На Черкащині свого часу жили та працювали десятки акторів з культових радянських фільмів

Той факт, що біографія багатьох відомих кіноакторів часів Союзу так чи інакше пов’язана з нашим краєм вам, безперечно, відомо. Про “кіношну” Черкащину наводить загальновідомі та “приховані” факти краєзнавець Борис Юхно.

Ну, уродженця Тального Петра Весклярова – Діда Панаса нещодавно згадували. А таки актор, з півсотні ролей у доробку. Та що вдієш, заручник образу. Не те аби його не любив, але в задушевних розмовах, які “уважав”, ремствував інколи. Мовляв – режисери зразу серйозність втрачають, навіть на проби не запрошують:”Дід Панас? Так в мене ж серйозне кіно, а не казка!”

Яків Костюковський, сценарист “Діамантової руки”, “Кавказької полонянки” та інших гайдаївських шедеврів родом із Золотоноші. Аж двоє наших зіграли у “Сімнадцяти миттєвостях весни”: з дореволюційних Плюваків, потім Первомайського Черкаського району, Лаврентій Масоха. Це Шольц, мовчазний ординарець Мюллера. А з Умані – Емілія Мільтон, дивакувата, але симпатична “шахістка” фрау Зауріх. З Умані й Маргарита Гладунко: актриса переважно “других планів”, але у відомих стрічках “Тридцять три”, “Огарьова, 6” та інших (а загалом-то – що це за “другий план”? Ще один ну майже земляк Борислав Брундуков (тут би годилося згадати режисера Юрія Тупицького з Воронинець, але скоро у нього день народження, тож про Брондукова і Тупицького днів за десять)) фактично не зіграв жодної головної ролі, то й що? З Умані й Леонід Завальнюк. Не актор, композитор, але хіба можливий улюблений новорічний фільм “Чародії” без його хіта “Три белых коня”?

О, тут вже друга лінія відкривається, “опосередковано причетні”. Наприклад, хто довго перебував на Черкащині і не з гастроями? Та той же маленький чародій Бриль, Михайло Свєтін. І знову – в Умані, служив там. А в Черкасах…

…А в Черкасах мав рідню і школярем проводив канікули майбутній актор Сергій Іванов. І це саме той, забутий факт, який потребує повернення в кіноісторію Черкас. Так що “наші й німці” – то не лише фрау Зауріх і Шольц, але й Кузнечик, а пізніше й сержант Цибуля. Тож 30 років тому, 3 квітня 1988-го, “Черкаська правда” сповістила, що…

“У пам’яті багатьох кіно- і телеглядачів його ім’я асоціюється, насамперед, з двома героями – Ларіосиком з “Днів Турбіних” і Кузнечиком зі стрічки незабутнього Леоніда Бикова “У бій ідуть одні “старики”. Звичайно, були потім ролі, багато ролей, але не всі вони так точно співпадали з особистістю актора. Розгледіти її в новачку, недавньому випускнику театрального інституту, безпомилково змогли Володимир Басов і Леонід Биков. І Сергій Іванов назавжди зберіг вдячність до цих митців.

Цього актора студії художніх фільмів імені О. Довженка черкасці по праву можуть вважати своїм земляком: у нашому педагогічному інституті довгий час працював його дідусь, професор М.А. Жовтобрюх, у Черкасах пройшли не одні канікули київського хлопчика.

Тому з особливим почуттям завжди приїздить кіноактор на Черкащину. Ось і цими днями відбулися творчі зустрічі із глядачами. Сергій Іванов розповів їм про свою роботу над ролями, поділився творчими планами (а вони тепер пов’язані не тільки з кіно, але й літературною роботою). Тож будемо чекати нових зустрічей з Сергієм Івановим – на кіноекрані і сторінках журналів”.