Сепаратний договір між УГА і армією Денікіна

17 листопада 1919 року в Одесі делегація Української Галицької Армії уклала договір з представниками Добровольчої армії Півдня Росії про припинення бойових дій та перехід УГА під командування Антона Денікіна. Він поклав край воєнній історії УГА та засвідчив остаточний розрив між УНР та ЗУНР.
  

Наступ поповнених новими дивізіями польських військ змусив Українську Галицьку Армію (УГА) у середині липня 1919 року залишити Східну Галичину та перейти Збруч, після чого УГА вступила у спільну з Дієвою Армією УНР війну з більшовиками. 12 серпня почався наступ об'єднаних українських військ на схід. Він був доволі успішним, особливо на Київському напрямку. Однак 31 серпня 1919 року під тиском Добровольчої армії Антона Денікіна керовані Антіном Кравсом загони УГА відступили з Києва, що вкрай деморалізуюче вплинуло на об'єднане українське військо. Подальші військові невдачі і різне бачення основних ворогів українства (для Директорії УНР та, відповідно, Дієвої армії УНР такими були насамперед більшовики та денікінці, а для УГА - Польща) відчутно погіршили стосунки між двома частинами української армії. Вже з другої половини вересня на сторінках армійської газети УГА почали відкрито друкуватися статті із визнанням потреби домовлятися з денікінцями, тоді як останні принципово не визнавали за УНР та українцями як такими жодних прав.

Розпочатий за наказом Денікіна від 7 жовтня 1919 року наступ на Волині ще більше ускладнив і без того напружені стосунки Дієвої армії УНР з УГА. Вважаючи домовленість з денікінцями єдиним способом врятувати залишки армії та життя близько 20 тисяч хворих на тиф вояків, командувач УГА Мирон Тарнавський ініціював пошуки такого порозуміння. 25 жовтня таємно від Головного отамана Петлюри, якого Тарнавський не вважав своїм начальником, та під формальним приводом обміну полоненими, до денікінців була відправлена делегація УГА на чолі з Омеляном Лисняком із завданням прозондувати можливість укладення перемир'я. Білогвардійці виказали готовність домовлятися на досить сприятливих для УГА, але цілком згубних для УНР умовах.

Не знаючи про ці перемовини, але розуміючи небезпеку поточного становища, 4 листопада Симон Петлюра скликав у Жмеринці широку нараду за участю представників двох армій, на якій порозуміння щодо подальших дій проти Добровольчої армії Півдня Росії знайдено не було. Тож Мирон Тарнавський продовжив діяти самостійно: до денікінців повторно вирушила делегація на чолі з Лисняком, котра тепер вже мала повноваження на підписання договору, який і було укладено 6 листопада 1919 року в Зятьківцях (нині на території Гайсинського району Вінницької області). Від УГА його підписали майор генерального штабу Альфонс Ерле, майор Омелян Лисняк та сотник Осип Левицький.

Згідно з договором УГА в повному складі з усім майном переходила в розпорядження головнокомандувача Збройними силами Півдня Росії Антона Денікіна і мала діяти у безпосередньому підпорядкуванні командувачу військами Новоросійської області генералу Ніколаю Шиллінгу. Окремим пунктом зазначалося, що УГА не братиме участі в бойових діях проти "петлюрівської армії". Уряду Західно-Української Народної Республіки, означеному в угоді як "галицийское правительство", пропонувалося тимчасово (з огляду на відсутність території) припинити діяльність, перейти під опіку командування Добровольчої армії та переїхати до Одеси. Для оперативного керівництва до штабу УГА мали бути введені представники денікінського командування, а до штабу військ Новоросійської області - офіцери зв'язку від УГА.

Договір мав набрати законної сили від дня підписання. Однак вже наступного дня Тарнавського на посаді керівника УГА змінив Осип Микитка, який і повідомив прибулій до Вінниці делегації денікінців про невизнання військо-політичним проводом УНР-ЗУНР цього договору. 8 листопада у Деражні відбулася нарада керівництва ЗУНР, участь у якій взяв і провід УНР на чолі з Петлюрою. Було вирішено заарештувати і віддати під трибунал ініціаторів й учасників переговорів з денікінцями, а подальші переговори з Добрармією вести в імені усієї української армії. 13 листопада воєнний суд зняв звинувачення у державній зраді з генерала Мирона Тарнавського, полковника Альфреда Шаманека, отаманів Альфонса Ерле і Омеляна Лисняка, сотника Осипа Левицького, однак понизив їх у посадах.

Після невдалої спроби провести переговори з денікінцями від імені усієї української армії 17 листопада 1919 року в Одесі, знову таки без відома проводу УНР, але тепер вже за безпосереднім таємним дорученням диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, делегація УГА на чолі з представником штабу Цимерманом уклала нову угоду з денікінцями, яка по суті повторювала договір від 6 листопада. З боку Добровольчої армії її того ж дня ратифікував командувач військами Новоросійської області Ніколай Шиллінг, а 19 листопада, у вінницькому готелі "Савой" свій підпис під угодою поставив командувач УГА Осип Микитка.

Укладення договору з Добровольчою армією Денікіна поклало край воєнній історії УГА та засвідчило остаточний розрив між наддніпрянцями та наддністрянцями. Надалі політичні проводи УНР та ЗУНР намагалися вирішити свої проблеми окремо - перші у союзі з поляками, а другі - шляхом домовленостей з денікінцями та більшовиками.