«Під парасолькою НАТО поляки можуть увійти в Галичину і залишитись тут назавжди»

У неділю, 26 лютого у селі Гута Пеняцька, що на Львівщині, урочисто вшанували польське населення, яке у лютому 1944 року було знищено внаслідок німецької каральної акції . Зазначимо, що пам’ятник загиблим полякам у Гуті Пеняцькій на початку 2017 року був підірваний невідомими вандалами, проте вже до 26 лютого меморіал відновили українським коштом.

І все б нічого, якби не історичний кретинізм польських ЗМІ, які  гучно повідомили своїм глядачам, слухачам та читачам, що поляків у Гуті Пеняцькій вбивали не «гітлерівці», як це історично доведено, а українці, воїни Української Повстанської Армії. Не набагато гідніше поводились й самі українці: так, під час вшанування поліція арештувала активіста, українського історика Михайла Галущака, який прийшов на урочистості з червоно-чорним прапором та банером про сплюндровані українські могили у Польщі, які там ніхто відновлювати не поспішає.

Та це ще не все: українські правоохоронці, присутні представники обласної влади промовчали, коли ті ж самі поляки, які були на вшануванні вбитих гітлерівцями своїх співвітчизників, мали шеврони «Армії Крайової» - карального органу, який під час Другої світової війни жорстоко знищував тисячі українців. Про звірства Армії Крайової на території України «Вголос» уже писав.

«Українці подали однозначний сигнал, що роблять черговий жест доброї волі, не зважаючи на те, що за останні три роки в Польщі знищено 14 українських пам'ятників і жодного з них не відновлено, вони відновлюють польський пам'ятник. Культурно і ґречно запитують, коли Польща дасть відповідь, яку можна буде назвати «взаємністю»? І не треба було довго чекати на відповідь офіційних державних структур - TVP i Polskie Radio офіційно повідомили, що злочин в Гуті Пеняцькій був здійснений УПА! Польська історична пропаганда перейшла ще одну «червону лінію». Взаємність, яку чекали українці, виглядає так: «73 річниця пацифікації УПА Гути Пеняцької» Підкреслимо: УПА!», - пише польсько-український портал «Dobrodziej».

Що насправді відбулось у Гуті Пеняцькій? Чому відсутність позиції в української влади призвела до чергової польської історичної пропаганди? Чого цим добиваються поляки та як це вплине на Україну?  Про це «Вголос» запитав у історика, воїна АТО Михайла Галущака та історика, дослідника українсько-польських стосунків Романа Грицьківа.

Як відбувалась церемонія вшанування вбитого нацистами польського населення під час відкриття оновленого пам’ятника у Гуті Пеняцькій, що на Львівщині? Що це був за скандал із банером та червоно-чорним прапором?

Михайло Галущак:  На Львівщині, у Гуті Пеняцькій, минулої неділі відкрився зруйнований на початку цього року вандалами  пам’ятник . Туди я прийшов із червоно-чорним прапором та банером, на якому містилася інформація про знищені українські могили на території Польщі.  Спочатку згорнути прапор-символ боротьби УПА у мене вимагали поляки. За їхніми словами, червоно-чорний прапор є символікою «бандитів» та тих, хто вчинив геноцид поляків. Я не погодився, бо Українська Повстанська Армія, яка воювала під цим прапором в середині ХХ століття, воювала за незалежну Україну. Навіть значна частина сьогоднішніх бійців АТО вважають червоно-чорний прапором символом боротьби. Я наголосив полякам, що під цим прапором українські воїни захищали не лише кордони України, а й всієї Європи.

