Чи законно Росія знаходиться в ООН?

Цікаву річ опблікувало вчора "Ехо Росії". Є в ній, як на мене, величезна доля істини.

  У 1991 році Росія, проголосивши себе «державою-продовжувачем СРСР, зайняла його місце в Радбезі ООН. Але де-юре Росія, Україна і всі інші колишні радянські республіки є державами-правонаступниками СРСР.
Різниця між правонаступництвом і «продовжувательством» або, як кажуть, континуітетом в тому, що в першому випадку йдеться про перехід прав і обов'язків однієї держави іншій за міжнародні відносини. У другому - йдеться про державу, яка змінила, наприклад, назву, межі території, політичний устрій, але при цьому зберегла свою ідентичність.

      Ось, наприклад, Україна існує як держава з 1917 року. Змінювалася назва - була УНР,  УРСР, тепер Україна.  Змінювалася конституція, політичний устрій, кордони змінювалися. Але держава зберігала свою ідентичність.
А СРСР і Російська Федерація - це два різних суб'єкти міжнародного права. У 1991 році СРСР перестав існувати. Тому юридично і логічно Росія не може бути «продовжувачем» держави, яка перестала існувати, як геополітична реальність. Зайнявши місце СРСР в ООН, Росія грубо порушила Статут цієї організації.
Якщо ви візьмете Статут ООН, то там досі написано, що в Раді безпеки СРСР, там про Росію і слова немає. За Статутом ООН, РФ треба було б звертатися до Генасамблеї, ради Безпеки, щоб заново проходити процедуру набуття членства.
Наприклад, після розпаду Югославії Сербію змусили це зробити. Хоча Сербія і була частиною СФРЮ, ніхто не ототожнює її та СФРЮ. У випадку з Росією цього не сталося.
У 1991 році на Раді глав держав СНД було прийнято рішення підтримати Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи членство в раді безпеки та інших міжнародних організаціях. Єльцин потім просто вислав в ООН повідомлення, що ми, мовляв, займаємо місце СРСР і все.

    Ніхто не заперечував (чому - окреме питання), і це єдине, до чого зараз може апелювати Росія, якщо піднімуть питання про її незаконне членство. Але є юридичний нюанс, який фактично нівелює дію цієї угоди. Угода глав держав СНД - це не міжнародний договір, а політична угода.
Вона не повинна суперечити Статуту ООН (ст. 103 Статуту ООН) і ніяк не може бути правовою підставою до того, щоб Росія зайняла місце СРСР в раді безпеки. Деякі російські автори теж визнають, що це було політичне рішення, але посилаються на те, що в той час не було іншого виходу, треба було, щоб хтось виконував обов'язки СРСР.
Але це не юридичні аргументи. Був порушений Статут ООН - це головне. Тому зараз Україна може і повинна відкликати свою згоду щодо підтримки Росії як члена ООН замість СРСР і ситуація повинна повернутися до status quo ante.
Тобто питання про те, хто повинен зайняти місце СРСР повинне бути поставлене знову. Це, до речі, дає шанс на проведення реформи РБ ООН. Одним словом, якщо українська дипломатія проявить волю, рішучість і послідовність, і піде до кінця, то є ймовірність відновити міжнародний правопорядок і викинути агресора з ООН і тим самим, врятувати країни, які цей агресор постійно тероризує, користується неправомірно присвоєним місцем в ООН.

Російський журналіст Шевченко зробив сенсаційні заяви по Криму

Збережено мову оригіналу.

Этот текст был написан по просьбе редактора одной из независимых российских газет. Но в итоге, после бурных дискуссий на редколлегии, его отказались печатать. Почему — вы поймете сами. Но этот текст о том, о чем я не в праве молчать и о чем молчать дальше невозможно. По крайней мере мне, русскому украинцу, каковым я осознал себя в эти горькие дни. За все, что мы говорим, мы отвечаем перед Богом. Считайте, что это мое Великопостное послание.

