Відомий черкаський письменник презентував свою гумористичну автобіографію

 У музеї “Кобзаря” черкаський письменник Іван Дубінін презентував одразу дві свої книжки – “Осінній листоноша” та “Іди, сину, іди”, які розпочали другий десяток видань у доробку автора. Лікар і поет-гуморист, автор захоплюючих детективних романів та блискучих поетичних пародій, цього разу запропонував читачам новий жанр – гумористичну автобіографію, пише "Дзвін".

“Можливо, вона дещо уривчаста, не вибудувана у строгому хронологічному порядку, однак чесна і щира”, – скромно сказав про своє творіння сам автор.

Однак лише кілька прочитаних уривків засвідчили, що на одну світлу книгу із легким гумором і глибинним теплом українська література стала багатшою.

Та й сама презентація вийшла надзвичайно сонячною і якоюсь домашньою, з невимушеним сміхом і дружніми жартами.

“Надзвичайно цінно, що у часи війни на Сході України, часи переломні для країни політично і економічно, для нас стає хороша книга приводом для свята”, – зауважили черкаські письменники, які прийшли привітати колегу із його подвійним “днем народження”.

Фото Наталії Лапіної

Бевзенко: Якою ціною військовим даються усмішки?..

 
        Післямова:
Зараз, коли зимовий сезон завершився, і настає літній, у військах виникає дуже велика потреба у волонтерській допомозі. Ми намагаємося підтримати українських вояків маскувальними сітками для техніки, укриттів. Є велика потреба в такій допомозі з боку черкащан. Та й узагалі будь-яку підтримку вітатимемо.

Сьогодні треба допомогти нашій армії у виконанні завдань, які перед нею стоять. Без підтримки з боку тилу зробити це – вкрай важко. Так, армія сильно змінилася, так, держава дуже багато робить для її забезпечення. Але без волонтерів усе одно було б сутужно.

Кожен повинен розуміти масштаб завдань, які стоять перед Україною і перед кожним українцем.

В армію приходить чимало людей, які ніколи не були професійними військовими. Це – звичайні люди, які донедавна ходили вулицями наших міст. Зокрема, Черкас. Працювали з нами на одних підприємствах. Сьогодні ці люди вживаються в роль військових, і війна лягла саме на їхні плечі.

Військові часто із усмішкою розповідають нам, що в них усе дуже добре. Але знайте: їм іноді нема навіть куди прилягти, щоб кілька годин подрімати... Не секрет, що сьогодні на нашому східному фронті – загострення, там усе дуже жорстоко. Хоча хлопці розповідають, що вони – тримаються, захистять нас, не дадуть ворогові пройти далі... ми повинні розуміти, якою ціною їм даються ці усмішки. Розуміти, що наші вояки – на межі людських можливостей.

Ми почали забувати, що протистоїмо державі, яка має другу в світі за потужністю армію. Що військовий бюджет Росії – приблизно дорівнює всьому бюджетові України. Почали забувати, що політика Росії – агресивна і непередбачувана. Хто міг свого часу подумати, що вона забере Крим? Що затіє війну на Донбасі? Сьогодні ми не застраховані ні від чого. Ми повинні бути розумними, виваженими і передбачливими. Наші голови повинні бути холодними і врівноваженими. Наша армія повинна бути потужною і здатною до тривалого протистояння.

Треба допомогти нашій армії. Мало казати «Слава Україні!». Кожен має зробити хоч маленький крок у допомозі.

Війна – це війна всієї країни. Той мир, який ми бачимо тут, у Черкасах, це, насправді, великий подарунок! Великий подарунок – те, що ми тут не відчуваємо, що десь іде війна. У нас немає диверсій... Чому? Тому, що хтось про це піклується!

Уявіть собі, що у ваш дім вдерлися люди зі зброєю і роблять абсолютно все, що їм заманеться! Уявіть, що у Черкаси заїхали танки... Та що там танки, один танк і п’ятдесят людей зі зброєю. Повірте, цього буде цілком достатньо, щоб місто було захоплено. Ви знаєте, що таке танк? Навіть якщо він не стріляє. Це – страшна бойова машина, яка рухається, не помічаючи нічого перед собою – прямо через автомобілі, вантажівки, бетонні блоки. Ніяка поліція не допоможе – танк просто проїдеться по поліцейських «Пріусах». Кілька вистрілів по якійсь із громадських споруд – і півміста просто розбіжиться.

Цього всього в нас немає. Не просто так. Завдяки комусь!

Ми скаржимося на погане життя. На погіршення рівня життя... Щоб відчути, що таке «погіршення рівня життя», треба приїхати і подивитися, як живуть міста, де йде або пройшла війна. Поставити себе на місце вимушених переселенців.

Уявіть собі, що ви залишилися зовсім без усього. Без усього! Без роботи, без соціальної допомоги, без житла... Елементарно, без зміни білизни!

