” та в Інтернеті.

Історичний клуб “Холодний Яр”

"Нас, росіян, вивихнула татарщина... Як тільки росіяни відкриють, що українці - то інший народ, закінчиться і імперія"

Ось що накопав в інеті! Перепрошую за російську мову.

Карикатура Олега Смаля, "Дзеркало тижня"

Ніщо так не дратує росіян, як очевидні відмінності з українцями в мові, менталітеті, культурі, історичному досвіді. Якщо росіяни і визнають ці відмінності, то лише на рівні відмінностей, скажімо, між Владімірщиною та Рязанщиною, але ніяк не на рівні відносин двох різних народів (рос.).

Все-таки в отношении русских к украинцам, к Украине таится что-то ключевое, судьбоносное - для нас, русских. Для украинцев Россия тоже значима, но только как точка отталкивания, помогающая осознанию своей, украинской, инаковости. Для русских же Украина, напротив, точка постоянного притяжения, ревнивого внимания, объект поглощения как чего-то "исконно своего" и переделки по собственному образу и подобию.
Ничто так не раздражает русских, как очевидные различия с украинцами в языке, менталитете, культуре, историческом опыте. Если русские и признают эти различия, то лишь на уровне различий, скажем, между Владимирщиной и Рязаньщиной, но никак не на уровне отношений двух разных народов.
Известно мнение, что Россия без Украины в имперском плане ущербна. Что-то в этом же духе говорил Бжезинский, да и не только он. Эта мысль верна. Но дело даже не столько в экономическом и геополитическом значении Украины для Москвы. Дело прежде всего в том, что на традиционном русском отношении к Украине, по сути, держится русское имперское сознание, благодаря которому российская империя, пусть и в урезанном виде, все еще существует.
Подчеркиваю: именно отношение к Украине - не к Балтии, не к Кавказу - является определяющим для русского имперского сознания. Как только русские откроют для себя, что украинцы это ДЕЙСТВИТЕЛЬНО другой народ - российский имперский миф рухнет, а с ним неизбежно кончится и империя.
Надо сказать, что на словах русские всегда готовы признать, что украинцы - народ, но - внимание! - "братский народ". За этой лукавой формулой кроется твердое убеждение, что мы - русские и украинцы - ОДИН народ, призванный жить в одном государстве со столицей в Москве. Говоря о "братском украинском народе", большинство русских воспринимают украинский язык и само украинство как досадное историческое недоразумение, исторический вывих, возникший благодаря зловредному влиянию Литвы и Польши. И при этом русские не задаются вопросом: а может, вывихом-то являются они сами?
Исторически вывихнуты как раз-то мы, русские. Нас вывихнула татарщина. Еще в ХIII веке наметились два противоположных исторических вектора, определивших дальнейшее формирование украинского и русского народов. Первый вектор - борьба с Ордой в союзе с Европой, второй - борьба с Европой в союзе с Ордой.

Захоплення татаро-монгольськими завойовниками полонених із Галицько-Волинської Русі. Мініатюра з угорської хроніки 1488 р.

Персонифицировались они соответственно в личностях Даниила Галицкого и Александра Невского. Первый вектор - естественен и логичен в культурно-историческом плане. Второй вектор - глубочайшее извращение с далеко идущими последствиями: культурными, государственными, историческими, психологическими, нравственными. И если король Даниил - знаковая фигура Украины, то приемный ханский сын Александр Невский - знаковая фигура России, ее "имя". Таков исток нынешних русско-украинских отношений. Уже после этого говорить о «двух братских народах» не приходится. Цивилизационная вражда предопределена уже этими двумя историческими личностями.
Их можно назвать народообразующими. Насколько Даниил Галицкий непохож на Александра Невского, настолько украинцы непохожи на русских - в своем отношении к праву, свободе, собственности.
Если украинское самосознание исторически тяготеет к Европе, то традиционное русское самосознание воспринимает Европу с большей или меньшей степенью враждебности, недоверья и зависти, оборотной стороной которой выступает мессианская кичливость и обличительный пафос в отношении "прогнившего Запада".

"Насколько Даниил Галицкий непохож на Александра Невского, настолько украинцы непохожи на русских"

