Який же потрібно бути всередині себе твариною, щоб поїхати в Крим

...Крим на другому році анексії.

Літо.

Море.

Ці люди колись були моїми близькими.

Моїми друзями.

У мирний час - патріоти-націоналісти. Голосували за "Свободу". Міркували про українську державності. Нарікали мені за мій інтернаціоналізм і російський менталітет.

Тепер мої колишні патріотичні друзі їздять відпочивати в захоплений Росією Крим.

А я, космополіт і інтернаціоналіст - другий рік не випускаю з рук зброї.

... Дивлюся в Інстаграмме фотографії моїх колишніх друзів. Південний берег, південно-західне узбережжя - місця, які так люблю, які обнирял з дитинства уздовж і поперек.

Минулого літа я вже бачив схожі фотки, але тоді ми не сильно замислювалися - хто де і хто чий. Літо видалося гарячим: йшла наступальна операція, нам було не до цього.

Ми наступали, успішно і не дуже, втрачали товаришів і розраховувалися за їх загибель не економлячи.

Пакети російських "олівців" плямували соняшникові поля.

"Валізи" російських САУ рвалися в базових таборах батальйонних тактичних груп.

Російські танки розстрілювали наші, наспіх зібрані "на живу нитку", блоки ....

Ми брали Нетайлове і Піски, Первомайське та Авдіївку, Карлівки та Невельському.

Ми вчилися будувати повноцінні опорні пункти і засікати мінометні батареї.

Штурм, зачистка, супровід, прикриття, спостереження, знищення, розвідка - що тільки не випадало на частку снайперської роти!

Гвардійська піхота воювала, як вміла.

А колишні друзі відпочивали в Криму.

В який прийшли російські брати.

По-братськи відняв у мене 5% моєї країни і розв'язали війну в 250 кілометрах від вікон мого будинку.

Відпочивали в минулому році.

Відпочивають в цьому.

А пацани другий рік гинуть від куль, мін і снарядів, спрацьованих на російських заводах.

Отриманих на російських складах.

Випущених російськими людьми.

Господи, який же потрібно бути всередині себе твариною, щоб туди поїхати.

Я особисто спокійний за Крим.

Я знаю, що він знову буде моїм, нашим.

Не ми перші і не ми останні.

Ельзас і Лотарингія пробули під німцем 47 років - а все ж повернули їх французи, зуміли, змогли!

І ми зможемо.

... І якщо навіть мені не побачити, як маки перетворюються в брудно-червона ніщо під гусеницями Бех ...

... Не ковтати чорний дим від КПВТ на вулицях Симфер ...

... Не вираховувати кут місця цілі в горах Гурзуфа - я вірю:

Коли-небудь, хай не я, не Кос, що не Ведмідь, що не Ромашка, а наші внуки - зістрибнуть з димної броні на хрусткій ялтинську гальку.

Я вірю.

І нехай буде так.

Alexandr Mamaluy