Вшанування крутян в Старосіллі 29.01.15

В трьох могилах в Старосіллі поховали їх...

Позаминулого  року в селі Старосілля Городищенського району Черкащини було встановлено хрести на могилах невідомих юнаків, учасників трагічних подій під Крутами.
  Сьогодні ж на місці цього поховання  вшанувати пам'ять про учасників бою під Крутами зібралась найбільша в історії Старосілля спільнота: це і місцеві мешканці, і гості з Черкас - ініціатори ГО "Воля ХХІ", представники "Дзвону Черкащини", Об'єднання теротиріальних громад, члени Всеукраїнського об'єднання ветеранів.
   Розпочато захід було представниками трьох конфесій української церкви - УПЦ Київського патріархату на чолі з Митрополитом Черкаським і Чигиринським Владикою Іоаном, УАПЦ (о. Назарій Кучерявий) та УГКЦ - о. Петро Кічула.
   Тож, з початку було відслужено панахиду (літію) за загиблими в борні за Україну Героями. На закінчення служби отцями було сказане слово про подвиг Героїв, було відзначено зв'язок у часі й поколіннях - адже боротьбу ще не закінчено.
  Наступним кроком заходу були виступи представників громади: від ГО "Воля ХХІ" слово мав я. Нагадав, яким чином постав такий (нехай і не яскраво-визначний) комплекс пам'яті про Героїв-Крутян у Старосіллі - хто приклав своїх зусиль до його появи. Зазначив, що ці хлопці стали предтечею сьогоднішніх "кіборгів". Також подарував місцевій школі фільм про події січня-лютого 1918 р. і побажав в найближчий час провести в школі урок, присвячений Героям Крут.
  Слово мав сільський голова с. Старосілля Василь Микитенко, який відзначив важливість того, що у селі зберігається історична пам'ять.
  На жаль, не змогли бути присутніми голова "Дзвону Черкащини", народний депутат минулого скликання Леонід Даценко, який надав немалу допомогу у створенні оновленого місця поховання, та голова Об'єднання територіальних громад, депутат обласної ради Наталка Старікова. Зокрема, Наталія Володимирівна передала звернення до учасників заходу:
"Ми не повинні забувати своїх героїв, які не побоялися вступити в нерівний бій з ворогом. Історія повторюється, і сьогодні Героями Крут стають українські бійці, які теж змагаються в нерівному бою з ворогом.  Я вірю в те, що наша країна вистоїть і ми переможемо, принаймні щоб не бути в боргу перед тими, хто вже поклав свої голови, захищаючи Україну".
 

А увечорі в Черкасах відбулась смолоскипна хода, присвячена подіям під Крутами:

                       У перших рядах йшла 85-річна упівка Віра Борушевська.

Учасники пройшли ходою від площі Б.Хмельницького  і закічили її на Театральному майдані. 

Світлини: Олександр Костирко.

Крути. Старосілля. Якщо й міт, то має право на життя!

Сьогодні - День пам'яті героїв Крут. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.
   На цьому блозі у минулому році вже були матеріали про те, як на Черкащині було віднайдено поховання трьох хлопців - учасників бою під Крутами.
   А от цього року нам відвідати це місце не вдалося. Причина - гострі політичні обставини, зокрема і в Черкасах та погані погодні умови. Тому, пам'ять юних героїв було вшановано мешканцями Старосілля. Про це повідомили о.Василій, який взяв найактивнішу участь у всіх заходах, присвячених крутянам та сільський голова Старосілля В.В.Микитенко.
  На жаль, п.Леонід Удовик надіслав лише пару світлин з заходу. Їх тут і розміщую.

  
Також під час розмови з сільським головою Старосілля я дізнався, що сільська влада готова долучитись до заходів з гідного вшанування юних крутян. Аж до перейменування однієї з вулиць села у вулицю Героїв Крут та перепоховання молодих воїнів зі старого сільського цвинтаря у центр села. Але, як сказав Василь Вікторович, для цього треба бути стовідсотково впевненим у тому, що ці три поховання є насправді похованнями учасників бою під Крутами. Для цього він навіть готовий посприяти з долученням до історичних розвідок науковців-істориків.

Пам'ятні Хрести Героям Крут освячено.

Учора, 1 травня на старому старосільському цвинтарі, на Городищині, було урочисто освячено могили трьох невідомих юнаків, учасників бою під Крутами.
  Спільну літію було відслужено представниками трьох церков. Це -  Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (УПЦ КП), настоятель місцевого Храму УПЦ КП о. Василій настоятель Храму Покрови УАПЦ о. Назарій, священник УГКЦ о.Юліан Шеремета та ще декілька священників.
   Опісля, на громадянській частині заходу  узяв слово я, де подякував усім тим, хто долучився до благородної справи вшанування пам’яті невідомих юнаків. “Це лісничий Шполянського лісництва Віктор Шквиря, це наші друзі, патріоти із села Геронимівка Петро Крижанівський і Володимир Ковтун, це координатор Ради опозиційних сил Черкащини Леонід Даценко”. Сам же Л.Даценко у своєму слові наголосив, що хлопці, які віддали життя за Україну, навіть сьогодні зробили велику справу, тому що вони об’єднали нас, представників церков, політичних партій, громадськості. І ця єдність надає переспективу Україні, бо ми знаємо, що українська нація перемагала, коли ми були єдиними.

