Росіяни – єдиний слов’янський народ, який не має своїх коляд

            
Часто трапляються люди, які авторитетно заявляють якусь небилицю, а коли їм наводиш докази, що все не так, бояться відступити назад і далі товчуть порожнє в пустому. От, наприклад, один унікум вирішив довести, що в росіян теж є коляди. А це дурня.

Росіяни – єдиний слов’янський народ, який не має своїх коляд. І лише на початку ХХ ст. було створено кілька авторських та перекладних коляд, які ви легко відшукаєте в Інтернеті. Однак народ їх ніколи не виконував, а ближче до Нового року росіяни співали «овсени», які нічого спільного з колядками не мали.

Я розумію, що така інформація може викликати у декого обурення, тому пошлюся на авторитети. «Краткая литературная энциклопедия»: «КОЛЯДКИ – святочные народные песни. К. широко распространены у украинцев, в меньшей мере у белоруссов, у русских встречаются сравнительно редко и то большей частью в виде так наз. «виноградья», т. е. в виде величальных песен с традиционным припевом: «виноградье, красно-зелено мое» (колядки у русских по-видимому вытеснены вследствие особо сильной борьбы с ними церкви и правительства)».

«Энциклопедический словарь Ф. Брокгауза и И. Ефрона»: «Коляда – цикл народных рождественских праздников, игр и песен. Малорусская колядка…. примыкает к малорусскому же узкому значению слова Коляда. Слово К. происходит от греческого καλάνδαι и латинского calendae и встречается у всех народов, находившихся под прямым или косвенным влиянием Рима».

Те саме стосується щедрівок, їх теж у Росії не знали: «Вне пределов Белоруссии и Малороссии нет и термина щедривка или ему соответствующего. Лучшие колядки сохранились в Галиции у карпатских горцев».

Але далі у тому ж словнику натрапляємо на фразу: «Великорусские колядки сравнительно редки». Ага! Втішиться хтось. Таки є! Ну, що ж беремо книгу «Поэзия крестьянских праздников» (1970), де опубліковані російські обрядові пісні, і переконуємося, що колядували в Росії лише у прикордонних з Україною областях, там, де жили українці – на Кубані, Курщині, Вороніжчині – та й коляди ці були українські. Ось приклади.

Ходя-походя месяц по небу
Святый вечор добрым людям.
Клича-поклича зарю за собой…

А ось щедрівка з Вороніжчини:

Як на ричци, на Ордане…
Припев: Щедрый вечер, добрый вечер,
Добрым людям на здоровье.
Божия Матерь ризы брала…
Она брала, тай махала,
Тай на калынку позакидала.
Де ж взялися ангелята,
Взяли ризы та на крылята,
Понесли ризы по пид небесамы,
Та врата Божьи щей отворылись,
Та вси святые поклонились.

«Толковый словарь Ушакова» стверджує: «Коляда – рождественский обряд, преим. на Украине, сопровождающийся песнями и обходом соседей (теперь исчезнувший»”. Ну, бо це за совєтів писалося.

А от, що писали до революції. «Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка (Чудинов А.Н., 1910): «КОЛЯДА – святочный обычай в Малороссии ходить по домам и приветствовать хозяев с праздником».

«Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка» (Павленков Ф., 1907): «КОЛЯДА – святки в Малороссии и Белоруссии».

Як бачимо «коляда» – навіть не належить до російської лексики. Така сумна правда не одного щирого російського патріота гнітить. Ось і якась панна на своєму ЖЖ зі смутком повідомляє: «То есть таки да, таки русских колядок в собственном смысле слова, наверное, практически нет».

Не було й свята Різдва такого, як в Україні, і не було Святвечора. «Энц. словарь Ф. Брокгауза и И. Ефрона» повідомляє: «Благосклонное внимание богов, с языческой точки зрения, обуславливалось надлежащим их угощением, жертвоприношениями; отсюда обрядовое употребление хлеба, каши, но особенно свиньи… Последнее поверье приводит нас к культу предков, который рельефно выступает в рождественской обрядности Малороссии и Белоруссии. В «свят вечир» (канун Рождества) вечерний ужин, состоящий в Лубенском уезде, главным образом, из кутьи (ячная, изредка пшеничная) и узвара (отвар сушеных плодов), имеет семейный и в частности поминальный характер».

Святвечір російською мовою звучить кумедно: «святый вечор», бо скалькований з української мови, а переважно «сочельник» – от соченя – лепёшки на конопляном масле, которые пеклись на Рождество, а из теста делались маски, через которые смотрели на прохожих и по их наружности судили о будущем».