У мене є мрія

У мене є мрія, мрія проста як цеглина і примітивна, як амеба. При тому, вона настільки ж і складна, як швейцарські годинники «Брегет».

Мова про персональну відповідальність. Відповідальність чиновників та посадовців, мерів, депутатів, керівництва ОДА, керівництва держави за те, що роблять. Щоб зробив капость - тобі одразу «отвєтка» прилетіла, при чому така, щоб до кінця життя перехрещувався б, згадуючи.

Я далекий від думки несвідомості їхніх вчинків, вони прекрасно розуміють, що вони роблять. Питання в тому, що вони вважають, що за це їм повністю даруватиметься повна безкарність.

Будь-яка людина, яка йде у владу знає чітко – потрапиш туди, підмахнеш потрібній команді і у тебе все розкішно. Вигідні тендери та контракти і бонуси звісно капають, прикриють,  де потрібно, очі громаді відведуть, або підсоблять чим зможуть, щоб не так соромно було за зальот.

Під популістськими гаслами, зовнішньою атрибутикою, голослівними заявами чітко видно ненажерливе вишкіряння самовдоволеного стерв’ятника.

Минулий тиждень в цьому контексті був просякнутий наскрізь особливостями взаємовідносин верхівки харчового ланцюжка Черкас з його низовою ланкою.

Депутат облради Рибченко влаштував п’яне ралі на «Мерседесі» біля ресторану та збив людину. Хитрість життєвих вивертів в тому, що вже попадався даний екземпляр мандатоносця в подібну ситуацію, але в минулому році все обійшлося без жертв. І в тісній спаркі з суддівським курултаєм він уник покарання. Не минуло й двох тижнів – знов за рибу гроші. Тільки цього разу у жертви зіткнення з німецьким автопромом - закрита ЧМТ.

Минулого тижня облрада взагалі відзначилася – депутат-«свободівець» побився з директором комунального підприємства, хоча, як бачимо вище, не того він учив, не того.

Ні, Лєбєдцов явно провокував «свободівців» (тих, правда, хлібом не годуй, дай провокуватись, особливо мовним питанням). Проте, як поділилися своїми думками мої колеги, винуваті не тільки депутати, а й голова обласної ради. Той сидів до останнього і ні чичирк,  щоб поставити на місце своїх підлеглих. Наслідок – цирк з конями на всю Україну.

Своєю безвідповідальністю не відставали від колег і муніципали. На виконкомі у вівторок весело і невимушено його члени показували ескізи ключа від міста, булави та кольє, приміряли їх собі, жартували. І я з ними сміявся. Бо дійсно ж весело – на дорогах міста срач, льодом вкриті тротуари і дороги, не вирішено жодне мало-мальськи важливе для міста питання.

Але ж блискучі іграшки це ж так потрібно, обцяцькувати їх коштовностями, начепить на шию – гарно буде.

А виявляється, що в цей же час у колегіумі «Берегиня», який до того ж вважається елітним, третій тиждень поспіль в класах мерзли діти. Бо поламалась апаратура, яка гоне тепло в приміщення. І нікому до цього -  жодного діла.

Тобто, закласти собі фетіші для рольових ігор в бюджет вони встигли, 300 тисяч на «іміджеву стелу» нашли, убогий фонтан за 400 тисяч чиряком посеред міста поставили, а грошей на впорядкування навчального закладу не передбачалось.

І все, повна безвідповідальність – ніхто ні в чому не винуватий, бо ніхто нічого не знав і взагалі, само вийшло.

І знову винуватих не знайдено, все увійшло в спокійно сонне русло.

Так до чого я веду? Сумно,  від того, що коїться. Адже персональна відповідальність наступає тоді, коли людина у владі зріла, виважена і у своїх рішеннях керується інтересами суспільства, а не, як у нашому випадку, – не влада, а дитячі ясла «Чебурашка» ще й з наслідками для життя і здоров’я оточення...

От тільки дуже хочеться взяти солдатського ременя та відходити пряжкою по обом сєдаліщним полушаріям, хоча хочеться іншого, але воно підпадає під санкції кримінального кодексу… А жаль…

P.S. А ні, забув – було й хороше. На виконкомі Анатолій Бондаренко вітав Миколу Булатецького з медаллю, яку сам йому і вручив. Не розуміючи, а може й розуміючи, що лицемірність цього акту зашкалювала за обрій.

І ще, не дозволили Петру Чернявському повернути свої халабуди назад під бокову стінку Драмтеатру. Правда,  жоден не поставив закономірного питання – чи ти, Петро, не знахабнів взагалі? Ну то таке, там, де зараз ці сараї стоять, то не земля міста, то хай область розбирається, правда, Анатолію Васильовичу?
                                                                       Олександр Рибалко