У 1931 році українців було більше, ніж росіян. За шість років зникло 55 мільйонів

                         У радянських виданнях передрепресійного періоду вказувалося, що у СРСР українців було більше, ніж росіян. За шість років кількість українців скоротилася на 55 мільйонів.

"У 1931 році в СРСР проживав 81 мільйон українців і тільки 77 мільйонів росіян", - заявив на презентації карти "Репресії проти українців в СРСР" президент фонду "Україна-Русь" Ростислав НОВОЖЕНЕЦЬ.

За його словами, така цифра вказана у книзі "На велікой стройкє", виданій 1931 року в Ленінграді.




"Вперше про цю книжку сказав київський співак Анатолій Мокренко, - розповів Новоженець. - Він говорить, що такі ж дані подані у першій радянській енциклопедії 1926 року. Ні цієї енциклопедії, ні книги немає в жодній бібліотеці в Україні. Вдалося відшукати "На великой стройке" у Москві. Нам надіслали копії, на яких добре видно цифри 81 мільйон.

"Вже наступний перепис населення 1937 року вказує, що українців в СРСР є 26 мільйонів, - додає журналіст Богдан Вовк. - Куди поділися всі інші? Знаючи такі цифри, ще жахливішими постають репресії 1930-х років".

На карті "Репресії проти українців в СРСР" вказані тюрми і концтабори на території колишнього Радянського Союзу. Наведені фото та місця страт найвідоміших українців.

У статистичній частині вказана офіційна інформація про 31 млн українців у СРСР у 1926 році.



   

Квест козацький "Пропала грамота"

                            

В ігровій формі буде донесено цікаві факти про козацтво, а також під час квесту буде можливість перевірити наскільки жителі козацького краю знають про козаків.
А ще буде проведено конкурс козацького малюнка та різні цікаві вікторини. Проводить Сергій Ганницький 
Вартість: дорослі - 40 грн., діти - 20 грн..

Слава Україні!

                          
Я українець. Я люблю свою державу. Я не відчуваю провини за самозахист власного народу від репресій та окупації сусідніх імперій. За дії УПА, Карпатьскої Січі й інших українських націоналістичних організацій, які боролись за свободу України у визвольних змаганнях.

Починаючи з часів козацтва та Богдана Хмельницького до пізніших об'єднань 20 століття і воїнів АТО сучасної незалежної України завжди були люди, що віддавали свої життя задля нашої Батьківщини. Сотні шрамів на ній, а особливо найбільш недавні "полонізація" Пілсудського, Голодомори, червоний терор після падіння УЦР й сталінські репресії з подальшим знищенням іншодумців, що осмілились заявити, що Україна може бути незалежною... Ціле "розстріляне Відродження". Всі ці шрами на народі моєї країни спонукали їх боротись.

Саме тому я не відчуваю провини за те, що діти моєї країни давали відсіч ворогу. Іноді реакція була надто кривавою і зачіпала не тих, хто був палієм убивства моїх предків, одначе ці сторінки не можуть очорнити ідею, очорнити сенс боротьби воїнів моєї держави, бо їх власний народ карали безжально.

Годі... Годі бути винним у тому, що осмілився захищатись. Адже якщо ти визнаєш, що не маєш права на самозахист, то тортури продовжаться. Не забувай поступу своїх предків і борони їх пам'ять так само як і свою домівку-Україну.
Слава Україні!
Слава Рідним Богам!

Битва під Крутами: як українці відзначатимуть її 100-річчя

Цього року українці відзначають 100-річчя бою під Крутами. У 1918 році на залізничній станції, що на Чернігівщині, українські студенти зупинили на кілька днів наступ більшовицької армії на Київ.

В Українському інституті нацпам’яті розповіли, як 27-29 січня в Україні будуть вшановувати пам’ять 300 загиблих студентів.

27 січня у Києві відбудеться творча зустріч із знімальною групою та перегляд кінофільму “Кіборги”. Дійство відбуватиметься у кінотеатрі “Україна”, однак потрапити туди можна лише за запрошеннями.

Усі офіційні заходи безпосередньо у Крутах проведуть у неділю, 28 січня. Туди поїдуть “Потягом єднання” курсанти Київського військового ліцею імені Івана Богуна та інші учасники заходів. Потяг відправиться зі станції “Київ-Пасажирський” о 8:20. В “Укрзалізниці” оголосили, що забезпечать роботу спецрейсу.

О 12:00 у Крутах почнеться церемонія вшанування пам’яті Героїв Крут. Туди обіцяє приїхати Президент України Петро Порошенко. Також анонсують церемонію вручення Державних прапорів з пам’ятними стрічками.  Після завершення церемонії учасників чекає обід у польових умовах. А о 15:00 “Потяг єднання” поїде назад до Києва.

29 січня у Крутах о 12:00 почнеться поминальна літія в пам’ять про загиблих, а після цього – урочисте проходження військовослужбовців та ліцеїстів, мітинг та патріотичний концерт. Приїхати туди можуть всі охочі.

