Для кого майорять георгіївські стрічки

8 травня виповнюється 66 років від дня підписання капітуляції Німеччини у ІІ світовій війні. У цей день європейська спільнота святкує День Європи. Хоча, до закінчення тієї кривавої м"ясорубки ще залишалось три з половиною місяці.
Свого часу влада однієї з країн-ініціаторів початку війни, а саме СССР, постановила святкувати перемогу над нацизмом (вони чомусь той режим називали фашизмом (?!)) 9-го травня. А встановили вони це свято лише через 20 років по тій даті.
Сьогодні ж, у той час, відколи такої держави, як СССР, не існує, ідучи на угоду з силами, які не можуть вважатися українськими, певні діячі-"державники" закликають у день 9 травня підняти у знак незрозумілої "перемоги" червоні стяги. І підняти їх у державі Україна. Звичайно, ми розуміємо, що такі дії дуже добре стимулюються з північного сходу. І, як наслідок, ми спостерігаємо вже не перший рік у цей день чималу кількість "святкувальників перемоги", увінчаних самими собою такими собі "георгіївськими стрічками". Не перший рік вони, живучи в незалежній державі Україна, йдуть, розмахуючи прапорами неіснуючої держави, прикрашені тими незрозумілими стрічками.
Я вже не кажу про те, що, згідно нашого законодавства, усі державні свята повинні святкуватися під прапором державним. А, окрім того, варто знати, що "прапор перемоги", затверджений для святкування Дня Перемоги у цьому році, геть не відповідає історичній правді. Принаймні, для України. Справа в тім, що той прапор однієї з військових частин І Білоруського фронту, належав військовому з"єднанню, яке до звільнення України від нацистів не має жодного відношення.
Але, все ж я повернусь до жовто-чорних стрічок. Невже ми, українці, повинні мавпувати з Північного Сходу їхні символи? Невже у нас своїх немає? Адже ми живемо у своїй державі, яку віками плекали наші попередники. Є у нас свої кольори боротьби. Є кольори нашого державного прапора, є - червоно-чорні прапори визвольної боротьби. Навіть у нашій благословенній Черкащині є історично справедливі прапори Холодного Яру. Тож, чи варто продовжувати бути малоросами, хохлуями якогось надуманого "старшого брата"? Чи не краще відзначити день здолання нацистського звіра, з яким вели непримирену боротьбу українці, під знаком української державності? Чи й справді ми якісь меншоварті підмосковські недолугі людці?
Тож, закликаю: почепіть на груди символи боротьби українців за свою волю, за свою державність, за свою Незалежність. Не будьте підспівувачами у чужого диригента. Ми також внесли чималий внесок у справу подолання нацистської зарази.