В Коломиї привітали легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича «Кривоноса» з його 95-літтям, 5 із них він воював в УПА, а 32,5 років - провів в радянських таборах.
Довідка: СИМЧИЧ МИРОСЛАВ народився в с.Березів Вижній Косівського р-ну Івано-Франківської обл., командир Березівської сотні УПА. У радянських тюрмах і таборах провів 32 роки, 6 місяців і 3 доби – 11.775 діб.
Рід Симчичів зі шляхетного кореня часів короля Данила.
1941 року на власні очі бачив жертви, замучені “червоними", що відступали. Того ж року вступив у молодіжну організацію ОУН. 1941 р. закінчив восьмирічну школу, у березні 1944 р. – Коломийський архітектурний технікум. 20.10.1943 вступив в УПА (тоді ще УНС – Українська національна самооборона), у лавах якої під псевдонімом «Кривоніс» воював до грудня 1948. У 1944 р. закінчив старшинську школу зі званням чотового. Брав участь у рейді проти «винищувальних загонів», вивіз в Угорщину 16 поранених бійців. У січні 1945 р. Симчич на чолі Березівської сотні розгромив каральну групу енкаведистів ґенерал-майора С.Дергачова, яка прямувала до с. Космач – «бандерівської столиці». Цей бій Симчич називає своїм «коронним боєм з московськими імперіалістами». У цьому бою Симчич був поранений у праву руку. Переборов ґанґрену і поворотний тиф. Навесні 1946 р. наново сформував Березівську сотню. 1947 р. сотня здійснила Буковинський рейд, громлячи окупантів. 4.12.1948, під час снігопаду, Симчич обходив криївки сотні. Сніг перестав падати, і Симчич з товаришем мусив затриматися в хаті, де їх оточили енкаведисти. Бій тривав до ночі. Друг Чернець був смертельно поранений, Симчич задихнувся в диму і непритомним був заарештований.
Витримав три місяці тортур. Було, що 7 діб лежав непритомний, але нікого не видав. 13.03.1949 засуджений Станіславським Військовим трибуналом до 25 р. позбавлення волі і 5 р. поразки в правах. У листопаді 1949 р. був уже на Колимі. За зиму в зоні на золотих копальнях з 1200 в'язнів 500 вимерло з голоду. Симчич урятувався тим, що був вивезений у Магадан на дослідство за «нововиявленими обставинами». Тоді строку не додали. Етапували в пос. Мяунджа на будівництво електростанції. Там згуртував політв'язнів проти сваволі «блатних». Оперуповноважений Воронцов спровокував сутичку і сфабрикував справу про "націоналістичне угруповання". Вісьмом, у т.ч. Симчичу 7.12.1953 додали по 10 р. за ст. 59, п.3 і п.16. Далі 25-літній термін відраховувався з цього дня.
Навесні 1960 р.Симчич етапований у Мордовію в табори суворого режиму, та в кінці 1961 р. як неодноразово суджений Симчич знову на рік був переведений на камерне утримання. Звільнився з 11-го табору 7.12.1963, відбувши 15 р.
Маючи заборону проживати в західних областях, поїхав у Запоріжжя. Два місяці но-чував на вокзалі, доки прописався і влаштувався муляром на заводі «Запоріжсталь». Одружився з Раїсою Мороз, 1965 р. народився син Ігор, 1971 – Мирослав.
У ході кампанії «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» Симчич був заарештований Івано-Франківським КГБ 28.01.1968 за т.зв. "нововиявленими обставинами". Ціль була примусити взяти на себе чужі вчинки і виступити з публічним каяттям. Симчич просидів в одиничці 25 міс. і 13 діб. Йому було висунуто звинувачення за 42 епізодами. Усі звинувачення Симчич спростував: обласний суд не брався його судити, не санкціонували справу ні республіканський суд, ні Верховний, ні Прокуратура СРСР. Нарешті на клопотання обласного КГБ Верховна Рада СРСР 20.01.1970 скасувала постанову своєї комісії від 1956 р. про скорочення терміну, і Симчич мав досиджувати 25 р., рахуючи від суду 1953 р., тобто ще 15 р.