Після цього до мене підішли вже українські правоохоронці. Вони теж сказали, що цей прапор потрібно зняти, бо вони вбачають у цьому провокацію. Я їм відмовив. Тоді вони почали мені інкримінувати організацію якогось несанкціонованого мітингу. Це мені нагадало часи Януковича, коли було заборонено збиратися на вулиці трьом особам, а зараз вийшло так, що й одному не можна мовчки стояти. Хоча я стояв осторонь, не біля пам’ятника. Я не вигукував жодних образливих закликів. Я просто стояв з прапором і банером про знищення українських могил у Польщі. У цьому нема нічого образливого. Я думаю, що кожен християнин має засудити руйнування могил. І я засуджую, як руйнування польських могил на території України, так і українських на території Польщі . Я прийшов туди, щоб вшанувати пам'ять, як загиблих поляків, так і загиблих українців. Наша поліція сказала мені , що я повинен піти, інакше вони застосують проти мене силу. Коли я з ними пішов, то показав своє посвідчення «Учасника бойових дій». Вони записали усі мої дані. Але цього було недостатньо, ми  прийшли до їхньої машини, а це були співробітники Бродівського райвідділу поліції. Від мене почали вимагати згорнути мій банер. Я погодився, але відмовився згортати червоно-чорний прапор. Тоді вони зробили кілька дзвінків, ймовірно до свого керівництва. Після чого заявили, що складають на мене протокол про адміністративне порушення. Я попросив їх скласти протокол і про затримання, оскільки вони мене утримували у своїй машині доволі довго. Але правоохоронці відмовились. Після цього я подзвонив на гарячу лінію 102 і пояснив, що правоохоронці перешкоджають моєму пересуванню. Але вони мене тримали рівно до того часу, поки не завершилось вшанування загиблих.

Доволі дивно спостерігати подібні речі в демократичні країні. Адже якби правоохоронці хотіли б уникнути якихось сутичок між мною та радикально налаштованими поляками, то їм, напевно, було б варто охороняти мене, а не тих, хто був у більшості.

Як себе поводили поляки, окрім того, що вимагали від вас прибрати червоно-чорний прапор?

Михайло Галущак:  Коли усе завершилось, то поруч з польським пам’ятником був й пам’ятник загиблим українцям під час трагічних подій 1944 року. Мене дуже вразив той факт, як відбулось вшанування українців: біля польського пам’ятника були мікрофони, велика делегація, були перші особи не лише Львівської області, а й представники з Польщі. Так-от, до українського пам’ятника підійшло тільки кілька десятків людей, в основному представники влади Львівської області. Поляки проігнорували українські могили. Це не справедливо, бо українці поставились з повагою до польських жертв. Ми можемо собі уявити, що за таких умов відбувається у Польщі.

Також там були люди, які мали нашивки «Армії Крайової», а це організація, яка воювала проти українців. Були і польські радикальні мілітарні організації, які між, іншим діють у Львові.

Що це за мілітарні організації? Що вам відомо про них?

Михайло Галущак: Дуже дивно було побачити там польську мілітарну організацію, яка діє у Львові –  «Lwów». В інтернеті є відео та фото, де ці члени польської радикальної міліарної організації ходять з автоматами по українському місту Львів.

Я ініціюватиму звернення до Служби безпеки України із питаннями, що подібне польське збройне угрупування робить у Львові. Ми знайшли в Інтернеті, коли члени цього угрупування говорять, що «Львів – це польське місто». В нашій історії вже були випадки, коли казали, що «Крим наш», «Донбас наш», а тепер і «Львув наш». Я вважаю, що СБУ повинна відреагувати. Уявімо, якою була б істерична реакція поляків, якби в Перемишлі чи Ряшеві діяла українська мілітарна організація. На мою думку, в такий тяжкий час для України, якщо вже хтось хоче застосовувати зброю, то він це повинен робити це не у мирному Львові, а в зоні АТО.

Польська мілітарна організація Lwów на Личаківському кладовищі у Львові

Як стверджують джерела ІА Вголос, дані навчання польської мілітарної організації Lwów відбуваються саме у Львові

Польські ЗМІ стверджують, що поляків у Гуті Пеняцькій знищила Українська Повстанська Армія, хоча перед тим вони зазначали, що це ніби то зробила СС «Галичина». Офіційно ж історики кажуть, що це вчинили німецькі карателі. Де правда?