Також Даценко запропонував встановити у центрі села меморіал на честь загиблих крутян, щоб кожен, хто повз нього буде проходити,згадував справжніх Героїв України.

“Ми будемо добиватись цього”, – наголосив він, бо юне покоління українців повинне виховуватись саме на таких прикладах.

А жителі села пообіцяли добитись переіменування вулиці Будьонного на вулицю Юних Героїв Крут.

“Свого часу це був хутір Діжова, який вщент спалила армія Будьонного, і як знущання тепер те, що від хутора залишилось – одна вулиця, – носить ім’я руйнівника. Тому зробимо усе, щоб переіменувати цю вулицю на вулицю Юних Героїв Крут”, – пообіцяв місцевий активіст і козак Василь Милокост, який прийшов на цвинтар разом із сином Анатолієм, також щирим патріотом.














Відео з події: http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=L8I5vMuP0a0

Пам'ять про Крути живе в серцях патріотів.

29 січня, у День пам'яті Героїв Крут наша громадська організація "Воля ХХІ" зініціювала поїздку до села Старосілля Городищенського району Черкаської області. Справа в тім, що тижнем раніш, у День Соборності я дізнався, що в цьому селі є поховання трьох померлих там студентів, учасників Крутянського бою. У бою вони були поранені і батько одного з них узяв їх на підводу і вирішив довезти додому - на лівий берег Дніпра, можливо десь на Золотоніщину чи Драбівщину. Але, проїжджаючи Старосіллям, серця трьох зупинилися. Чоловік попросив старосільців, аби ті допомогли поховати юнаків, на що селяни відгукнулися. Гідно поховали, поставили три дубових хрести.                                   
Ось такий вигляд мають ці поховання: 3 майже зрівняних з землею, горбика та посередині похилений хрест, єдиний, що залишився з трьох.
"Моя сусідка, уже нині покійна, Людмила Старіченко доглядала ті могили. Коли захворіла, сказала мені. Тепер я їх прибираю, - розповідає мешканка села 75-річна Людмила Удовик. – Трьох ранених хлопців везли на підводі з-під Крут. Нібито на лівобережжя. Але ті від ран померли по дорозі, якраз неподалік від Старосілля. Поза греблею у центрі села жила жінка, яка погодилася обмити померлих, одягти. Тут їх і поховали".
Людмила Удовик та її син, Леонід.
    А син Людмили Удовик, Леонід додав, що він дізнався про це поховання ще у 1984 році, але ми знаємо, які тоді були часи, неможливо було про такі історичні події говорити в голос. Тож, могили по мірі можливості доглядалися. На жаль не збереглись і нікому не відомі імена цих хлопців.
   Тож, представники ГО "Воля ХХІ" у складі делегації об'єднаної опозиції відвідали цвинтар.
Панахиду відслужили спільно священники двох конфесій - УПЦ КП та УГКЦ. Священнослужитель УАПЦ припізнився.  Приїхав тоді, коли служба вже закінчилась, але взяв участь у громадянській панахиді.






Я також попросив слова та сказав, що ось такий стан місця поховання  хлопців-крутян говорить про те, у якій країні ми живемо. Сказав, що по дорозі до Старосілля ми їхали Черкасами, Мошнами, Яснозір'ям і всюди їхали по вулицях, які носять імена катів українського народу. Дорогою бачили й пам'ятники та обеліски радянських часів. І ми не бачили та й не знаємо про наявність хоч десь в Черкаській області вулиці Героїв Крут чи обеліска на їхню честь.
   Ми спільно вирішили утворити ініціативну групу для встановлення спочатку, до цьогорічних поминальних днів, тимчасових пам'ятників-хрестів та огорожі могил, а згодом - постійного пам'ятного знаку на місці поховання. Але, хреста, який залишився і стоїть понині, зберегти. Така ідея була підтримана усіма учасниками акції.
   А увечері, вже у Черкасах ми взяли участь у смолоскипній ході пам"яті Героїв Крут та у мітингу на Театральному майдані міста. Про цю подію  читайте тут.

1918.1919...2013.