Рятуючи життя, люди втратили абсолютно все. У них були друзі, улюблені місця в улюбленому місті. Місця, де вони любили відпочивати. Просто милуватися природою своєї малої батьківщини... Уявіть: ми можемо вийти на Дніпро і зустріти світанок, як це роблять випускники наших шкіл... А ті люди зробити цього просто не можуть! У них забрано їхню річку і їхній світанок! Словами цей жах не передати.

Земляки, сколихніться! Допоможіть нашій армії, допоможіть переселенцям!!!



Костянтин Бевзенко, черкаський волонтер

Апачі в брудних шароварах

                                                                                 Сашко Лірник
Спочатку цитата із характерної фрази характерної розмови: "Абсолютно бесполезно Одессе или в будущем Донецку прививать историческую украинскую культуру с хатками и шароварами. В таких городах сейчас должна расцвести новая, современная урбанистическая украинская культура."(с)

Як ви задрали тими своїми "шароварами"!

Ви, російськокультурна чєсть і совєсть нації, ви ХОЧ РАЗ, ХОЧ ДЕСЬ В ЖИТТІ бачили ті "шаровари", про які триндите несамовито весь час?!

Самі собі придумали шаблон і самі з нього шаленієте.

Воістину сон розуму породжує чудовиськ !

Ви ,як закомплексовані , реагуєте на будь-який прояв української культури своїм сраним совковим нафталіном: " Ааааа ! Шаровари!".

Блін, де ви їх побачили? Покажіть мені- я теж хочу їх побачити!

Вичістіть те сміття у себе в голові, бо неможливо спілкуватися.

Ви ніхріна не знаєте і не хочете знати про українську сучасну культуру, про театр, сучасну музику, сучасну українську поезію, український рок і джаз.

Раз ви байбачка не бачите , значить його не існує ?

Скільки ви вже будете триндіти про "хуторянську українську культуру", якої взагалі не знаєте і ,головне, не хочете знати?

Це ви,які ніколи не були на українських рок-фестивалях, чи українських андеграундних тусовках, починаєте розказувати, що "нєт украінской музикі, чтоби єйо крутіть в ефірах"! Зате "зоновсько-лагерне" московське лайно в лабутенах вважаєте мистецькою вершиною світу , і думаєте ,що тупа російська рєчьовка -частушка - це і є реп, а гугняве виття під три акорди - це і є рок .

Та один "Суботів" у виконанні Андрія Середи і Кому Вниз, або "Очі відьми" Дмитра Доброго Вечора і "Вія" переважує все ваше трендове московське лайно за всі роки його існування.

Приберіть мільярдні фінансові підпорки російського агітпропу від вашого "продукту" - і колос на глиняних ногах завалиться.

Нема там що слухати і чим пишатися. Хоч сто разів Юрочку Лозу крутіть, а все-одно не Лед Зепелін .

Тому і кричите про шаровари і хуторянство , що мрієте загнати українців в духовну і культурну резервацію на своїй землі і не випускати звідти.

Як індіанців апачів в Америці.

Адже дикунам в шкурах і з пір'ям в голові саме там і місце. Хіба ні?

Класичний спосіб "дегуманізації", або "розлюднення" опонента .

Гоп! - і ваш опонент уже ніби і не людина , не музикант, чи письменник, не артист і не творець , а якийсь абстрактний "дикун - хуторянин" в засцяних шароварах.

Гоп! - і ви уже на тлі "ошаровареного" вами опонента, ніби і не убогий споживач примітивного продукту русского міра , а цілком собі передовий європейський "культургер".

Тому і ліпите ті "засцяні шаровари" куди не ліпиться.

Тут головне не щоб "приліпилося".

Головне - аби "осадочок залишився".

Щоб українцям соромно було за те що вони маму мають не в "центрі Всесвіту в Москвабаді", а в Житомирі чи Бахмуті.

Щоб соромно стало за свою власну культуру, за свою пісню і поезію.

Бо воно все "не таке", "не сучасне", "минулий вік"... От московська попса із голими задницями - саме то ! І в Європі її всі слухають! Не вірите? Чесно-чесно!

Тоді легше буде будувати в Україні своєрідну "Россію - лайт". Із русскім міром ,але із смачним українським борщиком і без "злого путіна над душею".

Щоб зверхньо по щоці нас поплескувати і сміятися над кумедними мавпочками хахлятами в московських секонд -хендовських обносках.

Тільки помилочка одна. Україна - це Європа. Із своєю власною самобутньою європейською культурою.

І відкрита до всього світу .

І вашого русскомірного посередництва не потребує.

Якось самі розберемось хто кому хуторянин, а хто п'янь лапотна попідтинню.

Спробуйте зверхньо повчати про "хуторянство, шаровари" і т.д. , японців - саму прогресивну націю світу із їхніми старовинними кімоно, карате і каліграфією. Або шотландців із їхніми волинками і кілтами , чи іспанців із коридою. Або фінів із їхніми хуторами, деревообробкою і молочною юшкою з червоної риби.

Пора зрозуміти, що не буває успішної сучасної культури ,без опори на могутню власну автентичну.