Много раз, начиная с 91-го года, я задавался вопросом – почему в России, на официальном медийном, да пожалуй и политическом уровне господствует хамское, пренебрежительное отношение к Украине, украинскому народу и украинской культуре и истории?

Много раз я видел, как по государственным теле и радиоканалам (не говоря уж о частных) выступали политологи и депутаты Госдумы (прошлых и нынешнего созывов), которые транслировали на всю РФ и на всю Украину свои мысли о том, что:

- такого народа как украинцы не существует – это некий неудавшийся подвид русских (совершенным, идеальным вариантом которых, конечно же, являются москвичи и питерцы);

- украинский язык – некий малороссийский диалект русского языка, который дерзко бросил вызов идеальному, «литературному», все тому же московскому и питерскому Hochrussisch;

- Украина это какая-то случайная страна, которая якобы называется Малороссия или Киевская Русь или как-то там еще (только бы не Украина!), но по воле большевиков, при поддержке нацистов, сталинистов и американских империалистов нагло существует, бросая вызов прекрасному и сиятельному «русскому миру» (с центром, естественно в Москве);

- украинская история – это странный набор бандеровско-петлюровской пропаганды, целью которой является опорочивание великой имперской истории России и создание этакого варианта исторического русофобского анекдота.

Уверен, что и Валентина Матвиенко (Тютина) (уроженка г. Шепетовки Каменец-Подольской области), и Ирина Яровая (Черняховская) (уроженка г. Макеевки Донецкой области) (председатель верхней палаты и явный политический лидер нижней палаты Парламента РФ) не считают, что украинцев, их языка, их страны и их истории нет и не было.

Равно как и примерно десятки миллионов граждан России, имеющих украинские корни, украинские фамилии, хранящих память об украинском происхождении своих прабабушек и прадедушек.

Почему же в современной России ощущается неуклонное желание части политической, экономической и информационной элиты оскорбить украинское, унизить его, спародировать, представить страну Киево-Печерской и Почаевской Лавр в лице омерзительной «верки-сердючки», не способной вызвать никакой естественной реакции, кроме тошнотворно-блевотной?

Почему, санкционируя ввод войск на Украину, Совет федерации заявил о защите прав «русских и русскоязычных», не упомянув огромный украинский народ — как будто украинцев не существует, их права для России несущественны, а само произнесение слова «украинский» невыносимо?

Великие страны, претендующие на собственный исторические проект, защищая этнические и религиозные группы, декларируют защиту принципов – свободы, справедливости, закона и порядка.

Декларируя защиту исключительно этнических или языковых групп они сами обречены стать всего лишь такой же этнической и языковой группой.

О великих принципах Москвой не было произнесено внятно.

Как будто злобный дух парализовал рассудок российской политической мысли, нашептал ей эту формулу «русские и русскоязычные» и она совершила почти непоправимую историческую ошибку.

Но не скрывается ли здесь некий более глубокий смысл? Не есть ли это не оговорка, но проявление смертельной для русского дела, русской истории и русского народа тенденции?

Уверен, в «украинском синдроме» (так его назовем) проявляется «кащеева тайна» всей провальной и безнадежной национальной политики постсоветской России и главный секрет ее болезненности и несостоятельности.

Если страшно, не хочется, неприятно открыто признать историческое бытие многомиллионного украинского народа и необходимость его защиты Россией, найти с ним историческое взаимопонимание, то что тогда ждать от политики по отношению к народам меньшим по численности и по человеческому потенциалу?

Лгать о «никогда не существовавших на территории Российской империи межнациональных и межконфессиональных конфликтах»?

И делать вид, что польско-католический, еврейско-иудейский, тюрко-кавказско-мусульманский, русско-казачье-староверческий (и так далее) «вопросы», разрешавшиеся империей кровавыми войнами, погромами, сегрегацией, депортациями, конечно никогда не существовали.

