У вогні перетоплюється
залізо у сталь,
у боротьбі перетворюється
народ у націю.
14 червня ц.р. виповнюється 120 років від дня народження видатного українського військового діяча, полковника армії УНР, команданта Української Військової Організації, Голови Проводу українських націоналістів Євгена Коновальця. Наприкінці травня (а саме 23-го числа) - 73-тя річниця від дня його загибелі від рук відомого сталінського вбивці Павла Судоплатова.
Думаю, не варто аж надто докладно вникати у нюанси біографії цієї постаті (кому цікаво – тепер є усі можливості її дослідити). Не будемо й піддавати аналізу його дії у тих чи інших історичних обставинах. Зупинимось лише на тому вкладі, який ця людина внесла у справу боротьби за українську незалежність, за становлення молодої держави й в розбудову її армії, яка щойно тільки народжувалась.
У вересні 1917 Коновалець, тікає із табору військовополонених і добирається до охопленого революцією Києва. Там спільно із побратимами сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української Народної Республіки і згодом розрісся до війського Корпусу, що налічував понад 20 тис вояків. Його командиру тодішній уряд присвоїв військове звання полковника. А Євгену в той час було лише 27 років.
Поразка національно-визвольних змагань 1917-21 та чотирьохстороння окупація України, спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 Коновалець. здійснює заходи по створенню принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 за безпосередньою участю Полковника було створено Українську Військову Організацію.
Під впливом УВО в 20 роки ХХ століття сформувалось нове покоління українців, що прагнули включитись до боротьби. І Полковник ініціює творення ОУН, застосування нових додаткових методів боротьби, не лише збройної, а й політичної та ідеологічної, знову в ім’я незалежної України. Під його керівництвом розгорталась революційна боротьба на українських землях під владою Польщі, Румунії, Чехословаччини. Діяла підпільна мережа на підрадянській Україні.
Отже, ми перечислили основні віхи діяльності полковника Є.Коновальця. І висновок зробимо однозначний: Тільки в рухові, тільки в акціях і революційній боротьбі можна сподіватися на постання Української держави. Підкилимними інтригами цього не досягнеш. Коновалець не сприймав таку демократію, як українського соціалістичного зразка 17 – 21 років, що була відповідальна за падіння тільки що проголошеної держави. А чи сприйняв би Провідник сучасну демократію?
чудово написано.Дякую.
ВідповістиВидалитинаписано відверто і дуже якісно
ВідповістиВидалитиМабутьпослав би її (суч.дермократію) під три чорти...
ВідповістиВидалити