1976 р. Симчич звертався до Комісії прав людини ООН, що згідно з міжнародним правом його термін має бути скорочений до 15 р.. Хоч у кінці 1977 р. Симчич уже відбув 25 р., наглядова комісія відмовилася подати його справу на подальший розгляд, бо він "не став на шлях вправлення". На вимоги писати листи російською мовою Симчич відповідав, що не писав і не буде писати російською. Після тригодинної розмови з Симчичем працівник Пермського УВТУ полковник Карпов сказав йому: "Я бачу, вас не перевиховали за 27 років, і я за це більше не берусь. Залишайтеся зі своїми переконаннями". Натомість у 1979 р. Симчича перевели решту 5 р. досиджувати в кримінальній зоні № 20 Пермської обл.. Симчич подав заяву в МВС і в КГБ з прохан-ням або перевести його назад до 35-го табору, або в Запорізьку обл., оскільки в новому таборі для його здоров’я умови надто тяжкі, і дружині важко до нього добиратися. Зокрема, він писав: "За 27 років ув’язнення я повністю втратив здоров’я. За 8 років Колими цинга знищила всі зуби". Його перевели в Запорізьку область.
16.12.1980 Симчич черговий раз кинули на 15 діб у ШІЗО "за невиконання норми виробітку".
06.06.1981 дружина Симчича Раїса Мороз звернулася з заявою до Ґенерального Прокурора СРСР, що в ВТУ ЯЯ-310/88 Запорізької обл., куди перевели її чоловіка з політичного табору, в оперчастину викликають співробітників і вимагають від них показів про антирадянські висловлювання Симчича. "Мій чоловік старий і немічний, ніякої шкоди владі і ладові він уже неспроможний завдати просто через фізичну слабкість. Тому я звертаюся до Вас із про-ханням втрутитися, зупинити цю сфабриковану справу і надати можливість моєму чоловікові вийти на волю після 30 років ув’язнення, які закінчуються 30.10.1982, і жити разом з сім’єю". Опубліковане звернення дружини С. у журналі "Визвольний шлях", книга 5, травень 1982р.
22.01.1982 в Запоріжжі в помешканні дружини Симчича за її відсутности був проведений таємний обшук. Упродовж півтори години невідомі щось робили в квартирі. Міліція, яку викликали сусіди, відмовилася будь до чого вдатися.
1979-80 рр. в журналах Західної Німеччини, Канади і США було опубліковано декілька листів-заяв Симчича, надісланих туди Валерієм МАРЧЕНКОМ. У зв'язку з цим у день, коли мав звільнитися, 30.10.1982, Симчич був звинувачений у «зведенні наклепів на радянський державний і суспільний лад» (ст. 187-І КК УРСР) та засуджений ще на 2,5 р. Відбував їх у Запоріжжі, на інвалідній зоні в Луганській обл., у 45-й зоні на Дніпропетровщині. Незадовго перед звільненням Симчичу підклали два ножі під подушку і кинули на 12 діб до холодного карцеру, де були вибиті вікна. Сили зігрітися вже не було – останні дні Симчич лежав на цементній підлозі. З карцеру його винесли. Через кілька днів, 30.04.1985, дружина Раїса привезла його додому.
Усього Симчич відбув у неволі 32 роки, 6 місяців і 3 доби – 11.775 діб.
Усього Симчич відбув у неволі 32 роки, 6 місяців і 3 доби – 11.775 діб.
Ще рік перебував під адміністративним наглядом. Очолював Братство вояків УПА та Запорізьку кошову управу. 1996 р. влада м. Коломиї Івано-Франківської обл. надала Симчичу помешкання. Нині очолює Коломийське міськрайонне Братство вояків УПА. Почесний громадянин Коломиї і Львова. Веде велику просвітницьку і виховну роботу.
26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, 21.08.2015 – орденом Свободи. У Коломиї 2008 р. споруджено пам’ятник українському повстанцю, прообразом якого став сотник Кривоніс – Мирослав Симчич. Він головний персонаж книжки М. Андрусяка «Брати грому». Режисер Олександр Рябокрис зняв фільм «Війна Мирослава Симчича».
Немає коментарів:
Дописати коментар