Роман Грицьків: Те, що відбувається, свідчить про чергове загострення українсько-польських стосунків. Якщо ж говорити з точки зору історії, то мусимо розуміти, що в цій науці є два поняття: правди та брехні. Коли ми говоримо про Гуту Пеняцьку та польську національну політику, яка вже триває кілька років, то це брехня. Коли ми говоримо про факти, то  документами німецьких архівів, свідченнями і дописами діячів радянсько-партизанського руху підтверджено, що Гуту Пеняцьку зачищали каральні німецькі дивізії СС.

Українських дивізій там не було, у цьому не брали участь підрозділи Української Повстанської Армії. Варто зазначити, що, аналізуючи українсько-польські стосунки 40-х років ХХ століття, не варто забувати і про інші чинники, а це радянський і німецький. І саме  в історичному контексті питання Гути Пеняцької ми маємо розглядати враховуючи ці складові. Бо це село у 1944 році було головною базою на півночі Львівщини для радянських партизанських загонів. А очевидно, що вони ставили собі за мету перш за все дезорганізацію німецького тилу і боротьбу з українським визвольним рухом. А тому напад на село з боку німецьких каральних органів міг бути відповіддю на дію радянських партизанів, коли за вбивство одного чи кількох військових німців знищували цілі населені пункти. Таких і в Україні, і в Польщі було знищено багато. А все, що ми зараз маємо – це фальсифікація і маніпуляція з боку поляків цими історичними обставинами

Михайло Галущак: Повідомлення у польських ЗМІ мене також неприємно вразили: якщо раніше вони писали, що злочин проти поляків вчинила дивізія «Галичина», то зараз вони уже заявили, що це була УПА. Все ведеться до того, що це все злочин українських націоналістів. Ті речі, які зараз відбуваються у Польщі – це ще один тривожний дзвінок для України.

скріншот з польських державних ЗМІ

А що зі знищеними українськими могилами у Польщі? Чому вони й досі не відновлені?

Михайло Галущак: Щодо відновлення українських могил у Польщі, то, як мені відомо, українці готові це робити за свій кошт, але там  місцева польська влада чинить перешкоди. Коли представники української влади приїхали у Польщу і почали стирати ці образливі написи на могилах, місцева польська влада викликала поліцію. А польські правоохоронці заборонили нам відновлювати могили наших покійних громадян. Якщо буде дозвіл з боку польської влади, я думаю, що Україна зможе відновити ці могили.

Тобто поляки свідомо фальшують українсько-польську історію?

Роман Грицьків: Треба сказати, що польська сторона не зацікавлена в об’єктивному вивчені українсько-польських питань. На жаль, останній семінар «Україна-Польща: важкі питання» відбувався ще десять років тому. Там польські та українські історики узгоджували проблемні питання спільної історії ХХ століття. Зараз польська сторона відійшла від позиції наукової та пішла у позицію політичну. У підсумку ми маємо фальсифікацію поляками спільної історії.  

Маніпуляції подібними історичними, трагічними фактами з боку Польщі – це злочин проти людяності. Зараз немає точної кількості жертв українсько-польської  спільної історії. І коли поляки дозволяють собі випади в бік Організації Українських Націоналістів, яка нібито знищувала поляків – це фальшування. Польські історики замість ґрунтовного дослідження інтерпретують ці події з якихось поем, свідчень очевидців, художніх творів. Поляки створюють цілі поеми, в яких описують звірства українських націоналістів проти мирних поляків.

Але коли ми, українські історики, починаємо це вивчати, у підсумку бачимо, що на території Волині, зокрема колишнього Володимирського повіту, насправді поляків ніхто не вбивав, вони просто поїхали. Дуже шкода, що Польська держава у такий складний час для України  час йде свідомо на погіршення українсько-польських відносин.

Як ви оцінюєте реакцію української влади на інцидент у Гуті Пеняцькій, чи була вона адекватною?

Роман Грицьків: Інцидент, який трапився під час відновлення пам’ятника у Гуті Пеняцькій показав, що наша влада, наші провідники не в стані зайняти якусь позицію в сфері регулювання українсько-польських стосунків. Одразу ж, коли було знищено пам’ятник, його почали відновлювати. Але ніхто не замислився над тим, а які там написи на цих могилах. Зрештою, можливо цей пам’ятник має стояти в іншому місці, ніхто не перевіряв кількість жертв з польської сторони.

