Є велика і всіма затаскана фраза про те, що «життя - це на 10% те, що з нами відбувається, і на 90% - то, як ми на це реагуємо. Увімкніть будь-який з українських новинних телеканалів. Почитайте основну українську періодику. І вам стане погано.
Як тут не згадати класичний булгаковський діалог між професором Преображенським і його асистентом, доктором Борменталем:
- ... і, боронь вас Боже, не читайте перед обідом радянських газет.
- але ж, інших-то немає.
- Ось, ніяких і не читайте.
Створюється враження, що українське медійне поле - це вічна танець смерті і сексу, або в поняттях німецького психоаналітика Еріха Фромма, Ероса і Танатоса. Причому смерті в десять разів більше. Така ось колективна газета «ФАК Ти». Шістнадцять сторінок докладних репортажів про вбивства, пожежі, кризах, корупції. На останній сторінці - гороскоп і гола деваха. Щоб уважний читач, який читає від корки до корки, відчув - життя в країні - повна, вибачте, дупа, але зірки нам ще світять, і до речі, судячи з фото, дупа теж дуже навіть нічого.
Суть цього явища, як мені здається, полягає в тому, що 85% українських медіа належать олігархам. Проблема українського медійного простору не у відсутності народних досягнень. Вона в упаднічестве, тотальної орієнтації на негатив, який культивується олігархами-власниками. Просто їм вигідно вганяти нас в тваринний ступор. Ступор боязні за своє власне життя і життя наших дітей. Якщо там згоріла людина, того застрелили, цього залишили без квартири, четвертий хворий на рак і все це ллється на тебе суцільним потоком, то ти мимоволі перехрестишся і будеш сидіти в своїй квартирі за ситним вечерею з пивом рідині трави, тихіше води. А це як раз той «пасажир», якого вони з нас ліплять. Таким важко об'єднуватися. І таких набагато легше «кидати». На зарплати, пенсії. І взагалі нормальне людське життя.
У фільмі Карена Шахназарова «Ми з джазу» є епізод, коли на своєму ювілеї маститий злодій в законі, любитель джазу (його грав Євген Євстигнєєв), розповідає в ресторані своїм «колегам» по ремеслу з яким піднесенням відвідував він концерти Льюїса Мітчелла в 1908 році в Чикаго. І справа була не тільки в прекрасній музиці. Публіка була настільки поглинена тим, що відбувається, що «робота» злодія-щипача здавалася справжнім задоволенням.
Сьогодні, нас з вами грабують не під джазові синкопи. Нас грабують під підсилену артилерійську канонаду, нескінченний вереск сирен, поліції і швидких, і шум зливного бачка. Стараннями всіх своїх медіа українські олігархи створили українську медіа матрицю - цю сіру безнадії з війни, злиднів, безробіття, пожеж, убивств і корупції.
Причому олігархічні медіа працюють і проти народу і проти влади, підриваючи її ж підвалини. Тому що, якщо все так погано, то за що я, пересічний громадянин, плачу податки і нахрена мені така держава з такою владою?
У стилі гайдаевского Івана Васильовича хочу запитати у наших медійників: що у вас за репертуар такий - чорнушно-порнушний, а?
Деякі скажуть: медіа - дзеркало життя. Нічого подібного. Наше дзеркало - явно дефектна. Я б сказав, дефективне.
Довгий час теоретики живопису, вважали що витягнуті фігури на полотнах Ель Греко - це авторський стиль. А недавно, з подачі офтальмологів, з'ясувалося, що виною всьому очне захворювання. Художник не «випендрювався». Він дійсно бачив світ таким. Але там - талант. А у нас - смітник. Якщо серед усього розмаїття життя ви бачите тільки те, як «ведмідь зґвалтував школярку», значить мова не про стиль. Швидше за все, вам, - як сказав би наш спільний швейцарський один - «гаспада недажурналісти», давно пора лікуватися. І цілком можливо, електрикою.
