Король Данило Галицький

                                     
Приєднання Галичини до Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем (Романом Великим) в 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Через п'ять років він завоював Київ, здійснив успішні походи на половців, що перетворило Галицько-Волинське князівство на одну з найбільших держав Європи. Через раптову смерть князя Романа в 1205 році під час війни з Польщею Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць та іноземних інтервенцій, в результаті чого вони були роздроблені на ряд дрібних удільних князівств, а законні володарі Галицько-Волинського князівства, малолітні Данило і Василько Романовичі, утримували лише другорядні уділи.

Роздробленість держави вдалось подолати лише через 40 років, коли в 1245 році Данило Галицький розбив під Ярославом угорсько-польське військо. За цей час він повернув північно-західні землі Берестейщини, зайняв місто Дорогочин на півночі, а також у 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом зі столицею Києвом, який він згодом втратив під натиском орд хана Батия. Не маючи сил протистояти монголам, в 1245 році Данило Романович визнав сюзеренітет золото-ординського хана, але добився підтвердження своїх князівських прав на Галицько-Волинські землі.

Це підштовхнуло Захід шукати союзу з Данилом Галицьким - король Угорщини Бела IV в 1247 році видав свою дочку за Лева Даниловича, а папа Римський надіслав йому декілька листів з проханням про об'єднання католицької та православної церков і обіцянками оголосити хрестовий похід проти монголів. Родинний зв'язок з угорським королем змусив Данила підтримати його в боротьбі з чеським за австрійську спадщину, яка виявилася вкрай невдалою, хоча Данило з військом дійшов аж до Чехії.

Втягуючись у боротьбу між католицькими правителями Європи Данило Галицький розумів важливість церковного авторитету папи у питаннях державних взаємовідносин і сподівався на підтвердження прав свого сина на Австрійське герцогство. Необхідність прийняття благословення від папи стала особливо актуальною коли в 1251 році прийняв католицизм, а в 1253-у коронувався родич і перманентний супротивник Данила Великий князь Литовський Міндовг.

Данило Галицький коронувався в грудні 1253 року в Дорогочині, місті, яке займало на той час важливе стратегічне положення на русько-польсько-литовському пограниччі, будучи базою для наступу на Прибалтику. З рук папського посла Опізо Данило Романович прийняв королівську корону і скіпетр як король всієї Русі. Однак королівський титул не допоміг Данилу Галицькому в реалізації своїх планів - його син Роман так і не став австрійським герцогом, з литовським королем Міндовгомвдалось знайти порозуміння без полсередників, а чесько-сербсько-прусський хрестовий похід проти татар так і не відбувся.

Поступово Данило Галицький припинив стосунки з папською курією, зберігши королівський титул для себе і право на цей титул для своїх наступників, які іменували себе «Rex Russiae» і «duces totius terrae Russiae, Galicie et Ladimirie» («король Русі» або «князь всієї землі руської, галицької та володимирської»).