У середині 90-х, коли стояло питання Цвинтаря Орлят, тоді кожну літеру вивчали науковці і давали своє пояснення. Там немає жодної зайвої літери. Але це було ще у 90-х. Згадаймо, що було недавно. Так, ми усі пам’ятаємо, що наприкінці позаминулого року у Львові відбувся інцидент з приводу самовільного повернення поляками левів на Цвинтар Орлят. Тоді міська влада Львова зайняла боягузливу позицію, мовляв, хай забирають. Добре, але для цього не було жодних законодавчих чи нормативних підстав.

Ніхто не взявся контролювати питання, а які там будуть написи, яка символіка. Відзначимо, що скульптури левів були одним із конфліктних питань при відкритті Цвинтаря орлят у Львові. Адже леви зі щитами є одним із мілітарних символів Польщі і  символом «польського Львова» . Тобто, це означає, що польська влада своїми діями офіційно підтримує те, що «Львув – польське място», а українська влада –  мовчить.

І це в час, коли пан Качинський, взявши собі за приклад Юзефа Пілсудського, вирішив відновити Польську імперію.

Тобто, поляки, за допомогою фальшування історії хочуть повернути собі території Західної України, а те, що відбувається зараз, зокрема діяльність мілітарних польських організацій – це просто підготовка до чогось масштабнішого?

Роман Грицьків: Історія – це наука, яка дозволяє легітимізовувати певні інтереси, а поляки – це народ, який дуже активно експлуатує своє минуле. І коли ми говоримо про історію Першої, Другої, Третьої  Речі Посполитої, то українські території були у складі цієї імперії. Але так історично склалось, що попри все, польського населення тут є абсолютна меншість, або його фактично немає. Але певна культурна, ментальна тяглість у поляків до цих територій є. У підсумку ми бачимо ситуацію, коли з допомогою фіксування чи бетонування певних сакральних речей поляки намагаються якимось чином легалізувати свої претензії на певні території. Показати, що раніше ці території були частиною Польщі і якщо навіть тут немає польського населення – це не означає, що вони не мають права тут проводити певні заходи з перспективою на ще щось.

На що?

Роман Грицьків:  Тут я б наголосив, що одним з аспектів є питання власності. Зараз ми всі активно йдемо в напрямоку до ЄС, а там є така проблема, як реституція. Тобто ці об’єкти власності, які належали іншим власникам, потрібно буде повертати. Дуже багато поляків тут у Львові та у Західній Україні мали нерухомість, то відповідно до Європейського законодавства, вони можуть вимагати повернути їх. А це означає, що ті ж самі поляки можуть повернутися сюди, щоб продовжити тут жити.

 З іншого боку є така проблема, як «Карта поляка». Зараз цьому ми усі дуже радіємо, кожен шукає якісь корені, намагається отримати цю карту, щоб без проблем їздити до Польщі, отримувати там освіту, роботу та певне соціальне забезпечення. Що це, як не формування польської ідеологічної та демографічної бази для відстоювання власних інтересів на території України? Польський уряд піднімає документи і одного дня на міжнародному рівні заявляє: «Це Карта поляка, стільки людей в Західній Україні володіє цією картою, значить вони є поляками». Відповідно виникає питання, що поляки на законодавчому рівні мають претензії на українські землі і можуть цим скористатись. Звернімо увагу й на культурні аспекти: в нас Римо-католицька церква, на жаль в Західній Україні є польською Римо-католицькою церквою. Вона стала головним речником збереження польської культурної та історичної спадщини у Львові.  Польські католики зараз висунули низку претензій на наші матеріальні цінності, зокрема вимагають повернути їм  певні об’єкти, як-от: музичну школу, що на вулиці Личаківській, біля костелу Святого Антонія, комплекс колишньої духовної семінарії на вулиці Кривоноса, а також біля Катедри.

На мою думку, завдяки цим аспектам здійснюються базові кроки, щоб підготувати Львів до польського повернення .

Але Польща зараз у ЄС та НАТО. Чи може вона мати територіальні претензії до країн-сусідів?

