Черкаський краєзнавець розповів, як відпочивали черкасці до Соснівки

Черкаський краєзнавець Борис Юхно дослідив, де черкасці відпочивали 100 років тому. Матеріал “ДАХНІВКА: курортний попередник Соснівки” він розмістив на своїй сторінці в соцмережі.

“Більше 30 років тому це самобутнє село офіційно стало черкаським мікрорайоном, хоча й тепер підсвідомо чи не кожен виокремлює його з-поміж інших. На жаль, Дахнівка давно не панькана увагою краєзнавців як самостійна географічна одиниця: десь щось двома рядками, і знову ж – як про передмістя.

Із публічних джерел хіба “Історія міст і сіл УРСР” ще 1972 року сповістила про неї як про 4-тисячне село із 48-ма комуністами, великою молочно-товарною фермою з коровами, кожна з яких у VІІІ п’ятирічці давала у середньому близько 4 тисяч кілограмів молока щорічно: два очевидних пріоритети. Середня та початкова школи, дві бібліотеки, БК, два медпункти, 4 магазини, ветлікарня, автошкола – все як годиться у зразковому соцселі, що вже вперлося у ворота комунізму. Ще двічі на рік про околицю як про місце величезного ярмарку тоді писали газети.
Але зараз – у зворотньому напрямку, у добу “недобру царську”. Дахнівка, кінець ХІХ століття… Саме так назвав свою статтю журналіст Максим Степанов, опубліковану у тижневику “Прес-Центр” 9 лютого 2011 року. Щодо інформації довіряюся йому давно і цілковито, тож не маю сумнівів, що й у цьому випадку оприлюднена тоді історія є правдивою та вартує відтворення хоча б у скороченому варіанті. Адже Максимові завжди вдається сказати щось нове про старе, і тут теж не виняток. Така Дахнівка мало кому відома, тож…

“Літо 1893 року відомий письменник та громадський діяч, автор духовного гімну України “Боже великий, єдиний…” Олександр Кониський провів у Дахнівці. “Кожному, кому для свого здоров’я треба вжити ліків з тієї лабораторії, що зоветься природою, кому треба спочити в спокійному затишку, серед чистісінького повітря соснових лісів, тому я раджу літувати в Дахнівці”, – радив Олександр Якович читачам львівського журналу “Зоря”, у 9-ти номерах якого в 1894 році побачив світ його нарис “В Дахнівці”.

До того, як 1903 року черкаська влада започаткувала лісовий курорт Соснівка, численні відпочивальники з великих міст імперії улітку з’їжджалися у Дахнівку. Тут вони винаймали у селян їхні хатки або й спеціально побудовані “дачі” й залюбки, як пише Кониський, “літували”. В 1893 році на 157 дахнівських дворів нараховувалося більше сотні дачників! Почала розвиватися й туристична інфраструктура. Зокрема у селі з’явився перший ресторан.
“Переїхавши Черкаси, як пройдете верстов з п’ять, то буде село Дахнівка, – розповідає Кониський. – Уся дорога до Дахнівки йде чорним, густим бором… З першого разу, як в’їдеш у село – обгортає тебе враження дуже добре: на пригорку серед села біліє чепурненька церква, головна вулиця в селі широка, чиста, смітників нема, домики біленькі, чепурненькі, з великими вікнами…”
Утім, у час відвідин села Кониським там велося не найліпше. Губернська влада чомусь заборонила приїздити сюди на літо євреям, а отже, попит на “дачі” різко впав. Дахнівці скаржилися письменникові, що за літування тут євреїв “така нам лафа була, що просто й не сказати! За халупчину береш 30 карбованців за літо, масло продавали по 40 копійок за фунт, а тепер 20… За кварту молока баби брали по 30 копійок, за курку 50-60. Добре жиди платили, добре й ми коло них руки гріли.”
Наступне спостереження вченого курортника доволі несподіване. “Дахнівка – перше село з тих, які я знаю, де майже не чутно увечері ні людської пісні, ні навіть уночі гавкання собак”. І далі сам розкриває феномен цього явища: “Це, бачте, таке запопадливе піклування поліційних урядників “для спокойствия-с господ дачников запрещено-с мужикам горланить”. А собак не видно й не чутно тому, що урядник велів іх труїти, щоб не кидалися, часом, на дачників. Одначе трапляється, що істинний дачник навезе в Дахнівку власних собак, і вони кидаються і на дачників, і на дахнівців. Але таких собак займати не можна, бо вони як “приїжджі”, мають право на “гостинність”…”