Київські пагорби: парадокси назв

Антон ФОМЕНКО

Будьмо відвертими: не кожен киянин, а тим паче турист, хоча б колись чув імена всіх столичних гір. Окремі їх назви викликають особливі питання, а іноді й зовсім ставлять в глухий кут. Із чим, наприклад, пов’язані топоніми «Уздихальниця», «Киселівка», «Копирів кінець»?

Пропонуємо вам невеличкий екскурс загадковими, містичним, а подекуди й моторошними схилами київських пагорбів.

Старовинна мапа Києва на якій позначені важливі топоніми: гори Уздихальниця, Киселівка (Замкова) та Скавика (Щекавиця). Початок ХІХ століття.

За даними науковців, історія Києва почалася на перетині вулиць Володимирської, Десятинної та Андріївського узвозу. Тут були знайдені найдавніші у місті поховання, датовані серединою V століття. Саме це місце й має назву Старокиївської гори. Звідси ми й почнемо нашу розповідь про столичні схили. 

Перетин вулиць Володимирської, Десятинної та Андріївського узвозу. Кінець ХІХ століття.

Нижня частина Андріївського проходить повз два високих пагорби. Перший – з правого боку вулиці, біля так званого «Замку Річарда». Другий, що з лівого боку, закриває собою комплекс будівель Флорівського монастиря. Назви цих гір мають свою цікаву історію. 

Уздихальниця. Панорама з Замкової гори. 80-ті роки ХХ століття.

Схований за «замком» пагорб ще з часів Русі кияни іменують «Уздихальницею». Походження назви має дві версії: романтичну та побутову. Згідно з першою, за княжих часів напроти пагорбу були розташовані двори ратників, жінки яких з сумом чекали своїх коханих. Друга версія більш прозаїчна: піднімаючись по схилу, подорожні зітхали.

Замкова гора зі стороні Андріївського узвозу. Друга половина ХХ століття.

Другий пагорб оповитий легендами та містикою. Ця гора має багато назв: Хоривиця, Киселівка, Замкова, Флорівська, Лиса. За легендами, саме тут оселився один із засновників Києва князь Хорив. Після навали хана Батия в 1240 році Верхнє місто перетворилося в руїни. На схилах Хоривиці тогочасними господарями Києва литовцями було побудовано міську фортецю, тому за горою закріпилася назва «Замкової». Саме в цей час штучно майже вдвічі зменшили висоту Уздихальниці, адже з її вершини було легко обстрілювати київську фортецю.

Замкова гора з вершини Уздихальниці. Середина ХІХ століття.

Укріплення на пагорбі були знищені козаками під час повстання Богдана Хмельницького в середині XVII століття. На той час гора перебувала у власності київського воєводи, князя Адама Киселя, з іменем якого пов’язана альтернативна назва – «Киселівка». Після визвольного повстання Хмельницького пагорб перейшов у власність найстарішого київського жіночого монастиря – Флорівського. Чорниці розмістили на ньому монастирський цвинтар. Пізніше навіть будівництво церкви на вершині гори не врятувало її від поганої слави. Мешканці Подолу швидко охрестили пагорб «Лисою горою» та надали йому статус головного пункту проведення відьомських шабашів. 

Воздвиженська церква, вулиця Глибочицька та Вознесенський узвіз. З правого боку - гора Щекавиця. 80-ті роки ХХ століття.

На вершині Замкової гори можна насолодитися дивовижною панорамою Києва. З протилежної сторони Валів розташований ще один зі столичних пагорбів – Щекавиця, місце князювання легендарного Щека. Втім, ця гора має й іншу назву – Олегівська або Скавика. За переказами, саме тут було поховано віщого Олега, одного із перших київських князів.

Панорамний вид гори Щекавиці. На її вершині Подільська радіовежа. 80-ті роки ХХ століття.

В часи пізнього Середньовіччя, під час повальних епідемій холери, верхню частину пагорбу почали використовувати як цвинтар. На звивистих вуличках нижньої частини оселився різнонаціональний ремісничий люд. Цвинтар, на якому, до речі, було поховано композитора Артемія Веделя, знищила радянська влада у 1935 році. Частина історичної забудови вулиці існує й досі, скромно конкуруючи із маєтками-новобудовами.

Гора Щекавиця. На вершині пагорбу кладовище із церквою Всіх святих. Середина ХІХ століття.

На протилежному боці вулиці Глибочицької, в тіні кущистої зелені, приховалося невеличке плато Копирів кінець. Походження історичної назви цієї місцини досі викликає запеклі дискусії серед науковців. Згідно з думкою експертів, вона пов’язана із юдейським кварталом, який існував тут ще за часів княжої доби. Більшість мешканців цієї місцини були етнічними хазарами, яких іноді називали «коварами». Втім, можливий й інший варіант: на західній околиці Києва в ті часи стояла митниця. На івриті слово «копар» означає викуп, звідси й походить назва Копирів кінець.

Перетин вулиць Кудрявської, Петрівської та Вознесенського узвозу. 80-ті роки ХХ століття.

Зараз ця територія щільно забудована спорудами різних років зведення, які розташувалися довкола перетину вулиць Кудрявської, Петрівської та Вознесенського узвозу. В середині 80-х років ХХ століття значну частину району з цілими вулицями було знищено під час чергового перепланування міста.

Вулиця Петрівська до зносу забудови. 70-ті роки ХХ століття.

Окремі вулиці, як, зокрема, Вознесенській узвіз, потроху оживають. Деякі, як Петрівська, продовжують існувати виключно у спогадах їх колишніх мешканців та на старовинних фото. Можливо прогулянка цими вулицями-привидами стане нашою наступною мандрівкою.

Нагадаємо, cквер чи транспортна артерія: що чекає на загублену в центрі вулицю.