Тепер залишилася Юркова солодка мрія...

                                                                            

Юрій Стригун

Колись у дитинстві, якщо книга припадала мені до душі, я її зачитував до дірок. Мати так і казала: "Юркова настільна книга". Серед "настільних" були міфи Стародавньої Греції. Пам'ятаю, що не міг читати про Сізіфа. У страшних кошмарах уявляв себе на його місці. Завжди пропускав цю сцену.
А тепер моя робота в газетах нагадує Сізіфову працю. Коли проект набирає силу, я залишаю його. Щоби з часом узятися за новий. Вчора я попрощався із "Новим Дзвоном". Робота подарувала мені рідкісну насолоду. Ніколи я ще не починав газету з нуля. І вже за рік щочетверга біля розповсюджувачів збиралися покупці. Щоби першими придбати й читати нашу газету. Наш сайт із 100 відвідувачів перевалив за тисячу.
Щомісяця 27 числа пошта повідомляла мені, що зростає наш тираж... І за це окрема дяка читачам.
А тепер проект вестимуть інші люди.
І зараз мене не душить злість чи заздрість. Я вдячний за ті хвилини творчого щастя, коли розумієш що номер удався, що навіть тут, у глибинці, Бог послав мені талановитих журналістів, з якими гори можна було звернути. Насолода від творчої праці – вона назавжди. І якщо закінчився один етап, значить, попереду наступний. Ще цікавіший і зухваліший. Каміння теж можна творчо тягати))
І хто зна? Може мені, зрештою, вдасться знайти фату моргану багатьох журналістів: раптом знайдуться люди, які дадуть робити видання на свій смак і ризик...
Колись була Юркова настільна книга, а тепер залишилася Юркова солодка мрія...