«Загадка» гунів: історична правда українців незручна для всіх

Одним із найзагадковіших періодів української історії є епоха, коли на неозорих просторах України проживав гордий народ, який європейські історики дружно назвали гунами. Цей період є доступним для об’єктивного дослідження, але він став одним із найбільш сфальсифікованих і міфологізованих в світовій історії.

Якби ці події відбувалися на просторах Московії чи Німеччини, то, без сумніву, усе було б зрозумілим. А гунський період став би об’єктом гордості московитів, чи німців. Однак, центром і генератором неймовірних за своєю величчю та драматичністю подій V ст. стала саме Україна, а головною діючою особою — український народ.

Об’єктивний історичний аналіз і сумлінне дослідження першоджерел призвели б до переосмислення багатьох історичних процесів, а також перекреслили б багато міфів. Довелося б визнати, що у V ст. українці створили могутню імперію скіфів, яка поставила на коліна Римську імперію. А це назавжди поховало би міф про слабкість українців та їхню споконвічну бездержавність.

Ця правда незручна для німців, котрі завжди вважали слов’ян неповноцінними. А в часи Великої Скіфії німці навіть ще власної держави не мали. Ця ж правда незручна і для московитів. Адже спростовується ціла низка міфів, які Московія сама собі вигадала. Наприклад, про вищість і першість «великоросів» серед слов’янського світу, про неможливість існування будь-якої державності на території України у період до Київської Русі, про залежність «малоросів» від Росії у силу їхньої неспроможності створити власну державу тощо.

Що ж можемо дізнатися про походження, рід занять і спосіб життя гунів, якщо гортатимемо сторінки офіційної версії їхньої історії? Ще у ІІІ тис. до Р. Х. у степах на північ від Китаю проживали племена хунну (у китайських першоджерелах — сюнну), головним заняттям яких було кочове скотарство. Десь на межі ІІ та І тис. у сюнну завершується процес формування родового ладу і виникає своя держава.

За кілька століть степовики розпочинають запеклу боротьбу з Китаєм, яка тривала тисячу років. Для захисту від аґресивної кочової імперії Сюнну китайці за наказом імператора Цінь Шихуанді навіть почали споруджувати Великий китайський мур.

У середині ІІ ст. сюнну були розгромлені. Велика кочова імперія розпалася, але 30 тис. найнепокірніших кочовиків подалися на Захід. А через 200 років із якогось дива вигулькнули у Європі. Значна частина Європи була підкорена гунами (так їх тепер стали називати). Центр імперії гунів історики розмістили на території Угорщини. Після такого історичного подарунку мадярам десятки археологічних експедицій вирушили у різні кінці країни у пошуках слідів міфічних гунів. У музеях терміново почали вибудовувати вражаючі експозиції, наповнені картинами з уявними сценами життя кочовиків і восковими фігурами низькорослого, з кривими ногами та розкосими очима Аттили. Також історики постаралися, щоб в усіх, хто вивчатиме чи просто цікавитиметься історією, зовнішній вигляд прийшлих степовиків викликав відразу та змушував гидливо кривитися.

Що ж в офіційній версії походження гунів є правдою, а що брехнею? Кочова імперія Сюнну (Хунну) не є вигадкою. Перша згадка про народ сюнну датується ще 2356 роком до Р. Х. Зазнавши поразки від китайських імператорів із династії Хань, частина сюнну вирушає на Захід.

Отож, усе, що стверджують прихильники азійського походження гунів, правда? Так, але лише до того моменту, коли кочовики хунну-сюнну під тиском Китайської імперії вирушають на Захід. До Європи степовики, як виявилося, не дійшли. Сліди їхньої присутності археологи знайшли лише на території Казахстану.

Якщо вірити прихильникам азійського походження гунів, то азіати-монголоїди кілька століть перебували в Європі. Вони тероризували народи, громили Римську імперію. За підрахунками вчених загальна кількість орди мала б сягати більш, ніж півмільйона людей. І при цьому кочовики не залишили після себе жодної серйозної пам’ятки матеріальної культури?

В Європі не знайдемо жодного топоніма, жодного міста чи географічного об’єкту, чиї назви були б тюрксько-азійського походження. А ще покажіть нам бодай одну європейську мову, яку хунну збагатили б своїми словами. Невже європейці після 300 років спілкування з кочовиками не запозичили бодай сотні їхніх слів?

Ніде у творах тогочасних істориків не згадується про навалу азіатів-хунну. Ніде в українських піснях, поемах, думах чи легендах ми не зустрінемо бодай натяку на присутність на наших землях азіатів хунну чи сюнну. Так само не зустрінемо їх і в європейських епосах і хроніках.

