Вчора я відвідав на запрошення друга Олекси Бражнікова захід, присвячений річниці поетичного клубу "Бригантина".
На запрошення я не міг відмовитись. Пішов...
Сподобались мені ряд учасників цього заходу: окремі поети, майстри прозового слова, барди, обидва танцювальні номери Олекси, спогади про Євгена Бічева, котрий ще в далеких 70-х був моїм художнім керівником.
Про Євгена Якимовича скажу декілька слів окремо. Про нього згадували чи не усі учасники творчого вечора, адже він стояв у витоків "Бригантини". Ця чудова людина створила багато пісень на вірші черкаських (і не тільки) поетів.
Євген Бічев — композитор, співак, учитель. «Земле моя», «Серце України», «Напередодні», «Доброта», «Джерельна вода», «Вишиванка», «Зимове танго», «Собори любові» — понад 500 пісень написав він на вірші відомих поетів, серед яких і наші земляки. І це не пісні-одноденки, якими сьогодні, на жаль, наповнена наша естрада, а ті, які входять у народ на роки, а, можливо, й століття.
Вже рік, як Євгена Якимовича з нами немає...
Ось таким я Євгена Якимовича пам'ятаю.
Десь у середині 70-х років (1974-75), в часи, коли були модні ВІА і ці ВІА були чи не на усіх установах, підприємствах, навчальних закладах, я був учасником такого гурту на Черкаському заводі хімволокна. І от приходить до нас новий керівник. Послухав нас. Особливих зауважень від нього ми не почули. Все ж кожен із нас мав яку-не-яку музичну освіту. А от щодо вокалу нашого, він відразу за нього узявся. Сказав, що без певного розспівування у нас гарно не вийде. І відтоді кожна репетиція у нас починалась тільки з розспівувань. Ми навчилися! І у ті роки у Черкасах наш гурт був чи не самий затребуваний. Ми об'їздили тоді майже усю Черкаську область і навіть далі, з концертами.
Це було у моєму житті до 1976 року. Пізніше Євген Якимович перейшов працювати керівником творчих колективів у систему профтехосвіти... Але й наступні десятиліття ми час від часу зустрічалися. Пригадували наші спільні роки-кроки...
А учора додав нам гарного насторою співак, учень Євгена Якимовича Влад Придатченко.
Також на вчорашньому заході мені сподобалось бардівське виконання члена цього клубу зі Сміли Олександра Линника. Слухаючи пісенні рядки його віршів мені спало на думку його філософічне сприйняття й вираження думок, заключень. А під час чергової пісні-твору мене прямо прострелило! Відразу пригадалось Леннонівське "Imegine". І це - у день 75-ліття Джона...
Негатив - це, найперш, ведучий цього вечора. Якийсь Дмітрій Виркін. Я зрозумів, що саме він є керівником "Бригантини". 40-річний чоловік. Вийшов на сцену у гарному світлому піджаку, зі світлою сорочкою і пасуючою до цього краваткою. І в... пошарпаних кросівках... Не знаю, може у цьому була поетична метафора якась? Якось підозріло блищали його очі. І весь вечір вівся російською. Не почув я від нього жодного українського слова. І здалось мені, що це було принципово. І це при тім, що учасники всі були україномовними. Крім двох: одного запрошеного Дмітрієм поета з Росії і черкаського поета років 75-ти з прізвищем Бурштейн.
Словом, до кінця я не витримав.
Прийшовши додому заглянув в одну соцмережу на сторінку Дмітрія і ось що побачив: "... являюсь секретарем первичной партийной организации № 24 Приднепровского райкома г.Черкассы Компартии Украины. С 10 октября 2014 года я являюсь директором и режиссером литературно-творческой студии "БРИГАНТИНА" ..."
Не впевнений я, що варто плисти й далі цій бригантині з таким стерновим.