Европа для русских - это "потерянный рай", откуда их вырвали татарским арканом. Именно конфликт между изначальной европейской природой и навязанным азиатизмом истории и государственности определил русский психотип, все его комплексы и фобии. Все русские неврозы - от пьянства до большевизма - отсюда. Утратив Европу, русские захотели ее не просто забыть - они решили ее возненавидеть, возлюбив при этом свое историческое несчастье, весь этот навязанный им судьбой азиатизм. Это психологическое и умственное извращение называется русским патриотизмом.
Украина же, благодаря Литве и - да, да!- Речи Посполитой, сохранила в себе причастность к Европе, сохранилась как Русь в подлинном смысле этого понятия. А мы переродились в Московию, утратив исконную цивилизационную идентичность. И вот это-то и является предметом нашей русской, точнее московитской ревности, определяющей наше отношение к Украине.
Еще на Переяславской раде (1654), на пресловутом "воссоединении", надо сказать, весьма вынужденном со стороны казаков, встретились два разных народа, говорившие на языках разных культур.
Мало кто знает, что в Переяславле казаки, соглашаясь дать присягу московскому царю, настаивали, чтобы и он, в свою очередь, присягнул казакам в соблюдении их вольностей. То есть казаки заявляли себя носителями типично ЗАПАДНОЙ правовой культуры. Разумеется, это вызвало негодование московской стороны, заявившей, что "у нас не повелось, чтобы цари давали подданным присягу, а вольности ваши Государем соблюдены будут". Видать, веры Москве у казаков особой не было: четыре полка царю в Переяславле так и не присягнули...
Как Россия "соблюла" казачьи вольности, хорошо известно: всеми силами она старалась устранить украинское "историческое недоразумение". Уже вскоре после Переяславской рады началась московизация Украины: насаждение воевод, сворачивание городского самоуправления, притеснение казачества, поощрение доносительства и т.д.
В 1662 году был создан Малороссийский приказ, находившийся в непосредственном подчинении у царя. Через него царь утверждал претендентов на гетманство, сажал воевод по украинским городам, строил крепости в Украине, направлял действия московских и казацких войск. Кроме того, это ведомство надзирало за деятельностью гетмана и контролировало все контакты украинцев с Московией. О Переяславских соглашениях в кремле уже и не вспоминали.
Потом был показательный геноцид в Батурине (1708) - ответ Петра Первого на попытку гетмана Мазепы отстоять остатки суверенитета Украины. Потом последовали два уничтожения Запорожской Сечи - Петром и, окончательное, Екатериной. Потом было превращение Украины в набор типовых губерний, царская политика русификации и, наконец, сталинский Голодомор как средство подавления украинского национально-освободительного сопротивления. А совсем недавно, во времена Виктора Ющенко, мы видели, как Москва боролась с украинским "историческим недоразумением" путем манипуляций с газпромовскими заглушками.
Конечно, казакам в ХVII веке не стоило вступать в столь острую конфронтацию с поляками, которые в цивилизационном плане были гораздо ближе казачеству, чем московиты, несмотря на их православие. В свою очередь и гордым полякам надо было понимать, что от их конфликта с казачеством выиграет только Москва. Конечно, требовалась федеративная и правовая реформа Речи Посполитой, состоявшей лишь из двух субъектов - Польши и Литвы. Требовалось признать третий субъект - Украину (Русь). Так и произошло при заключении Гадячской унии (1658). Но, увы, поздно: ненависть казаков к "ляхам" была уже слишком велика, и проект провалился. Возникни он пораньше - и у Украины были бы все шансы существовать сегодня в качестве полноценного европейского государства.  Да и наша, русская, судьба сложилась бы иначе, поскольку без Украины Россия вряд ли превратилась бы в монструозную империю, в конце концов разродившуюся большевизмом. Московия неизбежно вошла бы в состав более цивилизованного и сильного соседа. И мы, русские, жили бы сейчас в Европе, не имея за спиной ГУЛАГа и прочего гнусного исторического опыта. И сама история Европы была бы иной...        
Итак, "два братских народа". Но, как видим, в конечном счете культурно-исторические генезисы русских и украинцев совершенно различны, даже противоположны. Мы, русские, конечно, братья украинцам, но братья, подвергшиеся некой неприятной мутации. Мы опасны, как будто несем в себе какую-то разрушительную заразу, и потому нас инстинктивно сторонятся все, кто живет западнее: украинцы, прибалты, а теперь и белорусы. Зато Китай приваливается к нам все плотнее...
Наряду с идеей "двух братских народа", существует уж совсем оголтелая ура-патриотическая "концепция" "триединого русского народа", якобы состоящего из великороссов, малороссов и белорусов. Эта мифологема рассыпается при первом же внимательном  рассмотрении.

"Богатыри" - картина художника Виктора Васнецова будто  символизирует триединый русский народ - "они были моим творческим долгом, обязательством перед родным народом..."

