Щасливий той, хто застав його в напруженій роботі. Коли “морські” рейси були мало не такою ж буденністю, як і автобусні. Коли з Горького, 1 починалися наші… Та ні, не мандрівки і не круїзи. Звичайні поїздки, хоч і не поїздом, з “крейсерською” швидкістю близько 70 кілометрів на годину, до Канева й Києва, Дніпропетровська і Запоріжжя, Чехівки чи Красної Слободи. Лірично почав розповідь про появу у Черкасах річкового вокзалу краєзнавець Борис Юхно.
Неоціненне й неоцінене благо тривалістю зо три десятиліття, в останні навігації вже за купокарбованці (колись зробив таку опечатку, а потім подумав і не виправив). У квітні 1993 року квиток до Києва коштував 1000 купонів, Кременчука – 625, Чехівки – 130, Красної Слободи – 50. 1000 купонів – це тоді кіло свинини, 625 – десь 22 яйця, 130 – кіло цукру, 50 – біла хлібина. За великим рахунком, на тому все і скінчилося…
По відкриттю 4 листопада 1962 року про наші “морські ворота” сповіщали в усіх можливих форматах. І скрізь – як про “наймолодший порт в Україні”, “окрасу міста над Дніпром”. А ще писали про “мозаїчну скульптуру, яка символізує Черкащину”. Вона почасти самознищилася, а потім була демонтована вже у 1980-ті…
Я давно запав на транспортну історію Черкас загалом та Річпорту як її складової. Зібрав десятки публікацій, фото, листівок, усілякої “дотичної наочності”. Чимало тут вже сказано й показано і повторюватися не хочеться. Хіба ось хрестоматійні дані: проект Річвокзалу архітектора Михайла Чурликіна, будівництво здійснювалося під керівництвом інженерів Леоніда Ягельського і Олега Васильєва. А “прості люди” – то “гвинтики”, які в історії губляться. Тому зараз є нагода з вдячністю згадати мулярів бригади Андрія Козлова, штукатурів Сергія Карпенка, арматурників Геннадія Алексєєва, електриків Михайла Сапітона, теслярів Івана Сухіна.
Я давно запав на транспортну історію Черкас загалом та Річпорту як її складової. Зібрав десятки публікацій, фото, листівок, усілякої “дотичної наочності”. Чимало тут вже сказано й показано і повторюватися не хочеться. Хіба ось хрестоматійні дані: проект Річвокзалу архітектора Михайла Чурликіна, будівництво здійснювалося під керівництвом інженерів Леоніда Ягельського і Олега Васильєва. А “прості люди” – то “гвинтики”, які в історії губляться. Тому зараз є нагода з вдячністю згадати мулярів бригади Андрія Козлова, штукатурів Сергія Карпенка, арматурників Геннадія Алексєєва, електриків Михайла Сапітона, теслярів Івана Сухіна.
19 вересня 2011 року приведений до ладу вокзал освятили. Був свідком того “таїнства” та ніяк нне міг второпати, як чудодєйственна сила кадила може запустити грубий матеріальний організм, в якому окрім красивого лиця ще тонни й кілометри не вельми симпатичних “кишок”. Не можу зрозуміти цього й дотепер, коли нові посадовці регулярно, як раз під навігацію чи зразу після неї, так ніби десь знайшли урочисті промови Сергія Тулуба і Бориса Колесникова, торочать про повномасштабне відродження судноплавства на Дніпрі (ну це приблизно як про небо і аеропорт: стихії різні, результат однаковий). Акцент: йдеться не про катерок “Резон” і не кабак на пристані, а регулярні пасажирські і вантажні рейси. Ну ось, зі свіжих заголовків: “Заступник мера Черкас розповів, як ходитимуть “ракети” по Дніпру” (ВЧ, 21.06.2017), “Водне сполучення між берегами Дніпра цілком можливе” (МЧ, 18.10.2017). Посейдон епічєський! Заступник мера розповів…
Немає коментарів:
Дописати коментар