Майже сто років у Старосіллі Городищенського району на місцевому цвинтарі селяни тишком-нишком доглядали за трьома могилами загиблих під Крутами студентів. Великі дерев’яні хрести на зарослих барвінком горбиках так і називали «Крутянськими», однак говорити про небіжчиків уголос боялись. Проте, попри страх перед радянською репресивною машиною, історія поховання трьох українських патріотів міцно закоренилась у сільській пам’яті.
“Мені доручила доглядати за могилками старенька сусідка Людмила Старіченко. Сказала: як мене не стане, то доглянь, бо до них ніхто не прийде”, – згадує старосільчанка Людмила Удовик.
Стара жінка переказала наступниці і те, що так само колись почула від своєї матері, яка свого часу також доглядала за цими могилами.
“Кажуть, що одразу після бою під Крутами через греблю до села підводою заїхав чоловік. Він віз трьох молодих парубків, вкритих смертельними ранами. Серед цих хлопців був і його син. А прямував цей жалобний обоз кудись на лівий берег Дніпра. Одначе у Старосіллі чоловік побачив, що всі троє юнаків померли, тому вирішив їх тут же і поховати. Одна жінка із крайньої хати перевдягла їх, уночі, крадучись, викопали три могили і витесали три хрести. Так і залишились ті козаки просто Крутянами, без імен і прізвищ”, – розповіла Людмила Карпівна.
Уже за незалежної України могилки освятили і відправили по героях панахиду, однак імена їхні досі залишаються невідомими. Проте сумніву, що на старосільському кладовищі знайшли вічний спочинок саме трійко із трьох сотень відважних гімназистів, які заступили дорогу цілій армії Михайла Муравйова 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути за 130 кілометрів на північний схід від Києва , – ні в кого немає.
П’ять років тому про Крутян із Старосілля дізнались активісти тодішньої Ради опозиційних сил Черкащини і прибули великою делегацією, щоб вшанувати пам’ять Героїв. А наступного року з ініціативи громадського активіста з Черкас Назара Обідзінського та громадської організації “Воля XXI” поставили на могилах три дерев’яних хрести з табличками: “Невідомий юнак, учасник бою під Крутами”.
Цього року вшанувати героїв у річницю кривавого бою зійшлося більше сотні людей: з народнорухівцями Черкаської крайової організації її голова Валентина Коваленко, народний депутат VII скликання Леонід Даценко, смілянські майданівці з “Території Гідності” на чолі з Анатолієм Терещенком та жителі села з учнями місцевої школи. Прийшла і хранителька пам’яті про юних патріотів – Людмила Удовик.
“Сьогодні символічний день, бо в столиці нині перепоховують прах відомого українського письменника Олександра Олеся, який повернувся в Україну вже після смерті. Наша Черкаська обласна спілка письменників підготувала усі необхідні клопотання, щоб повернути на батьківщину, у Куцівку Смілянського району прах нашого земляка Тодося Осьмачки. Ці діти поклали свої голови так само в тій боротьбі за Україну, яка триває століттями. Тому так важливою нам, українцям, берегти цю духовну енергію історії, енергію пам’яті, яка зроджується саме від місцевого патріотизму і не дає спокою у найвідповідальніші часи боротьби за рідну землю”, – виступила Валентина Коваленко.
“Потрібно не тільки сумувати і пам’ятати загиблих героїв. Треба усвідомити, що за часи радянського режиму було знищено більше 50 мільйонів українців, і цей геноцид продовжується, бо за часи незалежної України нас із 52 мільйонів стало 27. Це новітній геноцид, і за нього треба, щоб хтось також поніс відповідальність. І станеться це, постане Україна лише після того, як ми всі усвідомимо, що все залежить лише від нас. Якщо ми будемо, як старосільці, пам’ятати своїх героїв, будемо об’єднуватись і обирати в своїх селах українську владу, то тоді вона вся стане українською”, – наголосив смілянин Станіслав Голубець.
“Це місце сьогодні до певної міри символічне, бо попри те, що ми маємо свою незалежну державу, наша історія вкрита шаром холодного снігу, з-під якого де-не-де пробиваються зелені паростки пам’яті, яку ми маємо відроджувати, вшановуючи тих справжніх героїв, які віддали своє життя, щоб ця незалежна Україна нарешті відбулась. Важливо знати й імена всіх наших Героїв, бо складно уявити собі, що більшовицька влада не кинула б усі краєзнавчо-історичні сили, аби встановити особи загиблих своїх комісарів. На жаль, ми ще не навчились шанувати відомих, а ще краще – живих українських героїв! Можливо, цим можна пояснити, що вже після Революції Гідності на це святе місце не приїхали жодні владці. Бо вони не відчувають себе українцями, і для них навпаки краще затерти, замусолити нашу героїчну боротьбу за волю і самоусвідомлення, як народу. Утім, історія повторюється: триста років тому, століття, тридцять років Україну розглядали як територію для поневолення і розграбування. І сьогодні нам не треба дивитись на Європу, уповати на “добрих сусідів” чи “добрих царів”, а об’єднуватись, щоб відстоювати свою землю і своїх дітей. Війна на Сході з російським агресором нас також цьому вчить сьогодні, бо лише об’єднана нація здатна перемагати і йти вперед”, – із промовою звернувся до присутніх і Леонід Даценко.
Після короткої панахиди учасники жалобного мітингу заспівали Гімн України та пісню січових стрільців “Ой у лузі червона калина”. І оте “а ми нашу славну “Україну, гей-гей, розвеселимо” розляглося старосільськими луками як настанова для всіх нині сущих…
Немає коментарів:
Дописати коментар