У Києві ж цього дня на заводі Арсенал відтворять бій військ Української Народної Республіки проти більшовиків – події, які відбувались там наприкінці січня 1918 року (збір о 18:30 на станції метро Арсенальна, вхід вільний).

О 19:00 у столичному театрі Франка відбудеться прем’єра вистави “Балада про Крути” (вхід за запрошеннями).

У столиці з нагоди 100-річчя бою під Крутами Інститут національної пам’яті розмістив спеціальну соціальну рекламу. На білбордах містяться написи “Перші кіборги” та “Крути”.

"Згадаємо"

    
На світлинах – Іван Ремболович, Геннадій Бєлофастов і Анатолій Шульга.

28 січня 1897 р. народився Іван РЕМБОЛОВИЧ, отаман півсотні Вільного козацтва, начальник зв’язку 1-ї Запорозької дивізії та штабу Дієвої армії УНР, командир ударної частини УПА Юрка Тютюнника, командир саперного куреня дивізії “Галичина”, підполковник Армії УНР. Учасник боїв проти червоних у 1917 – 1921 роках. Під час Другого зимового походу УПА вславився в боях за Коростень. 12 листопада в с. Чайківка тяжко поранений у праве стегно. Попри поранення, в бою під с. Малі Миньки 17 листопада 1921 р. організував групу до ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон, з якого втік. Учасник битви під Бродами в липні 1944 р., під час якої був тяжко поранений, внаслідок чого втратив ногу. У 1944 – 1949 рр. – у підпіллі ОУН. Іменем Івана Ремболовича названо вулицю в м. Івано-Франківську.
28 січня 2015 р. під час артилерійської дуелі в районі с. Гранітного Волноваського району Донеччини загинув Геннадій БЄЛОФАСТОВ-“ВАЛЬТЕР”, доброволець полку “Азов”. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно).
28 січня 2015 р. під час артилерійської дуелі в районі с. Гранітного Волноваського району Донеччини загинув Анатолій ШУЛЬГА-“БІЗОН”, доброволець полку “Азов”, один із засновників артилерії полку “Азов”, ветеран-“афганець”, член УНСО і “Правого сектору”, учасник Національної революції 2013 – 2014 рр. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно).
Вічна слава!

“Незборима нація”

      
На світлинах – Павло Чубинський, Омелько Левенець, Лавро Кемпе та Юрій Зозуля.

27 січня 1839 р. прийшов у світ Павло ЧУБИНСЬКИЙ, автор слів українського гімну “Ще не вмерла Україна”. 
27 січня 1898 р. на х. Бородаївському Верхньодніпровського пов. Катеринославської губ. (тепер с. Бородаївка Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл.) народився Омелько ЛЕВЕНЕЦЬ, підхорунжий 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, студент Української господарської академії в Подєбрадах.
27 січня 1981 р. помер Лавро КЕМПЕ, козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців Армії УНР, режисер, актор. “Один з організаторів повстанських частин у Таращанщині, учасник Першого зимового походу у рядах кінного полку Чорних Запоріжців”. Працював у театрах Руденка, М. Коморовського, Н. Бойка, О. Міткевичевої, Карабіневича, Театрі союзу акторів Йосипа Стадника “Заграва”, театрі ім. Тобілевича, Львівському театрі ім. Лесі Українки та Станіславському театрі ім. Івана Франка.
27 січня 2017 р. у с. Довжку Ямпільського р-ну Вінницької обл. помер Юрій ЗОЗУЛЯ, краєзнавець, дослідник Визвольної боротьби українського народу, засновник музею “Марківська сотня” у с. Довжку, член Історичного клубу “Холодний Яр”.
Вічна слава!

“Незборима нація”

Сейм Польщі ухвалив закон про криміналізацію "бандерівської ідеології"

                                             
Сейм Польщі ухвалив запропонований рухом Kukiz'15 законопроект про заборону пропаганди так званої "бандерівської ідеології".

Про це повідомляє видання Do Rzeczy.

У п’ятницю в Сеймі відбулося третє читання пакету проектів, якими передбачені зміни в закон про Інститут національної пам’яті. Серед них був і законопроект про заборону "бандерівської ідеології" в Польщі.

За проголосували більшість депутатів - 279 з 414. За проект проголосували всі депутати PiS, Kukiz’15 i PSL. Підтримали документ і декілька депутатів опозиції.

Прийнятий закон стосується визначення злочинів українських націоналістів та українських організацій, що співпрацювали з Третім рейхом, а також можливості запуску, відповідно до ст. 55 закону про Інститут національної пам’яті, кримінальних проваджень проти осіб, які заперечують ці злочини.

За заперечення "злочинів бандерівців" передбачений штраф або позбавлення волі на строк до 3 років.