Але звернімося до свідчень стародавніх істориків. 124 року поет Діонісій Перієгет у своєму творі «Землеопис» згадує якихось уннів, котрі жили на просторах між Каспійським і Чорним морями. Грецький географ, математик та астроном ІІ ст. Клавдій Птолемей у своїй «Географії» писав: «Між бастарнами і роксоланами живуть хойни». Бастарни в ті часи жили в Карпатах, а роксолани займали лівобережжя Дніпра. Отже, хойни (гуни) мешкали на етнічних українських землях.

Марціан Гераклійський (ІІІ ст.) повідомляв, що навколо Дніпра, за аланами, живуть хоани. Знову ж таки, на етнічних українських територіях. Історик IV ст. Амміан Марцеллін писав: «Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом». Меотидою називали Азовське море. Приблизно на цих же територіях оселяє гунів й історик IV ст. Філосторгій. Про гунів, як про корінних жителів Скіфії-України писали також історики VI ст. Йордан і Прокопій Кесарійський.

То ідеологи азійського походження гунів мають рацію? Дикі кочові орди справді у IV ст. заполонили простори Європи? Але ж перші згадки про гунів на території України, залишені нам Клавдієм Птолемеєм, відносяться до ІІ ст. У цей час справжні хунну-сюнну ще вели війни з Китаєм і навіть не думали кочувати на Захід. І з’являться в Європі лише через 200 років! Отже, коли Клавдій Птолемей у ІІ ст. писав про хойнів, які проживають між бастарнами та роксоланами, то мав на увазі не азіатів-хунну, а зовсім інший народ! І стародавні автори, описуючи гунів, навіть не згадують про їхнє азійське коріння.

Читаючи давніх істориків, можна скласти уявлення про зовнішній вигляд гунів. Ось що про них писав Прокопій Кесарійський (VI ст.): «Вони світлошкірі й не бридкі на вигляд. І спосіб життя у них не схожий на скотський». В іншому місці цей же автор пише наступне: «Вони дуже високого зросту й величезної сили». Покажіть нам білошкірих, високих і фізично міцних азіатів!

Прокопій Кесарійський також засвідчив, що у VI ст. у Візантії була мода голити бороду, носити довгі вуса й оселедець. Візантійці називали це «гунською модою». «Вони не кочівники, здавна живуть осіло на плодючій землі. Ними управляє один цар, і мають вони засновані на законі державний устрій, живучи один із одним та із сусідами чесно та справедливо, нітрохи не гірше за римлян чи персів», — писав він. Чи нагадують ці описи диких степовиків-азіатів?

А в Х ст. Візантійський імператор і видатний історик того часу Костянтин Багрянородний писав про українців: «Цей народ називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами». Дещо пізніше, в XI ст., північнонімецький хроніст Адам Бременський стверджуватиме, що в Подніпров’ї споконвіку проживали гуни, а Україну він називає Гунігард. Столицею цієї держави було місто Хівен, тобто Київ!

У ХІІ ст. ще один німецький хроніст, Гельмольд, у своїй праці «Хроніка слов’ян» також називав Україну Гунігардом. Не забуваймо, що мова йде про період, коли наймогутнішою державою Європи була Русь-Україна. А європейці продовжують називати українців гунами? Це при тому, що гуни начебто зникли ще півтисячі років тому?

Ще один учений ХІІ ст., Євстафій писав: «Унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів». Його сучасник Саксон Граматик також вважає українців-русичів і гунів одним народом. І навіть у ХVІІ ст. шведський учений Олай Варелій писав, що шведи з давніх-давен називають Русь Гунігардом.
Жодного загарбання європейського континенту дикими азійськими кочовиками у IV ст. не було. Племена хунну в Європі ніколи не блукали, не розбишакували і жодного стосунку до української й європейської історії не мають!

А в Європі справді проживав великий народ, який стародавні історики називали гунами. Але вони не мали тюркського коріння і були високими, міцними та світлошкірими європейцями. А те, що їхня назва «гуни» подібна до «хунну», жодним чином не ріднить їх із азіатами.

Європейські гуни багато тисячоліть проживали на своїй території, від діда-прадіда займалися хліборобством, не проживали в юртах і ніколи не були кочовиками. Це був висококультурний і цивілізований європейський народ. Це була наша українська держава! Саме звідси гуни розпочали експансію проти сусідніх народів, створивши за якийсь час велетенську імперію з центром у Києві! Імперія гунів стала найбільшою державою за всю історію української нації. І вона має стати об’єктом нашої особливої гордості!