Дякувати Богу, нарешті скінчилися усі новорічно-різдв'яні та водохресні свята. Нарешті увійшли ми у 2013-й. Найближчими днями ми вже не святкуватимемо, а відзначатимемо річниці (чи роковини?) таких знакових подій, як  вшанування героїв Крут та День Злуки. Січень 1918 та січень 1919 років.    
   Пройде ще трошки часу і ціле століття нас відділятиме від цих подій. Яке ж відображення в душах українців залишили вони?   Причому, у цій публікації я не хочу знову й знову піддавати ці події якимось аналізам, історичному дослідженню, науково-історичним висновкам. Цим з року в рік займаються наші науковці, фахівці історичної справи. Я ж хочу лише поділитися з вами тими враженнями, які отримую сам, чуючи   коментарі наших пересічних земляків-українців (етнічних та політичних) у відповідь на запитання, як вони розцінюють ті події. Додам: я в жодному разі не претендую на "науковість", на якусь соціологію. Я просто хочу сам дійти висновку, на якому етапі творення знаходиться українська нація.Чи можна з оптимізмом сподіватися, що в найближчі часи ми з гордістю  констатуватимемо, що українська нація відбулась, що в Україні існує як нація, так і громадянське суспільство.  
    Тож, подивимось, які сліди залишили у серцях наших земляків події під станцією Крути в січні 1918 року. Знєте, що найцікавіше? Як на мене, це те, що не байдужими цих подій є люди більш поважного віку та молодь. А найбільш активна частина нашого люду, люди середнього віку, найбільш працездатна (дієздатна) частина українців виявилась найбільш байдужою. "Коли це було!..", "Назаре, не займайся дурнею. Кому воно зараз треба?", "Тут не знаєш, як до завтра дотягнути, а не про події сторічної давнини питати!" - ось такі в основному думки висказують люди 30-50-річного віку.  Знову ж таки, саме ця вікова категорія громадян при черговій зустрічі на вулиці, в крамниці,  у першу чергу невдоволено промовляє: "Ох, що робиться! Треба щось робити!" А на запитання, мовляв, чому ж не робиш, чого чекаєш, колупаючись у носі відказують: "А за ким йти?" Ось я й гадаю: А що Яценюкові, Турчинову, Кличку чи Тягнибоку ближче твої (й тисяч таких як ти) проблеми? Не думаю. Пам'ятається, пару років тому, коли уряд Франції мав намір підняти пенсійний вік, то французи не чекали на появу месії, а сотнями тисяч  вийшли на вулиці Парижа, Ліона, Марселя і заявили про себе.
   От і згадаєш 1918 р., коли на зустріч ворогу вийшли усього декілька сотень молодих людей. А десятки (а то й сотні) тисяч люду пересиділи у своїх крайніх хатах. Але ж історія не прощає крайньохатченків. Мине лише півтора десятки років і їх же за їхню байдужість до долі своєї землі буде заморено голодом, а ще через півдесятка рочків діти тих, хто пересидів чорну хмару навали, поляжуть замерзлими в чужих карело-фінських лісах. Питання: Де будуть мільйони українців у разі небезпеки для країни сьогодні? Риторика...
     Поняття Соборності, Злуки. Як на мене, то ці поняття для українців були у 1919 році більш зрозумілими й природніми, аніж сьогодні. Адже, не зважаючи на те, що народ був розділений між імперіями, тоді він краще й переконаніш розумів, що він народ єдиний. Що  українці Галичини, й українці Слобожанщини, Дону й Кубані - це, за висловом черкаського письменника Василя Пахаренка "Віті єдиного древа". Сьогодні ж, у результаті злочинної комуністичної русифікації, бісівської московської геополітики 20-80-х р.р. ХХ століття, генетичний код українців Півдня та Сходу було зламано. Хоча ламати його  почали ще чотири віки тому, та кремлівські генетики прискорили процес, каталізувавши його вогнем, залізом, голодом, кров'ю. І тепер на думку нащадків тих "генетиків" Україна - двомовна і потребує двох "язиків". Але все ж тішить хоча б той факт, що більшість отих рускаязичних переконана, що вони все таки українці. А більшість із тієї більшості  ще й висловлюють жаль, що не володіють українською. Так, саме жаль, а не лють, як того хочуть довести нам усілякі вадікі калєснічєнкі, ківалови-підрахуї та іже з ними.  Хоча є й такі, хто висловлює своє відношення до піднятої теми так: "История Украины показала насколько народы разные. Я не хочу иметь ничего общего с дважды предавшей армией ЗУНР . И стреляющими в спину поцреотам", "... Какая соборность ???да любой у кого будет малейший шанс,- немедля сквозанёт с этой Дыры пОд названием Украина...".  Так, є й такі, але їх зовсм малий відсоток, мізерний.
   Отже, виходячи з того, що я почув від моїх земляків стосовно поняття Соборності, то тут я можу бути переконаним і впевненим, що Україна таки - єдина, що штучний розділ, плеканий українофобами, приречений. І на Сході, й на Заході українці розуміють, що вони - єдиний народ. Ще більш скріпляється це переконання, коли спостерігаєш за молоддю, їхніми діями на підтвердження того, що вони - українці. Найяскравіш це відчувається на футбольних стадіонах східних, північних, центральних, західних, південних міст України, коли протилежні сторони фан-секторів завзято перекликаються: "Слава Україні!" - "Героям слава!".  Студентські акції, марші, приурочені до тих чи інших подій також яскраво підтверджують це. Звичайно, прискорює нашу мету протестний дух. І тут гріх не відзначити, яку велику послугу надала сьогоднішня влада в Україні для об'єднання українського народу. Саме спільна ненависть до спільного ворога й прискорила таке об'єднання.
       І за це складемо їм подяку.