Прививать русскому народу черты, которые не только никогда не были ему свойственны, но и казались всегда ему отвратительны – презрение и высокомерие по отношению к другим народам, страх перед ними, желание отгородиться от них стеной гетто?

Украинцы – самый близкий русским по духу, по культуре, по языку, по ментальности на земле народ.

Собственно, русские как этнос сформировались из смешения славян с угро-финнами в рамках единой огромной державы на востоке Европы.

Отрезав русских от славян Украины (наибольшее количество межнациональных браков в СССР было именно русско-украинских), выморив и уничтожив угро-финский по корням русский Север и Нечерноземье, во что враги превратят русский народ? И что планируют подразумевать в будущем под именем «русские»?

Кто или что собирается заменить реальных русских на этих нефте-газовых пространствах?

От имени русского православного народа и в его защиту говорят странные фрики, порой выглядящие карикатурами на людей.

Теперь еще в официальном политическом языке появился и мутный термин «русскоязычные», под который можно подогнать кого угодно – хоть какого-нибудь европейского филолога-русиста, из принципа и из любви к Чехову говорящего и думающего только на русском, хоть киргизского трудового мигранта, усиленно желающего вписаться в московскую жизнь, хоть брайтонского жителя, спикающего со своими френдами на русском ленгвиче после ланчевания в ресторане «Русский самовар».

Похабно развязный, антицерковный, голубоватый «спутникипогром», выступающий за распад страны, цитирующийся теперь на главных телеканалах страны и промутируйщийся как провластными сми, так и оппозиционным «Дождем» — один из свежеиспеченных источников вдохновения нового русского «просвещенного национализма».

Все это является одной из главных угроз историческому бытию русского народа.

Это переводит реальную трагическую социально-политическую проблематику его развития в виртуальный мир национальных конфликтов. Теперь еще и с «украинским национализмом».

Это отрезает русских от всегда подпитывавших их культурное, экономическое и политическое развитие человеческих контактов с народами Евразии.

Новый русский национализм создан для окончательной передачи судьбы русского народа в руки олигархической бюрократии и международных финансовых спекулянтов.

Тема «спасения русских от украинцев», противопоставление двух народов, выделение «русской судьбы» в отдельную историческую повестку от судьбы украинской – только страшный и большой шаг на пути реализации этого проекта.

Самое смешное, что украинский национализм киевского разлива со всем его бредом о русских и о России – зеркальная конструкция всего того, что я описал выше.

Русские в его кривом зеркале вечно пьяные азиаты, с мрачной решимостью стремящиеся к порабощению всех окрестных народов (особенно украинцев).

Не одни ли и те же заказчики этих виртуальных национализмов?

Стравить два самых больших в Восточной Европе и самых близких друг другу христианских народа (русский и украинский) между собой, проложить между ними непреодолимую борозду ненависти.

Разделить и управлять по отдельности.

Я провел последние несколько дней в Крыму. Оттуда вся эта официальная истерическая забота о защите русских на Украине выглядит не просто странно — она выглядит чудовищно.

Русские и украинцы в Крыму это один народ, который здесь называют «славяне», свободно говорящий то на русском, то на украинском.

Славяне — потому, что другой относительно большой народ здесь – крымские татары, которые пребывают в страшной тревоге.

Славян в Крыму примерно два миллиона, татар – триста тысяч.

Большая часть этого прекрасного и трудолюбивого народа, лишенного Сталиным не только Родины, но даже имени – простые крестьяне, не искушенные в тонкостях геополитики.

Они никогда за всю свою историю не видели от Москвы ничего хорошего и не слышали о таковом «хорошем» от своих предков. Москва в их представлении – это место, где всему народу дали приказ за 40 минут покинуть Родину и отправиться под дулами автоматов в азиатскую чужбину.

И теперь Москва пришла в Крым, по ее словам, «для защиты русских». От кого, думают татары, защищать русских в Крыму?

Украинских националистов бандеровского разлива в Крыму пара десятков человек, наверное, найдется.