Языковая близость? Уверен, что большинство из адептов идеи "триединого русского народа" не смогут понять большую часть разговорных фраз на украинском языке.
Языковые различия между русскими и украинцами очевидны и значительны. Языки у них, конечно, родственные, но, скажем, сербский язык тоже весьма родствен русскому, однако никому из нормальных людей не приходит в голову считать сербов и русских одним народом. Кстати, у сербов и хорватов язык вообще один и тот же, но народы эти, несмотря на общий славянский корень, отнюдь не братские, а цивилизационно разнонаправленные.
Скажут: их разделила религия. Хорошо, возьмем сербов и черногорцев - один язык, одна вера. Различий между ними в сотни раз меньше, чем между русскими и украинцами. Тем не менее, несмотря на великодержавное стремление Сербии рассматривать Черногорию как свое продолжение - не более! - черногорцы считают себя отдельным народом с собственной историей и культурой.
Не буду здесь вдаваться в подробности, но, вероятно, мало кто знает, что примерно в 1920-1926 гг. черногорцы вели партизанскую национально-освободительную войну против сербской армии, оккупировавшей Черногорию под предлогом братской помощи. И если уж такие "близнецы-братья" как Сербия и Черногория в конце концов расселились по отдельным квартирам, то что говорить о России и Украине?!
В заключение нельзя не затронуть еще один момент. Жаркий русско-украинский спор разворачивается на историософском, экономическом, политическом полях. Это большой спор об Украине как таковой, о ее суверенитете и состоятельности. Идет он и на поле культуры. Здесь, пожалуй, главной стратегической "высоткой", за которую борются русские, является имя и наследие Гоголя.
Аргументация русских ура-патриотов такова: Гоголь писал на русском языке, называл себя русским - значит, никакой особой украинской идентичности не существует, можно говорить лишь о неком "областном" малоросском своеобразии, эдаком этнографическом оттенке. Разумеется, это обычная уловка, призванная оправдать имперскую политику в отношении Украины и само существование империи.
Пора, наконец, сказать правду: Гоголь типологически (я уж не говорю о происхождении) чисто украинский писатель, имевший еще и польские корни, да, писавший на русском языке - в силу исторических и политических обстоятельств.
Судьбу Гоголя предопределила судьба Украины в империи. Как еще мог сделать литературную карьеру талант, родившийся в колониальной провинции? Разумеется, надо было ехать в имперский центр, в Питер, писать по-русски, причем идеологически выдержанно.
Скажем, на "Тарасе Бульбе" - козырной карте наших ура-патриотов - лежит явная печать политического приспособленчества. Как известно, было два варианта повести, и патетические слова о "русском царе" в предсмертном монологе Тараса появились лишь во второй редакции - по сути,

"Гоголь создал яркий, поэтичный псевдоисторический лубок, внеся весомый вклад в имперскую мифологему "воссоединения Украины с Россией". Юл Бриннер в роли Тараса Бульбы

. Но душевного комфорта Гоголю это не принесло. В России он мучился, изнывал. Его "Вечера на хуторе близ Диканьки" - это бегство в уже несуществующую Украину. По сути это плач об Украине, упрятанный в смех, в яркие южные краски, в сказочность, в полет стиля. Вспомним, как кузнец Вакула попал на прием к Екатерине II в составе делегации запорожцев, которые, предчувствуя свой скорый конец, прибыли в Петербург в надежде умилостивить "матушку государыню". Далеко не случайно Николай Васильевич свел вместе эти противоположные начала: ледяной имперский Петербург и огненных посланцев Сечи. В рождественскую пастораль Гоголь упрятал свою скорбь о погибшей казачьей вольности, об Украине...Россия душила Гоголя, он рвался из нее, но куда ему было податься? В Украину, превращенную в Малороссию? Там он был обречен на убогое провинциальное прозябание. И тогда новой, идеальной Украиной для Гоголя стала Италия. В Италии он воскресал духовно, оттуда он писал откровенные письма, в которых "Россия, Петербург, снега, подлецы" шли в одну строку, через запятую. В Италии он "просыпался на родине". И чем все кончилось? Россия в лице попа-мракобеса Матвея задушила-таки Гоголя. Вот и вся его история вкратце.
Гоголь не смог или побоялся разобраться в себе, и это его сгубило. Жившее в нем украинско-польское самосознание (характерны его откровенные беседы с поляками в Италии) он старательно, но тщетно давил надстроечным русским самосознанием. Россию, ее холода, обывателей, чиновников, странную, безысходную историю Гоголь не любил, хоть и боялся в этом себе признаться. Отсюда и "Мертвые души" - эта фантасмагорическая фреска становится понятной именно в таком ракурсе. Создав ее, Гоголь испугался самого себя и шарахнулся в покаяние, к попам, в морализаторство, стал проповедником и убил в себе художника. Гоголь - это жертва России, она сожрала его. Украинский писатель, запутавшийся в своей русской судьбе, как птица в силках...
Что ж, подытожим. Нам, русским, пора осознать, что обретение Украиной независимости глубоко закономерно. Это историческая справедливость, с которой необходимо не просто смириться - нам надо ее понять и принять.
Понимание, что Украина действительно другая страна, настоящая заграница - вот ключ к нашему самопознанию, самокритике и самоосвобождению, предпосылка зарождения новой русской ментальности без имперских и антизападных стереотипов. Если это произойдет, все наше видение истории и мира изменится. Украина как бы ставит перед нами, русскими, зеркало. Надо честно и бесстрашно вглядеться в него. И, как сказано в нашей же, русской, поговорке, "на зеркало неча пенять...".
30.11.2010 _ http://shiropaev.livejournal.com/

В День народження Ліни Костенко.

