Усім козак, та чуб не так

 Історія вже неодноразово продемонструвала нам наслідки "козацької звитяги". Ми пам"ятаємо часи козацького розбрату, події, які на голову розбивали мрії українського посполитого люду завдяки відношенню самих козаків до свого ж народу. Навіть сам Хмельницький не відрізнявся особливою схильністю підтримувати волелюбні устремління народу, який він же звільнив від чужинського ярма.
                                      * * *
 Відтоді й дотепер керівники козацтва – свідомо чи неусвідомлено, однак неухильно – виділяють себе із загальної маси народу, у своїх діях і заявах усіляко наголошуючи на власній особливій історичній місії, вибраності та елітарності. А отже, знову відокремлюють козацтво від України, змушуючи простих козаків служити іноді не зовсім зрозумілим цілям, які найчастіше не вкладаються у визначення патріотизму, ба навіть законослухняності.
     От і сьогодні, коли чи не все українство розуміє, хто ним править, перетворюючи Україну на Малоросійську губернію, коли тільки сліпий не бачить, що Україна з кожним днем наближається до стану колонії з авторитарним режимом, маємо безліч прикладів, коли козацтво у своїх діях переслідує геть не українські інтереси, а щось інше. У цьому зв'язку варто згадати про те, що усі без винятку козаки в Україні будь-якими засобами і способами доводять свою лояльність владі.
    Декілька днів тому в Черкасах відбулась так звана "козацька рада" одного з безлічі "козацтв". Ініційована була вона з метою утворити на Черкащині "Губернаторську сотню". Тобто, створити для черкаського губернатора-яничара С.Тулуба, якого всі знають, як заїжджого чужинця з Харцизька і вірного слугу Януковича, таку собі почесну варту, яка б супроводжувала його на всіляких відповідних заходах. Напередодні таких зборів керівництво цього козацтва мало зустріч з одним із заступників голови Черкаської обласної ради, де отримало гарантії у всілякій підтримці: пошиття належних одностроїв, інші "привілеї".  У відповідь, козаки, як вірні християни (от тільки зовсім іншої, іноземної, церкви), присягнули не забувати Бога, вірно й урочисто зустрічати та проводжати церковних ієрархів РПЦ аж до  етнічного мордвина, офіцера ФСБ Кіріла Гундяєва.
    От мені  цікаво:  шаровари, жупани та чоботи так просто можна проміняти на волелюбні помисли народу, представником якого ти є? А можливо, у цих шароварників і не було жодних таких помислів у голові? Адже я чудово пам"ятаю, як у 2004 році, під час помаранчевої революції один з таких, в однострої, мені погрожував: "Ми вам єщьо пакажем!"
    Як усе відбудеться насправді, чи не є викладена версія усього лише плодом політично хворої фантазії автора – покаже час і вибори. Поки ж – козацтво є і зовсім не збирається зникати з авансцени суспільного і політичного життя України. Відповідно до пісенного рядка «Козацькому роду нема переводу».