Я не пуританин. Як будь-який нормальний чоловік, цілком схвалюю певні округлості. Ясно, що Кім Кардашьян може легко накрити сідницями будь-які рейтинги. Але це - не про Кім Кардашьян, це про якість медіа. Якщо для вас подкарауленние стрінги - крутий медіапривід, значить ваше покликання - порноіндустрія. Там теж потрібні фотографи. Не псуйте собою журналістику. Чи не потурайте пристрастям аудиторії. Як би пішло це не прозвучало, але сіяти розумне, добре, вічне - це і ваше покликання теж.
У світі повно позитивних речей. Корисних, потрібних і важливих. Я сам отримую і роблю постійні репости в Фейсбуці. Чи не кішечок і собачок. А сюжетів про те, як один хлопець в Індії очистив величезний пляж на березі океану. Сам, з примкнули до нього добровольцями. Від тисяч тон сміття. Інший з пластикових пляшок змайстрував віконний «кондиціонер», що дозволяє знижувати температуру в трущобах будинків в середньому на п'ять градусів. Третій винайшов штучні льодовики, які в умовах гір живлять жителів вологою цілий рік. Четвертий придумав дешевий очної кришталик і робить операції на катаракті людям по всьому світу. П'ятий, бомж, просто поділився піцою з хлопцем на вулиці, і коли той віддав йому гроші за з'їдений шматок, не зміг стримати своїх почуттів, закрив обличчя руками.
Життя - вона, адже, ніде не цукор. Давайте забудемо про напівпорожній і полуполний посуді. Ми не в Росії - не будемо міряти життя склянками. Просто потрібен здоровий кут зору. А краще згадати сократовских притчу про трьох ситах для новин: чи правда те, про що ви збираєтеся розповісти, добра чи це звістка, і чи здатна вона принести користь. Якщо хоча б два з цих критеріїв працюють - вперед до ефірів і публікацій. Якщо немає - залишайте шлак в сміттєвому кошику вашого редакційного ноутбука.
І у нас, в Україні, є чим пишатися. Починаючи від полів і закінчуючи космосом. Уявіть собі. Не дивлячись на війну і всупереч зусиллям олігархів в тісному спайці з чиновниками. Тут не потрібен «місячний трактор». Досить всіма улюбленого українського комбайна, який пливе по нескінченній ниві. А скільки будівництв всюди, в кожному місті? І школярі - медалісти. І Карпати. І відкриття нового комбінату в Харкові. А там пожежний врятував козу. І художник відкрив виставку. І українські бобслеїсти покарали голландців.
Таких новин - тьма. Це - справжнє життя. А чи не випав з вікна студент, збита старенька, або поп, спійманий з повією. Просто роззуйте очі. Промийте вуха. Перестаньте гнатися за сенсаціями. І припиніть вивергати на людей тотальний психоз.
Держава зобов'язана бути позитивним. Тому, що держава - це не просто фізична сукупність громадян, з яких безглузда смерть спорадично висмикує громадських об'єднань.
Держава - це усвідомлене єдність, цілепокладання і цілеспрямованість. Це щоденне розвиток і будівництво. Будівництво не може бути негативним. І держава зобов'язана нагадувати своїм громадянам, хто ми, заради чого ми тут зібралися, і, вибачте за банальність, куди ми йдемо.
Нормальні медіа в нормальних країнах заробляють аудиторію на крові і трусах. Вони беруть репутацією, яка, в свою чергу, будується на якісній журналістиці. Так, стрінги підвищують кількість переглядів. Але, вибачте, Пулітцера за стринги не дають.
Ті, хто виріс в СРСР пам'ятають: радянські газети - «Праця», «Известия», «Правда», інші - і, вибачте, дупа завжди знаходили один одного. Сьогодні в Україні вистачає якісної туалетного паперу.
Справа за малим - відучити наші медіа від синдрому «зворотної тяги».
Немає коментарів:
Дописати коментар