Обнімемось чи самі себе звоюємо?

 Весь час не можу себе заспокоїти в такій думці: чому ніяк не зміниться споконвічний "розбрат патріотів"?

    Гадаю, запитання це в певній мірі риторичне. Ще з середньовічних княжих міжусобиць і по наше сьогодення незмінними лишились мазепині висновки: " Всі покою щиро прагнуть, а не в один гуж тягнуть…", "Жалься, Боже, з України, що не вкупі має сини!", "Не маш любви, не маш згоди" etc...
   Що характерно, усі антиукраїнські сили і в минулому й нині об'єднувались задля досягнення  своїх, ворожих для нас, цілей. Вони поки що не мали стратегічних перемог у досягненні цих цілей. Але кожна тактична перемога такого вже розбрату між ними не привносила.
 А от між силами національно-патріотичними (принаймні, так вони самі себе позиціонують) вічно виникають певні незгоди в тій чи іншій ситуації. Протистояння вічні... Невже це - боротьба за владу? Бажання бути єдиними владодержателями? Якщо це насправді так, то ніякі вони не державники, не патріоти своєї Вітчизни. А насправді виявляється, що вони в першу чергу брехуни, зрадники. Ці їхні декларації - всього-навсього хамелеоняча гра кольорами задля досягнення своєї меркантильної мети - мати в своїх пазурях владу. Вони, ті хто має по дві-три освіти, вчені ступені у соціально-політичних, державних науках, у першу чергу брешуть самі собі. Адже як на долоні видно: влада - штука невдячна. Вони чудово знають, що бути справжнім державником та владцем - справа надважка, не приносяча жодних матеріальних преференцій. І тут, обвішавшись такими вже українофільськими, наддержавницькими обіцянками й посулами, вони брешуть у першу чергу нам.  І ми вкотре йдемо прямою дорогою до одних і тих самих грабель, незмінно наступаємо на них і вкотре ламаємо голови, яким же чином нам вкусити свого подосі непокусаного ліктя...
   Таж скільки можна спостерігати за тими перескакуваннями? Ось, для прикладу, новоутворені "самопомочі" , "укропи"... Що, там нового? Чи не вчорашні "батьківщинівці" з "фронтовиками" й решта правих, право-центристів та націонал-патріотів?.. Були спроби об'єднань, та до чого вони призвели? І так усе чвертьстоліття нашої поки що квазінезалежности...
    Чи не закінчиться це знову ж таки Мазепиним "   Що характерно, усі антиукраїнські сили і в минулому й нині об'єднувались задля досягнення  своїх, ворожих для нас, цілей. Вони поки що не мали стратегічних перемог у досягненні цих цілей. Але кожна тактична перемога такого вже розбрату між ними не привносила.  А от між силами національно-патріотичними (принаймні, так вони самі себе позиціонують) вічно виникають певні незгоди в тій чи іншій ситуації. Протистояння вічні... Невже це - боротьба за владу? Бажання бути єдиними владодержателями? Якщо це насправді так, то ніякі вони не державники, не патріоти своєї Вітчизни. А насправді виявляється, що вони в першу чергу брехуни, зрадники. Ці їхні декларації - всього-навсього хамелеоняча гра кольорами задля досягнення своєї меркантильної мети - мати в своїх пазурях владу. Вони, ті хто має по дві-три освіти, вчені ступені у соціально-політичних, державних науках, у першу чергу брешуть самі собі. Адже як на долоні видно: влада - штука невдячна. Вони чудово знають, що бути справжнім державником та владцем - справа надважка, не приносяча жодних матеріальних преференцій. І тут, обвішавшись такими вже українофільськими, наддержавницькими обіцянками й посулами, вони брешуть  нам.  І  йдемо незмінною дорогою до одних і тих самих грабель, незмінно наступаємо на них і вкотре ламаємо голови, яким же чином тепер  вкусити свого подосі невкушеного ліктя...   Таж скільки можна спостерігати за тими перескакуваннями? Ось, для прикладу, новоутворені "самопомочі" , "укропи"... Що, там нового? Чи не вчорашні "батьківщинівці" з "фронтовиками" й решта правих, право-центристів та націонал-патріотів?.. Були спроби об'єднань, та до чого вони призвели? І так усе чвертьстоліття нашої поки що квазінезалежности...     Чи не закінчиться це знову ж таки Мазепиним "През незгоду всі пропали, самі себе звоєвали"?
    Висновок - в вічно актуальному зверненні до нас нашого Пророка: "Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!"