25 січня виповнюється рівно 80 років від народження Володимира Висоцького. Попри те, що видатний поет, співак і актор народився і помер у Москві, він та його родина нерозривно пов’язані з Україною.
Прадід Володимира по батькові лінії, Шліом Гершевич Висоцький (близько 1860–1916), походив з містечка Селець (нині Березівський район Берестейської області Білорусі), працював склодувом. Наприкінці життя переїхав до України і помер у Катеринославі (зараз місто Дніпро).
Син Шліома – Вольф Висоцький (1889 – 1962) – переїхав 1911 року до Києва, де здобув аж три вищих освіти. Він закінчив економічний відділ Київського комерційного інституту (будівля якого нині є головним корпусом Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова), юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (зараз Київський національний університет імені Тараса Шевченка) і технічний (промисловий) факультет Київського інституту народного господарства (попередник сучасного Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана). У Києві Вольф Шліомович змінив своє ім’я та по батькові на Володимир Семенович, а отже, видатний онук був його повним тезкою. У Києві оселився і старший брат Володимира-Вольфа, Лейба (1886–1974), який змінив ім’я на Леон. Він був інженером-хіміком і винахідником, засновником заводу “Хімефір” на Куренівці.
1915 року Володимир-Вольф Висоцький одружився з Деборою Бронштейн (1891-1970), уродженкою Житомира, донькою викладача казенного єврейського училища. Молода родина мешкала у Києві по вулиці Бульварно-Кудрявській, 42, а потім – на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка), 46. Обидва будинки збереглися до наших днів. Тут у подружжя народилося двоє синів – Семен (1916-1997) і Олексій (1919-1977). Проте через деякий час шлюб розпався. Володимир-Вольф Висоцький зі старшим сином Семеном переїхав до Москви.
Його молодший брат Олексій Висоцький залишився у Києві з матір’ю. Вони оселилися у комунальній квартирі по вулиці Івана Франка, 20. Олексій також став офіцером і дослужився до полковницьких погонів, під час війни брав участь у боях на території України. А от мати, Дебора Бронштейн-Висоцька, залишилася в Києві під нацистською окупацією. Щоб врятуватися від Бабиного Яру, вона вийшла заміж за українця Георгія Семененка, перейшла у православ’я і змінила ім’я на Дарина Семененко. Після війни до неї в гості з Москви часто приїздив онук Володимир Висоцький, якого вона дуже любила і підтримувала у прагненні стати актором. Дебора-Дарина померла 1970 року, її поховано на 19-му секторі Байкового кладовища.
Володимир Висоцький не забував, звідки його коріння і регулярно відвідував Україну. Наприкінці 1950-х він часто бував у Києві, оскільки тут в театрі імені Лесі Українки грала його наречена і майбутня перша дружина Ізольда Жукова. Потім, коли досяг народного визнання, відвідував з театральними гастролями і концертами Київ, Донецьк, Одесу, Суми, Полтаву, Кременчук. Є дані, що тільки за 1977-1978 роки Висоцький дав концерти у 16 містах України. Зустрічався з Сергієм Параджановим, Лесем Танюком, Олександром Білашем, Валерієм Лобановським. Режисер Лесь Танюк написав у своєму щоденнику: “З Висоцьким працювали, він навіть приносив декілька текстів. Але їх, як він казав, ще “треба робить” (це був не єдиний його українізм)”. На Одеській кіностудії Володимир Висоцький знявся у фільмах “Вертикаль”, “Короткі зустрічі”, “Небезпечні гастролі”, “Білий вибух” і, звісно, у знаменитому серіалі “Місце зустрічі змінити не можна”.
Україна також добре пам’ятає Висоцького. У багатьох містах йому встановлено пам’ятники, меморіальні дошки, на його честь названо бульвари, вулиці й провулки. У Києві по вулиці Воздвиженській, 40, діє музей-галерея “Висоцький”.
До речі, перша у світі вулиця, названа на честь Володимира Висоцького, з’явилася саме в Україні – 18 лютого 1987 року в місті Нетішин Хмельницької області. А 18 серпня того ж року на мапі Києва з’явився перший в світі бульвар Володимира Висоцького.
Немає коментарів:
Дописати коментар