Стало быть, думают крымские татары, Россия хочет защищать русских от нас, крымских татар. А, стало быть, крымских татар опять собираются депортировать.

И распространяются среди крымско-татарского народа слухи о том, что уже подогнали вагоны и скоро российские солдаты начнут туда загонять людей.

А из российских телеканалов льется потоком ложь о ваххабизме и терроризме крымско-татарского народа, о его желании «резать русских». А каждое российское слово в Крыму слышится и примечается.

Чтобы воспрепятствовать этому опасному идиотизму, в Симферополе, Феодосии, Судаке и других местах русские, украинские и татарские ребята, организовали Координационный центр народных дружин для того, чтобы предотвращать провокации и успокаивать людей.

Но в татарских селах старики думают так: «Если Москва лжет про нас, значит нас хотят опять объявить врагами и предателями и сослать в Сибирь, отобрать наши дома».

И никто не говорит им от имени Москвы, что это не так.

Да, ладно, кто они такие? На что они влияют? – отмахнутся в Москве. Мы тут русский мир собираем!

Я отвечу им – русский мир, противопоставляя русских коренным народам Евразии, не соберешь. А вот русское гетто по израильскому лекалу построишь.

Сегодня русский мир собирает тот, кто ищет взаимоотношений и договоренностей с соседними народами.

Сегодня русский мир собирает тот, кто делает все, чтобы не допустить вражды и войны между русскими и украинцами, замешанной на национальной основе.

Тот, чью душу радуют слова: «Душу, тіло ми положим за нашу свободу, i покажем, що ми, браття, козацького роду.”.

И тот, кто не забывает горькие слова Константина Леонтьева: «Мы прожили много, сотворили духом мало и стоим у какого-то страшного предела…” Украинские события и есть этот предел.

