Отаман-зрадник лишив по собі могилу-пустушку та дубовий гай

                                 
 17 липня, виповнюється 150 років з дня смерті останнього кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого. 

Останні чотири роки свого життя Йосип Гладкий мешкав у власному будинку на вулиці Покровській Олександрівська (нині Запоріжжя). Улітку 1866 року він на Катеринославському ярмарку (нині місто Дніпро, донедавна Дніпропетровськ) заразився холерою і помер 17 липня. Днем пізніше відійшла і його дружина. Їх обох поховали на Пилипівському цвинтарі (нині територія Запорізького національного університету). 
Кладовище було знищене за радянської влади. Не тільки Гладких, а й могили всіх тут похованих зрівняли з землею, коли на місці цвинтарю будували учбовий корпус та гуртожиток на той час педінституту. Дивом вцілів надгробок подружжя, який нині імітує могилу Йосипа Гладкого на подвір’ї університету.

Неподалік – пам’ятник, встановлений у 2010 році з ініціативи нардепа і керівника “Мотор-Січі” В’ячеслава Богуслаєва.

А ще, за гіпотезою запорізького краєзнавця Анатолія Сокура, у 1829 році після втечі із-за Дунаю Йосип Гладкий разом з козаками посадили дуби, які й донині збереглися у міському парку Дубовий гай. 
Могила-пустушка та раритетні дуби – це все, що лишилося на згадку прийдешнім поколінням від отамана-зрадника, проклятого запорожцями.
Одним-єдиним вчинком він перекреслив всі свої військові здобутки. У 1829 році, щоб не воювати проти Московії на боці Туреччини, під Ізмаїлом Йосип Гладкий з ватагою козаків втекли із Задунайської Січі, прихопивши з собою скарбницю та канцелярію. Через зраду Гладкого османці стратили близько двох тисяч козаків разом з наказним гетьманом Баланом, а січові укріплення та церкву Задунайської Січі спалили.
Дезертири під орудою Йосипа Гладкого сформували Дунайський козацький полк і 4 квітня 1829 року були переведені (водворенньі) до Олександрівського повіту Катиронославської губернії (нині Запорізька область). Згодом було утворене Азовське військо на чолі з отаманом Гладким. За два роки до його смерті, у 1864 році, цар своїм Указом розігнав Азовське військо, частину козаків перетворив на кріпаків та дозволив їх брати у солдати, а інших звелів переселити на Кубань.
Запорожці не могли простити Гладкому ні того, як він підступно зрадив усе Задунайське козацтво, ні перехід під московське рабство, покріпачення. 
Гладкий у званні генерал-майора подав у відставку, посилився на хуторі Ново-Петрівці, а після смерті сина Дем’яна переїхав до Олександрівська, де 150 років тому відійшов у небуття.