Та зрештою нам глибоко начхати на ваші потуги принизити українців.

Шаровари? Ха ! Суперовські і моднячі штани!

Хутір? Ух ти,яке зручне котеджне містечко !

Хатка? Найкомфортніше і екологічне житло ,мрія всіх європейців !

Вишиванка? Найкрасивіший,стильний і сучасний одяг!

Вам так не буде !

У балалайки три струни, а у бандури шістдесят чотири.

А тепер розкажіть нам щось про музику, мистецтво і культуру.

Ічкерія, бойова посестра України...

Знову маю подарунок від сина.

Він продовжує створювати візуальну історію боротьби народів проти російської агресії.

Велетенський обсяг роботи і матеріалів, як для п'ятнадцятирічного підлітка, але закономірний для молодого патріота України.

На цей раз - боротьба маленької Чечні - Ічкерії проти російської агресії під час двох сучасних "чеченських" агресивних воєн.

В результаті - московскі агресори, хоч і окупували територію Чечні, але війну в підсумку програли.

І зараз Московщина, фактично, платить данину гордому кавказькому народу, який почуває себе господарем в Москві і на Російській федерації.

А "русскіє вітязі" бояться самого слова "чеченець", пісяються в штани, побачивши чеченця на вулиці чи в потязі, шанобливо тікають і ховаються.

Заходьте на ютуб, дивіться, лайкайте і поширюйте.

Для вас зроблено.

Не такий страшний чорт, як його малюють.

На прикладі Ічкерії ми бачимо, що московське військо можна і треба бити і головне не боятися!

А ми і не боїмося.

Обіцяли агресори за три дні дійти танками до Львова?

Вони б і хотіли, та хто їм дасть.)))

Воно б може і дійшли, та по дорозі трапились кіборги з Донецького аеропорту...

Тепер наша українська задача зробити так як чеченці.

Щоб "русскіє вітязі", побачивши українського воїна, пісялися в штани, шанобливо тікали і ховалися.

Зрештою спеціальний тренінг вони вже пройшли - в Ічкерії, ДАПі, Мар'їнці, Широкіному і Авдіївці.

Президенте, не бзди і не бійся !

Твій народ і армія не боїться.

Бери з них приклад!

Разом переможемо!

Післямова.

В анімації використано старовинну чеченську пісню.
                                                                                         

Сашко Лірник

Про АТО і срібний грошик

Моя улюблена казка про дівчинку Варочку і її єдиний срібний грошик. Все що у неї було.

Її надія на майбутнє, її придане, її пам'ять про батьків.

І, коли треба було врятувати козака, то дівчинка віддала свій грошик.

І врятувала.

А весь натовп людей, яких козак благав про допомогу, відводив очі.

Це ж аби в борг, та під проценти - то можна, а так, віддати все? Ми шо, дурні?

Зараз читаю деяких "крутих і успішних", і згадую Варочку із казочки.

Всі волонтерять, дарують бійцям джипи і приціли.

Радію і тішуся з цього.

Але потім починається дивне - так, ніби волонтерство дає право зневажати українців і зневажливо чвиркати через губу на інших, не таких розпіарених.

Поїздки в АТО не можуть бути індульгенцією на русскомірний дебілізм. 
Типу, раз я поїхав і відщібнув від щедрот своїх, то тепер я маю золотий німб навколо голови, пєчєнькі і право срати на всіх.

Можу красти, можу не платити податки , можу грабувати і рейдерити, можу впроваджувати русскій мірь - свій "податок на АТО" я вже сплатив.
То тяжкий гріх піаритись на АТО. Зробив і заткнись, а не розказуй який ти афуєнний волонтер.

То твій обов'язок як громадянина і патріота.

Всі ми їздимо і всі допомагаємо.

Тільки не піаримось на цьому.

Крім того є різниця - віддати на АТО 20 тисяч із своїх 2 мільйонів, і віддати 2 тисячі із своїх 2 тисяч наявних.

Островський переміг в битві за крісло очільника культури області

За результатами сьогоднішнього конкурсу на заміщення вакантної посади керівником управління культури та зв’язків із громадськістю Черкаської ОДА став підприємець і АТОвець Олег Островський. Він обійшов 4 претендентів.

Нагадаємо, за підсумками іспитів, з 9 претендентів залишилося 5 і сьогодні з них визначили переможця

Як відомо, у межах реорганізації структурних підрозділів ОДА управління культури та департамент інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю об’єднали в одне управління.

Тепер кандидатура Островського буде розглядатися у профільному міністерстві, а потім її затвердить губернатор.

У Черкасах АТОвці ходитимуть на футбол безкоштовно

Безкоштовним для учасників антитерористичної операції буде вхід на домашні матчі команди майстрів «Черкаський Дніпро», повідомляє прес-служба клубу. Про це розповів перший віце-президент футбольного клубу «Черкаський Дніпро» Сергій Лашкул. Аби потрапити на матч безкоштовно, при вході на арену стадіону потрібно буде лише пред’явити посвідчення учасника АТО.