З інтерв'ю О. Забужко
— У нас уже другий рік війна, і армію якось реанімували, і фронтове забезпечення якось налагодили, але у всіх відчуття, що робимо не те, що потрібно. О.З."Бо ми всі — жертви сталінської концепції війни: «всьо для фронта, всьо для побєди, побєда любой ценой». Все для перемоги — так, але це XXI століття, і це інша війна. І в цій війні фронт становить усього 10% . А є ще оті безменовські 90, коли кулі не літають, а мізки плавляться. І вбивати міста й цілі регіони можна вже без обстрілів, самим тільки інформаційним терором — я була в травні в Маріуполі на виступах із сестрами Тельнюк і бачила, як це виглядає. Ми досі не можемо цього усвідомити: що війна — це не лише зона АТО, і перемагати треба не лише там. Зона АТО — це вершечок айсберга. А купа «мін» лежить, закладена у нас під ногами. І коли у водія в машині увімкнена українська ФМка, по якій годину, з перебивками на рекламу, звучить розвесела російська похабєнь — то це теж війна: йому прищеплюють свідомість «общего пространства». І коли в церкві, яка обманом зве себе Українською православною, а насправді підпорядковується кремлівському чиновнику, священик з амвона «дублює» українським мирянам російське телебачення, — це теж війна, і дуже навіть душозгубна... Так, для нас це війна за незалежність. І треба зрозуміти, що в ній нема поділу на «фронт» і «тил», що вона ведеться «тотально» — як я писала ще в «Диптихові 2008 року», «з увімкненого й вимкненого, з отворів і розеток», — і внутрішньо відмобілізуватись. А не казати: коли вже все закінчиться, коли росіяни виведуть війська?.. Якщо й виведуть росіяни війська — нічого ще не закінчиться. Оцього розуміння в суспільстві дуже й дуже бракує."
* * *
То, може, почнімо з себе?
Немає коментарів:
Дописати коментар