Всі роки свого княжіння він провів не в Києві в палатах, а в походах зі своїми воїнами. Ось що писав про князя Святослава літописець Нестор: «Він ходив на ворога зі стрімкістю барса; в походах не возив із собою ні казанів, ні обозів; харчувався кониною або м’ясом диких звірів, яке пік на вугіллі; не боявся ні холоду, ні непогоди; спав у походах без шатра під відкритим небом, підстеливши під себе кінський пітник, а під голову — сідло; якщо ж ішов на ворога, то ніколи не нападав на нього зненацька, а завжди заздалегідь попереджав: «Іду на ви!»
Подібним чином говорили про князя і греки, його вороги, з якими він вів наполегливу боротьбу. Боялися грізного князя і ненавиділи його, але всі з повагою розповідали про його хоробрість і відвагу.
ПОХІД НА СХІД І ПІДКОРЕННЯ ХАЗАРІЇ
Свої військові походи Святослав розпочав у 964 році в східному напрямку, де його батько князь Ігор здобував славу. Його зобов’язували до боротьби життєві потреби Київської держави. На схід від України-Русі землі навколо Дону і Поволжя перебували під владою Хазарського каганату.
 |
| Перший бій Святослава |
Ще за часів Олега та Ігоря українські племена звільнилися від хазарського впливу, але далі на схід хазари контролювали всю торгівлю. Тому Святослав вирішив завершити справу своїх попередників, ліквідувати цю могутню торгову силу і відкрити східні торгові шляхи для українського купецтва. Почавши в 964 році похід на в’ятичів, які мешкали біля витоків Оки і платили данину хазарам, Святослав звільнив їх від довголітньої неволі. Потім пішов до середньої Волги, де знаходилася держава так званих срібних болгар (волзькі болгари), через територію яких ішло торгове срібло з Уралу. Взявши приступом їхню столицю Болгар (недалеко від Казані), Святослав заволодів не лише багатим торговим центром, але й важливим центром торгівлі невільниками. Потім Святослав пішов на саму Хазарію зі столицею Ітіль у гирлі Волги (в околицях Астрахані). Спочатку йому зустрілася фортеця Саркел або Біла Огорожа, побудована раніше греками на замовлення хазар для протидії походам з України-Русі. Взявши місто Саркел, Святослав рушив до столиці, де зосередилася головна торгівля арабськими і персидськими виробами. Підкоривши в 965 році столицю хазар Ітіль, Святослав не залишив у ній каменя на камені, припинивши, по-суті, існування самого Хазарського каганата.
 |
| Походи князя Святослава |
ПОХОДИ СВЯТОСЛАВА НА БОЛГАРІЮ
Повернувшись до Києва, Святослав зустрів там послів від грецького (візантійського) імператора Никифора, який просив його, щоб він пішов на захід, на Дунай — воювати з Дунайськими Болгарами, зміцнення яких дратувало й лякало Візантію.
При цьому потрібно нагадати, що болгари в V—VI ст. прийшли з Азії через українські степи вздовж нижнього Дунаю, там змішалися зі слов’янами і створили сильну державу. Візантія не могла чинити опір свіжому, буйному народу і була змушена все далі відступати з Дунаю. У першій половині Х ст. молода Болгарія вже сильно лякала Візантію, а її цар Симеон узяв під свій контроль майже весь Балканський півострів, залишивши Візантії вузеньке узбережжя Чорного і Іонійського моря, і наклав на Візантію важку данину. Щоб умовити Святослава здійснити похід на Болгарію, в Київ від імператора Візантії приїхали посли і привезли великі дари — півтори тисячі фунтів золота (біля 600 кг).
 |
| Військова нарада князя Святослава |
Святослав мав і свої інтереси й плани підкорення Болгарії, вважаючи, що це може бути дуже корисним для його держави. В його руках вже були торгові шляхи по Дніпру і Дону і мати ще третій шлях — по Дунаю було мрією Святослава. Він зібрав велике військо — близько 60 тис. юних і сильних воїнів, а болгари виступили назустріч силою 30 тис. воїнів. Вийшовши з кораблів на берег, воїни Святослава зі щитами і мечами рушили на ворога. Удар був таким сильним, що болгари кинулися тікати. Бій цей відбувся під Доростолом (нині Силістрія), поразка сталася так несподівано, що болгарський цар Петро від переживань захворів і незабаром помер.
Київські війська, очолювані та ведені Святославом, пішли далі і в наполегливій боротьбі займали місто за містом. Понад 80 міст потрапили під владу Святослава, який обрав собі столицею болгарське місто Переславець або Малу Переславу (на південь від Дунаю, біля Тульчі). Святослава так глибоко вразило багатство Болгарського краю, що тільки занепокоєння можливим нападом печенігів на Київ, де знаходилася його стара мати — княгиня Ольга і троє її онуків, примусило його повернутися до своєї столиці і вигнати печенігів з під Києва.