Кримський капкан для Росії

Що буде після референдуму про приєднання Криму до РФ





Александр Комаровский, http://www.ukr.net/
.Для початку, хотілося б порадіти за російських ура-патріотів. Сьогодні на їхній вулиці свято: Крим ось-ось буде голосувати за приєднання до Росії. Враховуючи, що ті, хто захопили напередодні владу в Криму, політики вже проголосували за всіляке приєднання, варіантів проголосувати «проти» у кримчан практично немає. Їх власне вже не запитують, а просять підтвердити прийняте без них рішення.
   Історична справедливість буде відновлена. Російська імперія відроджується , повертаючись до колишніх кордонів , а її нинішній і беззмінний керівник забезпечує собі славу збирача земель руських . Флот ніхто вже не зможе вигнати з території стратегічного півострова , російськомовне населення Криму буде врятовано від « бандерівців » ... Загалом , з якого боку не дивися , з усіх боків одні позитивні моменти. А ті , хто не в змозі чітко сформулювати майбутні геополітичні переваги , які дає приєднання півострова , можуть просто покричати «Крим ! » І помахати російським прапором.
  Загалом, кожна людина заслуговує свого шматочка щастя. Тому прихильникам імперії треба щосили радіти сьогодні, адже за це щастя було дуже дорого заплачено. Завтра за нього доведеться заплатити ще більше і радість від придбання може дещо потьмяніти.
  Для того , щоб отримати Крим сьогодні , керівництвом РФ була пророблена титанічна робота . Були вкладені величезні кошти в пропаганду росіян , українців і світової громадськості. Частини жителів РФ без перебільшення революційно перевернули свідомість , щоб вони сьогодні раділи нападу на дружню слов'янську православну державу . Як результат , громадська думка в Росії в цілому поки підтримує анексію . Є , щоправда , звернення 90 заслужених діячів культури , які вважають , що на Росію насувається справжня катастрофа. Це Макаревич , Гребенщиков , Ахеджакова , Рязанов - і т.д. Зате є лист на підтримку політики Путіна в Криму , яку підписали 390 інших діячів культури. Це Безруков , Боярський , все Бурановські бабусі , Баталов , Бабкіна і далі за списком .
   В Україні та  світі задача стояла ще складніша - потрібно було переконати українців у тому, що без захисту РФ їм не прожити аж ніяк. А світова громадськість повинна була прийняти факт анексії.
    Щоправда , хотілося б звернути увагу на те , що захоплення Криму , це вже сама по собі поразка Кремля - ​​ще кілька місяців тому в Росії сподівалися роздобути Україну цілком, йшла розмова про її вступ до Митного союзу , готувалися офіційні документи по споруді моста через Керченську протоку . Якби ця задумка вдалася , Крим не довелося б віддирати від України «з м'ясом» . Спокійно , без нервів Україну поступово інтегрували б у сім'ю колишніх радянських народів , а кримчан у довісок зв'язали б другою пуповиною безпосередньо з Росією. І це дійсно був би дипломатичний успіх РФ .
                                 Тактична перемога, стратегічна поразка    І тільки з тріском програна інформаційна війна за Київ, незважаючи на хороші результати на півдні і сході України, змусила Путіна ввести в Крим війська. Чому інформаційна війна програна? У цьому легко переконатися, достатньо з'їздити до Києва і подивитися на настрої народу.
   Але навіть якщо спостерігати здалеку - армію НАТО чи спецназ США заради перемоги революції в Київ не вводили. І навіть якщо припустити, що за майданом стоять підступи Держдепу, безпосередньо в революції брали участь переважно українські громадяни, які користувалися підтримкою значної кількості киян.
   Росія патологічно не вміє ставити на правильних політичних гравців в Україні . Підтримка режиму Януковича була величезною дурістю. Витративши 3 млрд. грошей платників податків на підтримку на плаву падаючої влади , Путін отримав абсолютно неавторитетного і компрометуючого « союзника» в особі Віктора Федоровича. Що з того , що « верховний головнокомандувач » готовий виправдати будь-яку агресію Росії проти його країни , аби йому « гарантували особисту безпеку ». З таким же успіхом , на Заході можуть знайти «справжнього» родича Романових , який зажадає повернути йому трон по праву престолонаслідування . Навіть у Кремлі не заперечують очевидний факт - Янукович не має політичного майбутнього , скільки його не води на прес -конференції.
    Як результат, незважаючи на те, що найбільша держава на планеті в результаті анексії Криму приростає ще одним клаптиком землі, стратегічно Росія втрачає набагато більше. Як не крути, Україна є найбільшою державою Європи, а кримська авантюра Росії перетворює вчорашнього партнера в найлютішого ворога і дуже сильно полегшує її цивілізаційний розворот на захід.      Крим перетворився для Росії у справжній капкан. Причому вибратися з цього капкана вже неможливо.