Фракція Kukiz'15 представила свій проект більше року тому, однак певний час він був заморожений. Депутати мали взятися за нього в листопаді, але в останній момент цей пункт був вилучений з порядку денного. Згідно з неофіційною інформацією, тоді йшлося про те, щоб не вносити ще більшу напруженість у відносини Києва та Варшави напередодні візиту президента Польщі Анджея Дуди в Україну.

Висоцький і Україна

                    

25 січня виповнюється рівно 80 років від народження Володимира Висоцького. Попри те, що видатний поет, співак і актор народився і помер у Москві, він та його родина нерозривно пов’язані з Україною.

Прадід Володимира по батькові лінії, Шліом Гершевич Висоцький (близько 1860–1916), походив з містечка Селець (нині Березівський район Берестейської області Білорусі), працював склодувом. Наприкінці життя переїхав до України і помер у Катеринославі (зараз місто Дніпро).

Син Шліома – Вольф Висоцький (1889 – 1962) – переїхав 1911 року до Києва, де здобув аж три вищих освіти. Він закінчив економічний відділ Київського комерційного інституту (будівля якого нині є головним корпусом Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова), юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (зараз Київський національний університет імені Тараса Шевченка) і технічний (промисловий) факультет Київського інституту народного господарства (попередник сучасного Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана). У Києві Вольф Шліомович змінив своє ім’я та по батькові на Володимир Семенович, а отже, видатний онук був його повним тезкою. У Києві оселився і старший брат Володимира-Вольфа, Лейба (1886–1974), який змінив ім’я на Леон. Він був інженером-хіміком і винахідником, засновником заводу “Хімефір” на Куренівці.

1915 року Володимир-Вольф Висоцький одружився з Деборою Бронштейн (1891-1970), уродженкою Житомира, донькою викладача казенного єврейського училища. Молода родина мешкала у Києві по вулиці Бульварно-Кудрявській, 42, а потім – на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка), 46. Обидва будинки збереглися до наших днів. Тут у подружжя народилося двоє синів – Семен (1916-1997) і Олексій (1919-1977). Проте через деякий час шлюб розпався. Володимир-Вольф Висоцький зі старшим сином Семеном переїхав до Москви.

У столиці СРСР Семен Висоцький одружився з Ніною Серьогіною (1912-2003), перекладачкою з німецької мови. 25 січня 1938 року у них народився син Володимир. Невдовзі почалася Друга світова війна, і Семен Висоцький відбув на фронт. Він служив офіцером-зв’язківцем, визволяв Україну від нацистів, дослужився до звання полковника і був нагороджений понад двома десятками орденів і медалей. Після війни деякий час служив у штабі Київського військового округу.

Його молодший брат Олексій Висоцький залишився у Києві з матір’ю. Вони оселилися у комунальній квартирі по вулиці Івана Франка, 20. Олексій також став офіцером і дослужився до полковницьких погонів, під час війни брав участь у боях на території України. А от мати, Дебора Бронштейн-Висоцька, залишилася в Києві під нацистською окупацією. Щоб врятуватися від Бабиного Яру, вона вийшла заміж за українця Георгія Семененка, перейшла у православ’я і змінила ім’я на Дарина Семененко. Після війни до неї в гості з Москви часто приїздив онук Володимир Висоцький, якого вона дуже любила і підтримувала у прагненні стати актором. Дебора-Дарина померла 1970 року, її поховано на 19-му секторі Байкового кладовища.

Володимир Висоцький не забував, звідки його коріння і регулярно відвідував Україну. Наприкінці 1950-х він часто бував у Києві, оскільки тут в театрі імені Лесі Українки грала його наречена і майбутня перша дружина Ізольда Жукова. Потім, коли досяг народного визнання, відвідував з театральними гастролями і концертами Київ, Донецьк, Одесу, Суми, Полтаву, Кременчук. Є дані, що тільки за 1977-1978 роки Висоцький дав концерти у 16 містах України. Зустрічався з Сергієм Параджановим, Лесем Танюком, Олександром Білашем, Валерієм Лобановським. Режисер Лесь Танюк написав у своєму щоденнику: “З Висоцьким працювали, він навіть приносив декілька текстів. Але їх, як він казав, ще “треба робить” (це був не єдиний його українізм)”. На Одеській кіностудії Володимир Висоцький знявся у фільмах “Вертикаль”, “Короткі зустрічі”, “Небезпечні гастролі”, “Білий вибух” і, звісно, у знаменитому серіалі “Місце зустрічі змінити не можна”.

Україна також добре пам’ятає Висоцького. У багатьох містах йому встановлено пам’ятники, меморіальні дошки, на його честь названо бульвари, вулиці й провулки. У Києві по вулиці Воздвиженській, 40, діє музей-галерея “Висоцький”.

До речі, перша у світі вулиця, названа на честь Володимира Висоцького, з’явилася саме в Україні – 18 лютого 1987 року в місті Нетішин Хмельницької області. А 18 серпня того ж року на мапі Києва з’явився перший в світі бульвар Володимира Висоцького.