Ярослав Стецько: "Бажайте великого!"

 Ярослав Стецько – видатний син України, один з ідеологів і провідників українського націоналізму, людина, яка любила Бога і Україну понад усе.

Народився 19 січня 1912 року в Тернополі в родині священика. З відзнакою закінчив гімназію, навчався праву і філософії у Краківському та Львівському університетах. Ще юнаком Ярослав обрав шлях національно-визвольної боротьби і став підпільником ОУН.
    В січні 1938 року полковник Євген Коновалець доручив йому підготувати збір ОУН, і в 1939 році він його успішно проводить.
   30 червня 1941 року у Львові був проголошений Акт відновлення української державності, а Ярослава Стецька обрали прем’єром Українського Уряду.
    За відмову виконати ультиматум Гітлера відкликати Акт відновлення української державності Ярослава Стецька заарештували і кинули до концтабору Заксенгаузен, де йому склало компанію славне товариство: Степан Бандера, Яків Сталін, Омелян Антонович, Андрій Мельник, Олег Ольжич, генерал Ровецький та інші, і де він перебував у бункері смерті до вересня 1944 року. Але доля подарувала йому ще життя в ім’я Незалежної Самостійної України.
    Ще з юності під час гонінь та арештів прокурори звинувачували полум’яного патріота-націоналіста у «затруєнні душ української суспільності». Так, він був отруювачем душ, він труїв душі українців своєю невимовно пристрасною любов’ю до України і ненавистю до її ворогів.
    У 1946 році Ярослав Стецько створив Антибольшевицький Блок Народів (АБН).
В урочистій промові під час обрання його на посаду очільника Антибільшовицького Блоку Народів в 1946 році Ярослав Стецько сказав пророчі слова: «Я вірю і знаю, що Україна повинна стати і стане ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого будуть зосереджені змагання не тільки самої України, а також інших поневолених народів за свою самостійність та незалежність». І ці пророчі слова Ярослава Стецька справджуються на наших очах. В запеклій боротьбі, стікаючи кров’ю, Україна виборює свою Свободу і Свободу інших, поневолених Росією, народів. Україна, як промінь Світла в безпросвітній темряві фашистського путінського режиму. Вона – надія всіх поневолених на визволення.
    Коли Ярославу Стецьку дорікали в ідеалізації та нездійсненному мрійництві щодо майбутнього України, він відповідав і просив вважати це заповітом: «Міряйте свої сили не реальним, а бажаним! Великого бажайте!».
    5 липня 1986 року перестало битися серце Ярослава Стецька.
                                                                                 Наталя Грудініна.