                                                     Україна після 16 березня
    За результатами референдуму в Криму можливі три сценарії розвитку подій.
    Варіант перший - включення півострова до складу РФ. У цьому випадку Росія отримує всі можливі і неможливі санкції з боку США та ЄС і перетворюється на країну - ізгоя. Відкрито воювати з ядерною державою ніхто , швидше за все , не стане. Але всі принади економічної ізоляції Росія відчує в повній мірі. Тут варто відзначити один важливий момент - раніше Кремль мав можливість грати на протиріччях між країнами ЄС. На противагу налаштованих більшою мірою антиросійськи поляків чи литовців , можна було залучити союзників з Німеччини чи Франції , які успішно торгували з РФ при будь-якій політичній погоді . І вже тим більше можна було грати на протиріччях між США та ЄС.
    Позиція по Україні вже згуртувала всі країни західного світу проти Росії. Європарламентарі змагаються у вигадуванні « кар єгипетських » для Росії. А холодна війна стає вельми і вельми вірогідним сценарієм . При цьому протистояти РФ буде практично весь світ. Свого часу СРСР вже програв гонку озброєнь проти США . Росія , це лише бліда подоба радянського союзу. Змагатися проти об'єднаної Європи , США та Японії разом узятих у неї просто не вистачить ресурсів . І ще велике питання , на чию сторону стане Китай - китайцям і самим цікаво буде приростити свою територію за рахунок безлюдного далекого сходу Росії. Тим більше , якщо перегляд післявоєнних кордонів по « волевиявленню народу» почали самі росіяни . По суті , американці вже повною мірою відігралися за дипломатичну перемогу Москви у сирійському питанні. Причому , зроблено це було руками самого Путіна. Плюс до цього , під серйозний удар потрапила з такими зусиллями побудована газова імперія РФ . Заморожується розвиток і будівництво Північного і Південного потоків . А США планує і зовсім вибити Росію з європейського ринку нафти і газу. Якби Путін не придумав захопити Крим , Держдепу потрібно було б йому цю ідею " підказати " .
    Враховуючи майбутні економічні труднощі , Росії до всього іншого доведеться міцно вкластися в освоєння і утримання Криму. Жителі півострова , яким плювати на міфічних «бандерівців» , в першу чергу чекають російських зарплат і пенсій , про які так заманливо розповідав по телебаченню Володимир Путін. Очікування від повернення до матінки - Росії дуже високі . До того ж російський депутатський десант в особі пана Жириновського вже наобіцяв кримчанам золоті гори.  Це нагадує ситуацію з президентством Віктора Януковича. Поки жителі сходу особисто не відчули «покращення» на власній шкурі , вони ідеалізували уряд професіоналів і його главу . Зате зараз мало хто поставив би на перемогу Віктора Федоровича на прийдешніх виборах.
   Аналогічний ризик чекає на Росію в Криму. Україна ні за що не визнає анексію автономії і добиватиметься її повернення. А кримчани , наговорившись вдосталь російською мовою ( якою  їм і  дотепер ніхто не забороняв спілкуватися ) , почнуть вважати економічні придбання від свого нового статусу. Якщо порівняння буде не на користь Росії , Крим може бути знову для неї втрачений і на цей раз вже назавжди. Щоправда , Кремль може спробувати «зекономити» , повністю дестабілізуючи ситуацію в Україні . Тоді можна буде говорити , що завдяки РФ в автономії існує хоч якийсь закон і порядок , в той час як на материку панує хаос. І бійка поміж  проросійськими і проукраїнськими мітингувальниками з пораненими і загиблими в Донецьку , стрільба з убитими в центі Харкова - говорить про те , що Москва вибрала більш дешевий варіант .
   До речі кажучи , всі ці роки Крим був « якорем» , який тримав Україну в орбіті Росії . На всіх президентських і парламентських виборах в нашій країні йшло протистояння ідеології західної України і проросійськи налаштованого південного сходу. Практично кожного разу « фіналісти » виборів приходили ніздря в ніздрю. А кримські виборці завжди стабільно віддавали левову частку голосів проросійським кандидатам. Навіть якби не було агресії Росії , яка погіршила ставлення до Кремля в тому числі і на сході країни , все одно догляд Криму кардинальним чином змінює співвідношення сил в Україні . Без Криму , у кандидата в президенти від сходу практично немає шансів на перемогу. Те ж стосується і парламенту , в якому той же Вадим Колесніченко є мажоритарником від міста Севастополя .