Єдине, що не дало мені зійти піною з рота у цей вечір - перегляд футбольного матчу між Україною та Македонією.)))
На запрошення я не міг відмовитись. Пішов...
Сподобались мені ряд учасників цього заходу: окремі поети, майстри прозового слова, барди, обидва танцювальні номери Олекси, спогади про Євгена Бічева, котрий ще в далеких 70-х був моїм художнім керівником.
Про Євгена Якимовича скажу декілька слів окремо. Про нього згадували чи не усі учасники творчого вечора, адже він стояв у витоків "Бригантини". Ця чудова людина створила багато пісень на вірші черкаських (і не тільки) поетів.
Євген Бічев — композитор, співак, учитель. «Земле моя», «Серце України», «Напередодні», «Доброта», «Джерельна вода», «Вишиванка», «Зимове танго», «Собори любові» — понад 500 пісень написав він на вірші відомих поетів, серед яких і наші земляки. І це не пісні-одноденки, якими сьогодні, на жаль, наповнена наша естрада, а ті, які входять у народ на роки, а, можливо, й століття.
Вже рік, як Євгена Якимовича з нами немає...
Ось таким я Євгена Якимовича пам'ятаю.Десь у середині 70-х років (1974-75), в часи, коли були модні ВІА і ці ВІА були чи не на усіх установах, підприємствах, навчальних закладах, я був учасником такого гурту на Черкаському заводі хімволокна. І от приходить до нас новий керівник. Послухав нас. Особливих зауважень від нього ми не почули. Все ж кожен із нас мав яку-не-яку музичну освіту. А от щодо вокалу нашого, він відразу за нього узявся. Сказав, що без певного розспівування у нас гарно не вийде. І відтоді кожна репетиція у нас починалась тільки з розспівувань. Ми навчилися! І у ті роки у Черкасах наш гурт був чи не самий затребуваний. Ми об'їздили тоді майже усю Черкаську область і навіть далі, з концертами.
Це було у моєму житті до 1976 року. Пізніше Євген Якимович перейшов працювати керівником творчих колективів у систему профтехосвіти... Але й наступні десятиліття ми час від часу зустрічалися. Пригадували наші спільні роки-кроки...
А учора додав нам гарного насторою співак, учень Євгена Якимовича Влад Придатченко.
Також на вчорашньому заході мені сподобалось бардівське виконання члена цього клубу зі Сміли Олександра Линника. Слухаючи пісенні рядки його віршів мені спало на думку його філософічне сприйняття й вираження думок, заключень. А під час чергової пісні-твору мене прямо прострелило! Відразу пригадалось Леннонівське "Imegine". І це - у день 75-ліття Джона...
Негатив - це, найперш, ведучий цього вечора. Якийсь Дмітрій Виркін. Я зрозумів, що саме він є керівником "Бригантини". 40-річний чоловік. Вийшов на сцену у гарному світлому піджаку, зі світлою сорочкою і пасуючою до цього краваткою. І в... пошарпаних кросівках... Не знаю, може у цьому була поетична метафора якась? Якось підозріло блищали його очі. І весь вечір вівся російською. Не почув я від нього жодного українського слова. І здалось мені, що це було принципово. І це при тім, що учасники всі були україномовними. Крім двох: одного запрошеного Дмітрієм поета з Росії і черкаського поета років 75-ти з прізвищем Бурштейн.
Словом, до кінця я не витримав.
Прийшовши додому заглянув в одну соцмережу на сторінку Дмітрія і ось що побачив: "... являюсь секретарем первичной партийной организации № 24 Приднепровского райкома г.Черкассы Компартии Украины. С 10 октября 2014 года я являюсь директором и режиссером литературно-творческой студии "БРИГАНТИНА" ..."
Не впевнений я, що варто плисти й далі цій бригантині з таким стерновим.
Єдине, що не дало мені зійти піною з рота у цей вечір - перегляд футбольного матчу між Україною та Македонією.)))