Поховавши матір у 969 році за християнським звичаєм у Києві, Святослав упорядив державні справи і розділив землі між синами. У Києві, як найстаршого, він залишив сина Ярополка, в Овручі (древлянські землі) — другий син, Олег, а Володимир, за якого просили жителі Новгорода, отримав новгородські землі. Сам же Святослав знову вирушив до Болгарії, яку вважав уже своїм володінням. Однак він не знав, що за останній час між Візантією і Болгарією було укладено перемир’я і греки підмовили болгар, щоб ті не пускали до себе Святослава, оскільки самі побоювалися мати у себе по сусідству такого сильного князя, як київський. Численне болгарське військо зібралося в Переясловці й напало на Святослава. Кровопролитна битва схилялася вже на користь болгар, але воїни Святослава, підбадьорені його полум’яною промовою: «Брати і дружина! Помремо, але помремо з твердістю і мужністю!», напружили свої сили і до вечора перемога увінчала їх хоробрість. Святослав узяв приступом Переясловець і знов оволодів царством Болгарським, мріючи там залишитися назавжди.
ВІЙНА І МИР ІЗ ВІЗАНТІЄЮ
Пересвідчившись, що це греки підмовили болгар не пускати Святослава до Болгарії, князь відправив своїх послів до Візантії, щоб вони передали грецькому імператору попередження від Святослава: «Йду на твою землю і хочу взяти Царгород, як узяв Переясловець»! Злякавшись, греки вислали Святославу дари, але дізнавшись, що у нього ніби лише 10 тис. воїнів, тим часом виставили проти нього 100 тисяч.
 |
| Святослав Хоробрий приймає дари від послів |
Щоб надихнути своїх воїнів на нерівний бій, як повідомляє Нестор, Святослав звернувся до них із такими словами: «Вже нам тепер нікуди подітися: волею і неволею повинні битися: не осоромимо вітчизну, але ляжемо тут кістьми; мертвим не соромно, а якщо побіжимо, то ляже на нас сором, від якого нікуди піти; станемо ж краще міцно, я піду перед вами; коли ж голова моя ляже, тоді думайте самі про себе». Воїни відповідали йому: «Де твоя голова ляже, там і ми свої складемо». Хоч і була битва жорстока і сам Святослав був поранений і ледве не загинув, були великі людські втрати (за грецькими джерелами на полі бою полягло до 16 тисяч воїнів Святослава), але Святослав переміг. Він знищував і спалював міста і населені пункти, що зустрічалися на шляху. Коли війська Святослава наближалися вже до Царгорода, грецький імператор Іоанн Цимісхій, який замінив Никифора після його вбивства, вислав до князя послів з багатими дарунками — золото і тканини. Але Святослав, дивлячись по сторонах, байдуже сказав: «Сховайте це». Через деякий час були прислані інші дарунки — позолочений меч і інша зброя; реакція Святослава була іншою. Він прийняв їх із задоволенням і велів дякувати візантійському імператору. А після звернення грецького імператора до Святослава з проханням не ходити на Царгород і взяти данину, яку князь захоче, Святослав погодився і вирішив укласти «твердий мир».
Обрадуваний імператор послав князю ще більші дарунки, ніж раніше, які той прийняв. Кожний князівський воїн отримав і свою частину, а частка загиблих була передана їх родичам. Гордий Святослав з торжеством повернувся до Болгарії, а 24 липня 971 року обидві сторони уклали мирний договір і грамоту, підписану Святославом, в якій він підтверджував «свою повну приязнь» до грецьких царів і їх народу.
ОСТАННІЙ БІЙ І СМЕРТЬ СВЯТОСЛАВА
Як показали подальші події, з боку імператора Візантії Іоанна Цимісхія ця дружба не була щирою. І коли Святослав з нечисленними, втомленими походами воїнами вирушив у зворотну дорогу на батьківщину, човнами Дунаєм і Чорним морем, як вважає історик Микола Карамзін, «навряд чи не самі греки порадили печенігам скористатися слабкістю руського війська». В свою чергу літописець Нестор приписує цю підступність жителям Переясловця: вони, за його словами, дали знати печенігам, що Святослав повертається до Києва з великим багатством і з нечисленною дружиною. Тому печеніги обступили Дніпровські пороги і стали чекати на Святослава.
 |
| Остання битва Святослава Хороброго |
Коли Святослав під’їхав до порогів, він пересвідчився, що орда стереже порогові місця, де було потрібно перетягувати човни вздовж берега. Воїнів Святослава було дуже мало, щоб пробитися через цю орду. Святослав вирішив зимувати біля гирла Дніпра на Білобережжі, сподіваючись, що взимку печеніги самі відійдуть або прийде допомога з Києва. Зима була дуже важка і люта. Зникли запаси хліба і провіанту, почався голод. Навесні Святослав рушив по Дніпру, але печеніги терпляче чекали його біля порогів. Князь був змушений пробиватися, почалася важка боротьба. І хоч озброєння у воїнів князя було краще, але печеніги перевершували своєю кількістю. Святослав, як звичайно, йшов попереду своєї дружини, але печеніги оточили і замкнули його тісним кільцем. У бою хороброго князя було вбито, з ним разом загинуло багато воїнів і лише невелика частина їх під керівництвом воєводи Свенельда пробилася і досягла Києва, принісши городянам сумну звістку.
Так у 972 році трагічно закінчив своє бурхливе життя воїна хоробрий князь Київський і всієї України-Русі Святослав Ігоревич, лозунг якого: «Помремо, але не осоромимо землі нашої» не був забутий на нашій землі. «Запорожець на престолі» — так охарактеризував військові успіхи Київського князя Святослава М. Грушевський.+
Олег ЯСРЕБОВ
Немає коментарів:
Дописати коментар