                                           Псалом 16

Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.

І не віддай цим людям на поталу,—
вони вже іншу віру напитали.

Одплач в мені, одплач і одболи,—
вони ж моїми друзями були!

  

В Черкасах освятили Хреста.

17 березня в Південно-Західному районі Черкас відбулось освячення Хреста на місці спорудження Храму та чернечої обителі з навчальним закладом (УАПЦ). Така подія має велике значення для вірян Автокефальної Церкви, адже ця Церква ніколи не виділялась наявністю великих матеріальних статків. А тут - таке будівництво! Храм, монастир, єпархіальна консисторія,  духовне училище (чи семінарія?) тощо... Це - міська влада виділала церкві для будівництва один з довгобудів міста.
    Подія зібрала чималу кількість людей. Але, як повелося в нашій країні за 3 останні роки, і достатня кількість міліції, працівників СБУ. Чи збори поважних людей є тим місцем, де вони повинні стояти на охороні нашого спокою?
    Урочистий молебень провели Єпископ Черкаський і Кіровоградський, Владика Іларіон, новопризначений єпіскоп УАПЦ Костянтин, ще понад 10 священників УАПЦ та предстаник УГКЦ настоятель Храму Покрови Пресв. Богородиці УГКЦ о. Юліан Шеремета.
   Ось короткий фоторепортаж про цю подію.

По закінченню молебеня учасники перемістилися до Палацу молоді, на площі якого відбулось гуляння з приводу Масниці. Гуляння було з піснями, танцями, солдатською кашею і завершилось спаленням Масляної.

Писар пише, писар маже. Так напише, як пан скаже.

Це я про "коментаторів" в інтернеті. На кожному сайті, на кожному форумі зацікавлені люди спілкуються, обговорюють різні теми, проблеми, словом, все, що їх цікавить. Хтось хоче висказати свою думку. Хтось її підтримає. Хтось заперечить  її вірність. Хтось аргументовано, а хтось - просто тому, що  думає інакше - і все.

   Але є дві категорії людей, які докладають усіх зусиль, аби звести нанівець дискусію, обговорення, спілкування між однодумцями чи просто співбесідниками. Обидві ці категорії - тролі. Є в нашому суспільстві особи, яким не вистачає спілкування. Вони відчувають голод живої розмови з причини нестачі чи відсутності друзів, співбесідників. І інтернет їм дає змогу поповнити цей дефіцит спілкування. От тут вони й проявляють себе в усій своїй красі: встряють у будь-яку розмову, вставляють недолугі пости, словом, вклинюються непрошено. Ще й висновки роблять, "умозаключєнія", мовляв, дурні, що ви несете, все не так... Хоча, самі не знають, як.  Від них, звичайно, втомлюєшся, псуються нерви. Може це у них такий метод поповнити власні енергетичні можливості?

   Але, основна група тролів - це тролі "на роботі". Проплачені тролі. Тепер в світовому суспільстві існує ціла троль-індустрія. Але у нас, на пострадянському просторі - це епідемія. Тролів для себе наймають політичні, ідеологічні сили, тролізм процвітає в будь-якому виді бізнесу, шоу-бізу тощо...

   "Останнє опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології показує, що майже 70% усіх коментарів в інтернеті мають ненависницький характер. Перед соціологами не стояло завдання визначити, кому належать образливі слова - тролям і організаціям, які за ними стоять, чи реальним людям. Куди важливіше було для науковців дізнатись про об’єкти ненависних коментарів. "Як виявилось, - коментує Олександр Красковський, керівник напрямку маркетингових досліджень, - в основному негатив направлений на політиків і на самих авторів коментарів", - так пише про тролізм "Дойче веллє". Найкращим, звичайно, було б просто ігнорувати отой тролізм в коментарях. Біда в тому, що основна аудиторія не дуже переймається критичністю своєї думки і сприймає прочитане за чисту монету. Хоча, й людям, знаючим, не варто усі викладені в інтернеті думки, які не співпадають з їх думкою, вважати тролізмом.

   Тож, важкувато сьогодні бути в інтернеті об'єктивним стосовно коментарів до твоїх думок. Наприклад, в ресурсі "блогспот", де знаходиться мій блог, я маю змогу модерувати коментарі, які надходять до матеріалів, викладених там. І мені хочеться бути об'єктивним, публікувати коментарі не лише ті, які мені подобаються, а й ті, що заперечують мою думку, дискусійні, коментарі тих,  хто не згодний з викладеним.  І от піди, розберись - це не тролізм?