“Не убий” та фейсбучні коментатори

Я тут періодично, коли мені нудно, коментарі у Фейсбуці на нашій сторінці полюбляю читати. Захопливе чтиво, повірте.

І от яку я залежність вивів. Про що б не був пост – складний, простий, розумний – не важливо. Завжди коментатори діляться на кілька категорій.

Одна з категорій коментаторів – так звані “боти”. Тобто фейкові акаунти, котрі беруть активну участь в обговоренні. Їх, маючи бодай невеликий досвід користування соцмережами, відрізнити від реальних людей зазвичай не дуже важко. І звертати на них увагу не варто, бо у них своєї думки нема, їм диктує її замовник.

Куди цікавіші інші, вже справжні, живі користувачі. Тут цілий спектр, життя вирує. Як і пристрасті.

Звісно, є категорія вдумливих критиків. Це ті, які читають пост, він їх чимось зачіпає і вони висловлюють під ним свою думку. Можуть як погоджуватись з автором, так і опонувати йому. Але все аргументовано, “по ділу”. І, найчастіше, – у коректній формі. Їхні коментарі дійсно приємно і корисно читати. Які б вони не були – позитивні чи негативні.

Окремою стрічкою стоять “грамар-наці”. Це ті, кому до змісту матеріалу справи нема. Але от за будь-яку невірно поставлену кому вони ладні автора спалити в крематорії. Цікаво, коли один такий “грамар-наці” на іншого натрапляє, з протилежною думкою. Тоді в хід йдуть фото словників, котрими коментатори віртуально лупцюють один одного по віртуальних же головах.

Але мене завжди цікавила найчисельніша категорія коментаторів. Це ті, хто читає матеріал дуже рідко, а критикує його (і автора) завжди. Їхні коментарі – концентрований потік ненависті. Таке враження (та, мабуть, так воно і є насправді), що вони просто отримають насолоду від можливості безкарно образити автора та інших коментаторів. (В дужках додамо, що анонімність в Інтернеті поняття вельми умовне, але вони того не розуміють).

Для таких абсолютно неважливо те, що написано в пості. Про кого чи про що там. Все одно. Абсолютно. Головне – вилити купу бруду в коментарі. Убити морально. Я не психолог (хоча, думається, їм не психолог, а психіатр потрібен), але можу зробити висновок – більшість з таких “героїв” у реальному житті – забиті, закомлексовані, нещасні люди. Котрі хоча б у віртуальному світі намагаються стати “крутими”, ображаючи та принижуючи інших. Виливаючи тони бруду на все і всіх, вони здаються собі мегарозумними і мегабезстрашними героями, які борються з недолугим світом. Котрий не цінує їх, таких геніальних.

Завжди раджу авторам-початківцям не читати коментарі. І ні в якому разі не намагатись щось пояснити таким от коментаторам. Який би матеріал вони не написали. Але завжди автори нехтують моєю порадою. А потім прибігають до мене ж з круглими очима і намагаються зрозуміти, що ж саме було в матеріалі не так. Найбільш чутливі взагалі отримують депресію.

Що можна тут пояснити? Кому? Людині, яка і людиною є лише за набором біологічних ознак? Пояснювати щось комусь і сперечатись з кимось можна лише у тому випадку, коли тебе, принаймні, слухають. Не погоджуються, але допускають, що у тебе може бути своя точка зору. А коли дискусія ведеться на рівні “сам дурак”… Про що можна говорити? Хочеться у такому випадку одного. Але це зробити неможливо – по-перше, ми все ж інтелігентні люди; по-друге – горе-коментатор захищений (нехай часто і примарно) віртуальністю; по-третє – така реакція переслідується законом. Та і бити людей неетично і неправильно.

Тому моя рекомендація одна – сміятись над такими і “тролити” їх. Це – найкраща зброя. Бо рівень інтелекту цих “інтернет-геніїв” дозволяє все ж їм зрозуміти, що над ними знущаються. А от як саме і в чому те знущання полягає – осягнути їм вже не дано. Тому, якщо вже так хочеться з такими персонажами повоювати, найкраща зброя – це гумор. Але ще краще їх взагалі ігнорувати. Правда, ця мудрість приходить не відразу.

Свідомо не розміщую тут найцікавіші перли з коментарів на нашій сторінці. Цікаві можуть насолодитись тим всім самотужки, варто всього лиш перейти за посиланням: https://www.facebook.com/uainterest/

А ще мені часто хочеться розмістити у Фейсбуці простий і, здавлось би, беззаперечний матеріал. Називається він просто – “Десять заповідей”. Так, тих самих. Само Того автора. І подивитись, як Його розіпнуть от такі коментатори. Хтось має сумніви, що такого не буде?
                                                                           Микола Кірєєв