Письменник Василь Шкляр представив на фестивалі, присвяченому Тарасові Шевченку “Ше Фест” в селі Моринці Звенигородського району на Черкащині, роман “Троща”. Називає його “бандерівським”.
“Троща” – це не тільки очерет. Це катастрофа, бійня, трощіння людських життів, доль і для багатьох – майбутнього, – каже письменник. – Довго шукав універсальну історію про бандерівське підпілля, важкі часи, які прийшли в другій половині 1940-х.
Повстанців в 1947 році через зраду оточили “червонопогонники” – і відбулася драма.
Вони почалися після того, як завершилася збройна боротьба. Знайшов таку історію на Тернопільщині. Між селами Купчинці, Ішков і Багатківці Теребовлянського і Козівського районів протікає річка Стрипа. Там в плавнях, очеретах ховалися вояки Української повстанської армії. Було їм де скупатися і відігрітися трохи на сонці. І ось саме там боївки повстанців в 1947 році через зраду оточили “червонопогонники” – і відбулася драма. Ці хлопці не мали надії на звільнення, на перемогу. Боролися тільки заради одного -щоб ідею української незалежності підхопили наступні покоління “, – каже письменник.
“Роман ще і про зраду. Починається тим, як воїн УПА,” відсидівши “свої 25 стандартних років, приїжджає в місто на сході. Тому що їм забороняли повертатися в рідні краї, в Галичину.
“Одного разу зайшовши на міське кладовище, він побачив могилу свого близького товариша, з яким воював. Той ніби загинув 25 років тому, в 1947 році. Але по напису на могилі зрозумів, що помер недавно, сфотографований був у військовому френчі, з “червоним” орденом на грудях. Таку важку зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати. але коли опиняєшся в тій ситуації, в якій були мої герої, то ніхто з нас не скаже, як би він повівся на його місці”, – говорить Василь Шкляр.
Василь Шкляр написав роман “Троща” галицьким діалектом. Використовував розповіді зв’язкової УПА Анни Зеленої та командира сотні УПА Мирослава Симчича. З нього писав головного героя “Трощі”. Зараз Симчичу – 94 роки.
Вони почалися після того, як завершилася збройна боротьба. Знайшов таку історію на Тернопільщині. Між селами Купчинці, Ішков і Багатківці Теребовлянського і Козівського районів протікає річка Стрипа. Там в плавнях, очеретах ховалися вояки Української повстанської армії. Було їм де скупатися і відігрітися трохи на сонці. І ось саме там боївки повстанців в 1947 році через зраду оточили “червонопогонники” – і відбулася драма. Ці хлопці не мали надії на звільнення, на перемогу. Боролися тільки заради одного -щоб ідею української незалежності підхопили наступні покоління “, – каже письменник.
“Роман ще і про зраду. Починається тим, як воїн УПА,” відсидівши “свої 25 стандартних років, приїжджає в місто на сході. Тому що їм забороняли повертатися в рідні краї, в Галичину.
“Одного разу зайшовши на міське кладовище, він побачив могилу свого близького товариша, з яким воював. Той ніби загинув 25 років тому, в 1947 році. Але по напису на могилі зрозумів, що помер недавно, сфотографований був у військовому френчі, з “червоним” орденом на грудях. Таку важку зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати. але коли опиняєшся в тій ситуації, в якій були мої герої, то ніхто з нас не скаже, як би він повівся на його місці”, – говорить Василь Шкляр.
Василь Шкляр написав роман “Троща” галицьким діалектом. Використовував розповіді зв’язкової УПА Анни Зеленої та командира сотні УПА Мирослава Симчича. З нього писав головного героя “Трощі”. Зараз Симчичу – 94 роки.
Немає коментарів:
Дописати коментар