Роман Грицьків: У разі критичного розвитку ситуації вони можуть українські землі  реокупувати. Я пригадую 2014 рік, коли Радослав Сікорський, залишаючи свою посаду в уряді Польщі, дуже зніяковів, коли його німецькі журналісти запитали, а чи пропонував йому Путін розділити Україну. По його реакції на питання було видно, що пропонував. Розмови про те, щоб розділити Україну, велися.

Відповідно до цієї концепції  відбувається поділ  України на три частини: східна Україна – Новоросія, вона є під впливом Росії, центральна Україна стає буферною зоною, а західну Україну окуповує Польща. Ця концепція дуже гостро обговорюється в експертних колах і досі не виключається її реалізація. Це дуже серйозний знак.

Але у який спосіб поляки могли б реалізовувати свої плани щодо окупації Західної України?

Роман Грицьків: Найгірший розвиток подій – Росія оголошує відкриту війну Україні. Натомість можна сподіватись, що країни-члени Будапештського меморандуму, раптово згадають про свої зобов’язання перед Україною. І припустимо, що сюди, на територію Західної України, можуть увійти навіть війська НАТО. То очевидно, що  якщо такий розвиток подій можливий, то цими натовськими військами буде регулярна армія Польщі, а не армія США. Тобто, це буде законна окупація під виглядом захисту України. Після цього поляки уже звідси просто так не підуть. І якщо такий розвиток подій буде реалізований, то в кінцевому результаті ми отримаємо ще і окупацію України Польщею. Зрозуміло, що через російський наступ ми не зможемо воювати на два фронти  - це дуже виснажливо і складно. Якщо така ситуація буде реалізована – це означатиме те,  що українці позбудуться можливості мати свою державу. А це дуже вигідно полякам.

А для чого полякам наші території?

Роман Грицьків: У польській свідомості сформований образ українців, як «челяді». Це коли в період феодалізму, за часів Речі Посполитої лояльні до них люди, а саме українці, за певну невелику плату виконували для поляків функції із оборони та прислужництва. Згадаймо реєстрових козаків, які захищали ту саму Польщу. І поки вони були лакеями на побігеньках у польських панів, Річ Посполиту це влаштовувало, а як тільки пригноблені українці повставали – вони одразу ставали зрадниками, вбивцями. Це ж саме було із гайдамаками, Богданом Хмельницьким. В ідеалі українсько-польські стосунки для Польщі повинні бути такими, як у 20-х роках ХХ століття. Коли Пілсудський змусив Петлюру відмовитись від Східної Галичини, а поляки її окупували. Тоді з галичан поляки зробили безправну «челядь», яку можна принижувати, навіть вбивати у разі непокори.

Але українська держава виникла значно раніше за польську. Спершу були українські князі, а потім вже польські королі.

Що робити, щоб не допустити реалізацію поляками цього сценарію?

Роман Грицьків: Я описав дуже негативний сценарій розвитку українсько-польських стосунків  для України. Наголошую, що ті кроки, які нині вживаються польським урядом, є небезпечними для України і цілком можливо, що втілюється саме цей розвиток подій.

Ми мусимо бути готовим, що доведеться вживати більш радикальних заходів і, окрім Росії, остерігатися ще і Польщі.

Михайло Галущак : Додам, що ставлення до минулого визначає ставлення до майбутнього.  Ми не можемо відмовитись від історії УПА, адже вони захищали нашу країну. У цьому випадку нашій владі насамперед треба поважати Україну і побороти своє рабське почуття меншовартості, яке з українського боку присутнє в українсько-польських стосунках. У світі поважають позицію сильних, нашій владі попри все треба мати цю позицію.

Марія Бойко, «Вголос»

В тему:

Тему українсько-польських стосунків Вголос неодноразово висвітлював. Зокрема, ось що про ймовірність нападу Польщі на Україну говорив військовий експерт Олег Жданов: «Це повністю допустимий варіант в плані того, що Польща захоче повернути собі контроль над кордоном зразка 1939 року». За словами військових експертів, єдине, що стримує Польщу зараз від анексії Західної України – це домовленості із ЄС та НАТО.