   Нарешті , наявність у Криму майже 400 тисяч кримських татар включає в тугий вузол набутих проблем ще й релігійну складову. Корінні жителі Криму категорично проти від'єднання від України . Умовити їх практично неможливо. Попередники Путіна з держбезпеки депортували кримських татар з їх рідної землі в часи СРСР. Держава Україна надала кримським татарам можливість повернутися на батьківщину. Ви все ще вважаєте , що кримські татари захочуть повернутися в лоно матінки- Росії? Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв вже звернувся за допомогою до братніх народів Туреччини , Азербайджану та Казахстану. А значить , бродіння навколо кримського питання загрожує розхитати і ще одне дипломатичне досягнення Путіна - Митний союз . Навіть білоруського « бацьку » Лукашенка стурбувала обстановка , яка складається в Україні .
    Втратити мале , щоб придбати велике . Або хапатися за мале , відрізаючи собі шанси на успіх у великій грі. На мій погляд , геополітичні розклади по Криму явно свідчать не на користь Росії , хоча тактично Путін поки виграє . Виграє , поки не почалася братовбивча війна , поки не застосовують санкції повною мірою , поки засіки батьківщини не спустошить падаючою економікою , новим дотаційним суб'єктом і зростаючими військовими витратами і поки не стабілізувалася політична обстановка в Україні . Так що , радіти треба швидше , час працює проти прихильників анексії Криму .
    Варіант другий . Формально незалежний Крим . Цей варіант розвитку подій теж важко назвати виграшним для Кремля. Навіть якщо кримчани відокремляться від України , але так і не приб'ються до РФ - все одно європейці не визнають нового статусу автономії. Правда , як повідомляє Gordonua.com з посиланням на джерело в Кремлі , Євросоюз в особі канцлера ФРН Ангели Меркель і президента США Барака Обами домовилися з Путіним про те , що Захід закриє очі на Крим і базування там Чорноморського флоту , а натомість Україну « відпустять » до Євросоюзу.   Нібито про ці домовленості , за словами джерела , відомо і новому керівництву України , саме тому воно свідомо не робить жодного кроку , щоб відстояти Крим .
   Дійсно , в.о. президента Олександр Турчинов заявив днями про те , що Україна не буде намагатися силою зупинити російську окупацію Криму , щоб не підставляти під удар свої східні кордони . Ось тільки , в чому тут стратегічна вигода Росії? Іміджеві втрати РФ вже понесла колосальні . Фінансові збитки вже перевищили астрономічні суми, витрачені на Олімпіаду в Сочі. Захід справді отримує вірного союзника , готового до радикальної модернізації . Зате Росія до і так наявної в її розпорядженні стоянці флоту, отримує під боком мобілізованого заклятого ворога. У чому тут стратегічна вигода ? ! Тим більше що Росії все одно доведеться підтримувати чергове невизнане світовим співтовариством державне утворення , як це відбувається в « незалежних» Абхазії і Південної Осетії, Придністров'ї.  До того ж , зробити Крим по- справжньому самодостатнім можна лише приєднавши до нього ще ряд південних областей України . А зробити це ще більш проблематично , ніж відрубати саму автономію.
    Варіант третій. Відновити існуючий статус- кво. Цей варіант можна назвати самим малоймовірним. Російський ведмідь потрапив до кримського капкану вже всіма чотирма лапами. Після всього сказаного і зробленого , здати назад вже не вийде. Кримським сепаратистам шляху назад вже немає - або вони ведуть півострів в РФ , або українська влада веде їх до прокурора . Всі горщики , які можна було розбити - розбиті. Тепер Україна точно піде до Європи , принаймні всі її частини , які проросійські сили не зможуть відібрати силою. Ставлення міжнародної спільноти до РФ безнадійно зіпсовано. Тепер на відновлення репутації у Росії підуть роки . Також дуже важко уявити собі емоції проросійськи налаштованих кримчан і росіян , які вже відзначили приєднання Криму ....
   З якого боку не дивися - видатне земельне придбання Путіна при найближчому розгляді виглядає вже не таким привабливим . Російська федерація і без того є найбільшою державою на планеті , її проблеми скоріше в тому , як облаштувати ці безкраї території . А ось бажання переглянути післявоєнні кордони Європи може вилитися у величезну трагедію для братських народів не тільки України і Росії , а  й усього світу. Не хотілося б , щоб теплий, сонячний , привітний туристичний Крим перетворили на порохову бочку. В останні століття за нього тож пролито величезну кількість крові. Дуже важливо не запустити криваву карусель по новому колу .