Мій Канів...

                                

     Віра Носенко

Мій Каневе милий, мій Каневе рідний,
З тобою – лягаю, з тобою – встаю.
Найвищих пошан ти у Всесвіті гідний,
Тобі свою ніжну любов віддаю.

Розкинулось місто на правічних кручах,
А поряд – Дніпро славні води несе.
Веселками грає Славутич могучий ,
І плескотом хвиль – зачаровує все.

Квітують акації грона духмяні,
Як липи цвітуть – медом пахне земля.
Моє рідне місто, божественний Канів,
Мій райський куточок мене звеселя.

Пишаєтесь вічністю, Канівські гори,
Природа створила загадкою вас.
Внизу, під горою, клекочеться море,
Що Канівським кличуть його у наш час.

Найвища гора – це святая Чернеча,
Яка на спочинок Тараса взяла.
Звучать віковічні завітнії речі –
Пророка-Шевченка безсмертні слова.

Мій Каневе рідний, Тарасе, мій любий,
Я шану складаю в словах і думках.
До тебе на зустріч завжди їдуть люди,
І славлять наш край у роках і віках.

Прийми, милий Каневе, шану велику,
Що з гордістю завжди до тебе ношу.
Любитиму з гідністю, вірно, навіки,
Я щиро, від чистого серця кажу.